“Костер” і “шулер”, або азарт як рух лезом ножа в давньому Львові

0
302
“Костер” і “шулер”, або азарт як рух лезом ножа в давньому Львові

Автор теорії відносності, німецький фізик Альберт Айнштайн говорив, що Бог не грає в кості. І хоч тут йдеться про зовсім різні речі та сенси, але львівяни у давнину дуже часто випробовували долю, граючи саме в кості. Більше того, робили це дуже затято і запекло: з краплинами поту на чолі і напруженою правицею на руківї зброї. Подобатися усім такий різновид азарту не міг, а тому в війну з любителями ходити по лезу ножа, була змушена вступити влада, яка й спробувала виставити свої правила гри. Так і вийшло, що львівський магістрат заборонив те, що давньогрецький філософ Аристотель сприймав і трактував як специфічний різновид наукового пошуку, метод пізнання світу.

Гральні кубики в давнину. Фото з http://photo-lviv.in.ua/mif-pro-lviv-azartnyj/
Гральні кубики в давнину. Фото з http://photo-lviv.in.ua/mif-pro-lviv-azartnyj/

Історія азарту мабуть лише на трішки поступається правом старшинства своїй сестрі – історії людства. Випробовувати долю та власне щастя в азартних іграх люди почали віддавна. Знахідки зі сфери азартних ігор траплялися археологам, котрі вивчають найдавніші культури і цивілізації, в тому числі і на наших територіях. У давніх греків, в системі вірувань яких долі корились навіть олімпійські боги, азартні ігри трактувались як механізм пізнання світу, примх і волі долі. Принаймні так це бачив філософ-систематизатор Аристотель.

Навіть давні греки грали в кості? Фото з nightofgame.com
Навіть давні греки грали в кості?! Фото з nightofgame.com

Поява азартних ігор у Львові мала свої особливості. Однією з них було намаганням обмежити їхній вплив на суспільство державою, або місцевою владою, через залучення механізмів з правового поля. Як наслідок, любителі азартних ігор мусили жити за принципом “tibi et igni”, тобто довіряти вони могли лише один одному, і то не завжди. Будь-який спалах інформації про їхню активність в сфері азартних ігор,  міг мати наслідком жорстке покарання.

XIV століття називають часом проникнення та популяризації на наших теренах нової гри – костей, або кубиків. Що цікаво, вже з кінця того самого століття з послідовниками нового захоплення ведеться боротьба. Влада, як релігійна, так і світська, запалили червоне світло. Світській владі ця затія була невигідною альтернативним перерозподілом грошових потоків, атмосферою таємничості і закритості та локальними сутичками між гравцями на цьому ґрунті. Церква сприймала і трактувала цю гру в контексті приниження Ісуса Христа, адже ніби саме в кості солдати розігрували його одяг після розп’яття.

Зосереджені азартні гравці. Фото з sv.wikipedia.org
Зосереджені азартні гравці. Фото з sv.wikipedia.org

Роковим, в плані правового урегулювання становища гравців у кості, став 1387 рік. Саме тоді, чи не вперше у Львові, з’явився закон про заборону відповідної гри. Перед святом мучеників Фабіана і Себастяна, магістрат міста прийняв відповідний документ. Ним було накладено табу на гру в кості в межах мурів міста. При цьому, під покарання підпадали як розіграші великих сум грошей, так і незначних пулів.

Джузеппе Креспі. Гравці в кості. Фото з www.360doc.com
Джузеппе Креспі. Гравці в кості. Фото з www.360doc.com

Особливо цікавою виглядала санкційна політика та покарання зловмисників, адже воно було передбачено як для учасників гри, так і того, хто створив умови для неї. Так, зокрема, господар будинку, в якому відбувалась гра, разом зі своїми гостями-учасниками, повинні були заплатити 48 грошів. Окремого збитку зазнавав переможець, який мав віддати усе вигране під час гри.

Караваджо. Шулери, 1596 рік. Фото з news.uklon.com.ua
Караваджо. Шулери, 1596 рік. Фото з news.uklon.com.ua

Але на те азартні гравці азартні, аби зберігати вірність грі до останнього, не зважаючи ні на заборони, ні на погодні умови. Що ж їм тоді заборона на рівні міської влади зі штрафом? Але і на таких влада мала засіб, особливо коли мова йде про організаторів. Адже якщо господаря було вдруге підловлено на лояльності до любителів пограти у кості, його чекала значно суворіша кара, аніж першого разу. Тепер його могли позбавити усього майна, яким він володів. Аналогічний припис діяв і стосовно шинків, які були своєрідними центрами гри в кості, нашими казино давнини. Якщо в когось у шинку тричі заставали гравців в кості, господар ризикував втратити право на шинкування.

І навіть козаки любили азартні ігри. Фото з gazeta.ua
І навіть козаки любили азартні ігри. Фото з gazeta.ua

Такою ситуація з азартними іграми існувала до XVIII століття, доки жила Річ Посполита. Такою вона, зрештою, залишалась і потім. Монархія Габсбургів також не послаблювала лещат контролю за азартними гравцями. Попри це, кості надалі залишались поширеною та популярною грою. В Речі Посполитій ця гра асоціювалась з представниками різних середовищ, але перш за все з солдатами та міщанами низького соціального стану. Інша цікава річ, що навіть попри заборони, кості були настільки популярними, що у той час шахраїв в цій площині називали “костерами” і лише з XVI століття це слово почало витісняти більш відоме сьогодні “шулер”.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Іпатов Є. Міф про Львів азартний // Фотографії старого Львова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/mif-pro-lviv-azartnyj/
  2. Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001. – С. 73 – 79.
  3. Pamiętnik dziejów Polskich. Z aktów urzędowych lwowskic, rękopismów / zebrał X. Sadok Barącz. – We Lwowie: W drukarni Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, 1855. – S. 2 – 3.

Напишіть відгук