Так як старий Львів виник у долині, було природнім, щоб донизу стікалася уся вода. Потічки і струмки лилися з такою силою, що необхідно було копати рови для того, щоб не було підтоплення. Однак проблемою було те, що вода забруднювалася, зокрема відходами з будівельних матеріалів. Місто постійно мало потребу в додаткових джерелах водопостачання, зокрема потреба була в колодязях.
Мешканці Львова зіштовхувалися з незручністю в ручному черпанні води і перенесення її на далекі відстані. Вода заражалася також інфекцією через те, що поблизу колодязів відбувалися поховання. На початку XV століття у Львові встановили водопровід, проте криниці з його появою не зникли, а ще довго залишалися головним джерелом водопостачання.
Так колодязі допомогли львів’янам в обороні рідного міста в 1648 році. Козаки Богдана Хмельницького обступили місто, перерізавши водопровідні труби. Тоді копані криниці залишалися єдиним джерелом води для міщан, існуючи переважно при монастирях.
Одним з перших у Львові був гравітаційний водогін, який постачав до міста воду з різних джерел. Сама вода бралася з куточків, віддалених від самого Львова саме для того, щоб вона була чистою. Наприкінці XIX століття мережа водогонів розширювалася, зокрема Улецький водогін, споруджений в 1885-1886 роках відзначився тим, що вода з нього надходила аж в 16 криниць та 32 гідранти. Згодом на заміну такого водогону прийшов напірний.
В 1919 році при облозі Львова куренем січових стрільців історія з відтятими водопровідними трубами повторилася. І знову на допомогу прийшли старі криниці і помпи. Коли після українсько-польської війни Юзеф Пілсудський за стійкість в облозі нагородив Львів орденом Virtuti Militari (лат. Військова Доброчесність), хтось пожартував, що нагороджувати варто було б не місто, а його криниці.
З подальшою розбудовою міста криниці зникли з самого Львова, залишившись хіба що на околицях. Однією з найдавніших і окрасою в серці Львова залишилась криниця біля костелу Бернардинів. Криниця оповита різноманітними легендами, починаючи від того, що вона наповнена кістками людей так як монахи ховали там розчленовані трупи ворогів (під час облоги Хмельницьким запідозрених у зраді міщан) і, закінчуючи тим, що монахи-бернардини топили там небажаних дітей. Діти ці народжувалися від монахинь-кларисок, монастир яких знаходився зовсім поруч.
Історичні ж дані свідчать, що виникла криниця у 1620 році на місці, де був похований святий Ян з Дуклі. Цей монах був дуже побожний, мав дар пророцтва, а після смерті ще з 1484 року сюди почали сходитися паломники.
Могила його знаходилася власне тут, при храмі. Коли ж у 1520 році могилу розкопали, щоб перенести останки Яна до костелу – з землі почала виступати велика кількість води, що спонукало мешканців на цьому місці спорудити колодязь.
Спершу колодязь був дерев’яним, а вже згодом – кам’яним. Над ним також спорудили ротонду з чотирьох колон разом з куполом, на якому зображена статуя Яна. Вода з криниці була прославлена як цілюща і доказами цього були вірші, написані всередині ротонди. В цих поезіях люди прославляли Яна, називаючи його святим.
В 1648 році на честь Яна була споруджена колона (з 1736 року кам’яна) , на якій також була скульптура святого, зображеного в молитві, однак скульптура зникла з невідомих причин, сам стовп залишився у наші дні.
Щодо інших криниць Львова, то найглибша за історичними даними, знаходилася на горі Високого замку глибиною у сто метрів, проте у XVII столітті її засипало.
Більше відомо про декоративні колодязі приєднані до мереж водогону. Так криниця на Коперника була одна із тих семи криниць, куди водогін постачав чисту воду. Вода надходила аж із трьох водозаборів. Сучасний її вигляд – так звана «ванночка» обабіч якої знаходяться два леви. На пам’ятці помітно відгомін сучасності – малюнок графіті.
Служили криницями чотири фонтани, споруджені Германом Вітвером близько 1815року, що збереглись донині – в центрі кожної з криниць – кам’яна скульптура, що зображує одного з персонажів давньогрецької чи римської міфології – статуї Діани та Нептуна, Амфітріти та Адоніса.
Скульптура Богоматері спершу була поставлена на місці давнього колодязя в 1862 році, а згодом трохи перенесена в 1904 році разом з колодязем, поступившись місцем пам’ятнику Адаму Міцкевичу.
На місці криниці на вулиці Академічній спорудили спершу пам’ятник драматургу А. Фредру, згодом – першому президенту України – М. Грушевському 1994 р.
Можливо , в наш час криниці уже не використовуються за своїм прямим призначенням, але вони ще довго залишатимуться неповторною окрасою Львова.
Тетяна ЖЕРНОВА
- Джерела:
- П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010. – С. 230 – 241, 250-252, 302-303
- Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – С. 194.
- http://www.lvivpost.net/lvivnews/n/25719
- https://uk.wikipedia.org/wiki/Ян_з_Дуклі
- http://centrum.pogranicze.sejny.pl/poczt.php?lp=1345&session_id=
- http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1932
Любі друзі! Вітвер не “Герман”, а Гартман)))