Кишенева крадіж, або як застерегтися від злодіїв. Поради 80-тилітньої давності

Кишенева крадіж, або як застерегтися від злодіїв. Поради 80-тилітньої давності
Кишенева крадіж, або як застерегтися від злодіїв. Поради 80-тилітньої давності

З того моменту, коли в людини з’явилося майно, яке можна було вкрасти, від тоді і почалася історія тих людей, котрі це робили. Якщо передивитися історію цивілізації, то можна побачити що вона просякнута крадіжками. Крадіжками золота та грошей, документів та цінностей, ідей та відкриттів. Крали, крадуть і будуть красти доти, доки не відпаде або потреба, або можливість це робити.

У Львові теж крали, крали завжди, скільки існувало мсто. Недаремно ж Львівська поліція вважається однією з найдавніших в світі. Адже львівська поліція у сучасному розумінні виникла 27 листопада 1785 року, коли цісарським декретом було призначено її першого директора – Даніеля Ґаламу фон Ґітхін. Цим же декретом встановлювався особовий склад поліції, який складався з власне директора, діловода, писаря і чотирьох дільничних наглядачів.

Попри велике різноманіття крадіжок, найчастіше львів’яни страждали від кишенькових злодіїв, котрі траплялися в місті на кожному кроці. Львівська поліція вживала неймовірних заходів, але великого результату це не приносило.

Кінна поліція у Львові, 1906 рік
Кінна поліція у Львові, 1906 рік

Ось що пише про кишенькові крадіжки Зеновій Федьків в журналі «Нова хата» за жовтень 1931 року. Збережено стиль і правопис оригіналу.

“Крадіж – це один із найчастіших проступів узагалі, а проти чужого майна, проти чужої власности зокрема. Знову ж між усіма крадежами на одне з перших місць вибивається саме кишенева крадіж; злодій руку всуває до кишені своєї жертви й витягає з неї те, що там найде: портфель1, гаманець, годинник, вічне перо, тощо. До кишеневих злодійств спонукує проступника не так матеріяльна нужда, як передусім нехіть до чесної праці та погоня за легкою наживою.

Кишеневий злодій – инакше гаманщик, або у злодійській говірці по-польськи «doliniarz» – це звичайно мистець у свому фаху. Спершу він мусить пройти довшу й основну підготову. Нераз його власний батько-злодій, дбайливий за майбутнє сина, заправляє його вже змалечку до злодійського ремесла на манекені2, на якому повно дзвіночків. Часто можна пройти відповідний вишкіл і у вязниці, коли кому доведеться сидіти у вязниці в товаристві гаманщиків. Але бувають по містах окремі злодійські школи, своєрідні злодійські «університети» й «академії». У Варшаві перед світовою війною учні таких незвичайних фахових шкіл називалися дуже невинно «кониками». Ті школи платили російській поліції добрі хабарі, тимто вона їх не займала.

Сцена на вулиці Сапєги. Фото до 1939 року
Сцена на вулиці Сапєги. Фото до 1939 року

Гаманщики «працюють» тільки тоді, коли мають відповідні умови. Вони люблять передусім великий натовп і стиск: віча, здвиги, ярмарки, рух на залізничих двірцях, у поїздах і у трамваях, довгі черги при касах у кінах, театрах, на пошті і т. д. Увага чесних громадян звернена тоді куди-инде, з цього користають злодії й випорожнюють їм кишені. А коли нема ні стиску, ні натовпу, кишєневі злодії витворюють їх штучно, їх спільники, помічники заводять на вулиці сварку, чи бійку, або вигадують якусь иншу штуку – цікаві прохожі спиняються і приглядаються, а тимчасом головний майстер починає красти. У поїздах гаманщики уживають дуже часто за помічників гарні й молоді дівчата, що їх завдання – розмовою, фліртом3, або чим иншим відвернути увагу подорожнього від свого спільника. Автім винахідливий гаманщик, з головою на шиї, порадить собі й сам, без помічників.

Для прикладу подамо одну цікаву подію. При виході із залізничого двірця якийсь чепурний юнак кидається одному поважному добродієві на шию, обіймає його, цілує, а потім нагло перепрошує – він не доглянув, він думав, що це… його дядько. Що за дивна подібність?! Гарно вклонився й пішов. А наш «дядько» переконався незабаром, що його «небіж» провірив йому кишені і при тій нагоді витягнув портфель.

Вул. сцена, торговиця в р - ні пл. св. Теодора, вул. Мулярська, 1930 - ті рр
Вул. сцена, торговиця в р – ні пл. св. Теодора, вул. Мулярська, 1930 – ті рр

Кишеневі злодії визначаються великою свободолюбністю. Коли приловити їх на гарячому вчинку, вони відразу дають ногам знати. Зловити їх не так легко, бо вони виявляються не-аби-якими спортовцями-бігунами, а надто, втікаючи, самі кричать «тримайте злодія». Повстає метушня, всі біжать за злодієм, але мало хто знає, хто саме злодій. «Сментанкова» верства гаманщиків виглядає назверх зовсім гарно. А й деякі душевні прикмети в неї такі, що не зашкодить про них згадати. Передусім: почуття своєрідної злодійської чести та гумору. Перше проявляється, між иншим, у тому, що гаманщик досить часто задержує собі тільки гроші й деколи портфель, чи гаманець, непотрібні ж для нього документи й папери, повертає власникові (підкидає, відсилає поштою й т. д.). Иншим разом якийсь дотепний злодійчик не мав щастя: витягнув одному панові в театральній Гардеробі порожній гаманець. Скоренько написав із цього приводу відповідну скаргу і всунув її разом із гаманцем до кишені власника.

Вул. сцена, р - н пл. св. Теодора, вул. Мулярська, 1930 - ті рр.
Вул. сцена, р – н пл. св. Теодора, вул. Мулярська, 1930 – ті рр.

Кишеневими злодійствами займаються головно чоловіки, рідше жінки, здебільше повії, які окрадають чоловіків, коли приймають їх у себе. Зате є багато жінок між помічниками кишеневих злодіїв.

Рідні брати гаманщиків це – «торбинкарі», що видирають паням із рук їх торбинки. Виразного «поділу праці» між одними й другими нема.

Як стерегтися кишеневих злодіїв? На це є кілька рад:

1. Коли переходимо крізь натовп, – придержувати незначно рукою те місце, де сховані гроші. Не приглядатися всякій вуличній пригоді, оминати збіговища.
2. Портфель носити у внутрішній нагрудній кишені, защіпаній на ґудзик.
3. Коли вибираємося на збори, похорон і т. д., – не брати із собою непотрібно більших грошевих сум.
4. Коли йдемо до кіна, цирку, чи коли маємо їхати кудись залізницею, мати готові, дрібні гроші на білет. Коли ж витягаємо при касі, або підчас вуличної збірки грубо набитий портфель, самі влегчуємо злодієві розвідку.
5. Коли хто має при собі більше грошей, – не доторкатися раз-у-раз того місця, де вони сховані. Таким чином ми самі себе зраджуємо.
6. У залізничих ждальнях і поїздах не спати, коли не їдемо з кимось знайомим, що беріг би наше майно. Бо, крім грошей, можна утратити ще й клунок, чи валізу.
7. У натовпі, серед стиску, жінки повинні держати свої торбинки тісно при собі.

Львів, площа Ринок

Число кишеневих крадежей зменшиться напевно, якщо будемо на себе більше зважати й не даватимемо непокликаним люстраторам4 чужих кишень нагоди до розвідки. Одному українському адвокатові з далекого кута за кожним разом, як був у Львові, злодії крали золоте перо, яке він носив у кишені коло вилогів сурдута і в свому спокійному містечку, і в далекому Львові, багатому на різні несподіванки. І чи порядний львівський гаманщик, що шанує себе й свою рідню, мав право відмовитися від золотого пера, коли воно само пхалося йому до рук?…”

Джерело:  Журнал «Нова хата», Львів, жовтень 1931. Ч. 10.

1 Портфель, французьке слово – тека (торбинка) на листи, папери, документи й т. д.
2 Манекен, французьке слово – зроблена велика лялька, на ній примірюють одяги.
3 Флірт, французьке слово – забава з залицяннями, з жартами.
4 Люстратор, латинське слово – особа, що переводить люстрацію (ревізію), ревізор.

Напишіть відгук