Королева Кунігунда: галицька князівна, варта Голлівуду

Історія її життя варта написання далеко не однієї статті, а може навіть не одного історичного роману. На кіноекранах її персона виглядала би не менш привабливо та епатажно, аніж образ Жанни д’Арк і Єлени Троянської. Принцеса Кунігунда мала галицьке коріння, але життя кидало її в різні куточки тогочасного світу, постійно руйнуючи гніздечка її осілості. Ця історія про підступні вбивства, боротьбу за владу, династичні перевороти, змови, династичні шлюби, а також про те, що феміністичний вимір історії України давнього періоду – це не лише Анна Ярославівна та Роксолана. 

Влада Данила Романовича Галицького над Волинським і Галицьким князівствами не була такою міцною і незаперечною, як це собі можна уявити. Йому часто доводилося відстоювати право посідати ці володіння, особливо якщо говорити про перші роки політичної кар’єри цього діяча. Одним із опонентів Данила та його найзапекліших ворогів (хоч інколи і надійним союзником), був князь Ростислав Галицький (1227 – 1262 рр.). Останній кілька разів займав Галицьке князівство (1238 р., 1241 р.), кілька разів його втрачав, але до кінця життя не переставав ним марити, як біблійний Адам втраченим раєм.   

Коли Ростислав таки зрозумів, що Данило тертий калач і цукерку просто так не подарує, він не придумав нічого кращого, як звернутись по допомогу до тестя, бо для чого ще вони існують. Тестем у Ростислава Галицького був ніхто інший, а угорський король Бела IV. Нічогенький такий тесть, але нічогенький такий і Ростислав, який випросив для себе цілий банат Славонію. Потім, ясне діло, випросив ще один банат, але його назвою не будемо обтяжувати читачів.

Жив собі Ростислав із Анною Белівною, був баном і горя не знав. Аж тут народилась у нього донька, якій придумали абсолютно просте для вимови і звичне для кожного українця ім’я Кунігунда. Складно сказати, чи подобалось Кунігунді її ім’я, також складно сказати, чи могла би вона зрозуміти, чому її називатимуть Кунігундою Галицькою. Мабуть бути Кунігундою Угорською чи хоча б Кунігундою Славонською їй значно більше подобалось. Ми ж більше тішимось саме Кунігундою Галицькою, або й взагалі не тішимось, бо нічого про неї не знаємо.

Кунігунда, між іншим, стала дружиною короля Чехії Пржемислава ІІ Отакара. Цю історію дуже складно назвати веселою і романтичною, зате без проблем можна назвати сумною і печальною. У 1260 році Бела IV програв війну вже згаданому Пржемиславу ІІ, але в принципі хотів з ним миру. Умовою миру виявився династичний шлюб. Пржемислав ІІ просто прогадав з попередньою дружиною: він хотів від неї любові і нащадків, а вона виявилась всього лише на тридцять років старшою за нього. Історія, як відомо, нічому не вчить і значно пізніше “подвиг” Пржемислава ІІ повторив король Речі Посполитої Стефан Баторій. Там, правда, все було значно веселіше і крім різниці в віці вони ще й спілкувались через перекладача.

Але повернемось до Пржемислава і Кунігунди (звучить майже як Гаргантюа і Пантагрюель). Вони щасливо прожили у шлюбі понад 15 років (від 1261 р. до 1278 р.). Щасливо, перш за все, тому, що ми не маємо достатньо даних, аби сказати про цей шлюб щось інше. Хоча мабуть таки дійсно щасливо, адже Кунігунду того періоду зображають темпераментною і виключною красивою жінкою. Хтось навіть береться говорити, що вона регулярно супроводжувала чоловіка на всіх турнірах, а він, в свою чергу, аби її розважати, привозив до Празького Граду левів. Будемо сподіватись, що Кунігунда вміло лазила деревами і насолоджувалась оригінальним подарунком чоловіка.   

Але ніщо солодке не є довготривалим. Якщо ви зараз подумали, що леви з’їли Кунігунду – це неправда. З’їли Пржемислава, але не леви. Він був жертвою війни й загинув у протистоянні з німецьким правителем Рудольфом Габсбургом. Кунігунда стала регентом і виховувала малолітнього сина та наступника трону Вацлава ІІ. Рудольф вважав її не надто компетентною у цьому і приставив до неї свого довіреного представника Оттона. Той вважав її ще менш компетентною і заслав у недобудований замок Бездез.

Кунігунді вдалося втекти, а по тому якийсь час довелося переховуватись. Від королівського життя не залишилось і сліду, ще більше ятрила душу розлука із малолітнім сином. У той момент їй прийшов на допомогу лицар Завіш із Фалькштейна. Мабуть він припав Кунігунді до душі, оскільки чимось нагадував її власного батька. Вже згадувалось, що Ростислав перебував у процесі бродіння від Данилового союзника до його ворога. Щось схоже було і з Завішем із Фалькенштейна, який встиг повоювати і з колишнім чоловіком Кунігунди Пржемиславом і з його ворогом Рудольфом.   

Як вдало зазначає хроніст, “не важко міняється думка жіноча”, а тому бідна Кунігунда потрапила до полону чарів Завіша, почала його любити і навіть пробачила йому все, що він робив проти короля Пржемислава ІІ. Цікаво було б дізнатись, хто дав їй право пробачати, особливо враховуючи, що існує думка, ніби за життя Пржемислава ІІ вона і Завіш були коханцями. Важко сказати чого хотів Завіш від цього великого кохання, але вже 1281 року він став бургграфом одного з замків у Чехії. Королева надає крила? Але не довго грала музика на їхній вулиці і згодом щасливі закохані були вибиті з замку та змушені тікати до Моравії.

Здавалося б все. Спокійно і тихо будуть доживати віку в якомусь моравському селі і садити капусту, як один відомий візантійський імператор. Але ж ні. В цей момент чеські дворяни повстали проти влади регента Оттона і почали вимагати повернення до Праги сина Кунігунди Вацлава ІІ. Йому на той момент було лише 12 років. Але мабуть і він зрозумів, що те, що за ним до Праги приїхали Кунігунда з Завіш – не надто хороший знак. Він також дізнався, що відтепер має ще й меншого брата, якого звати Яном. Наявність брата у середні віки було не найбільшою радістю, особливо якщо ти сидиш на троні якоїсь країни. Тим не менше, Кунігунда знову стала регентом при Вацлаві ІІ. Завіш також кимось став.

Мабуть навіть кимось великим, оскільки хроніст записує, що коли король мовчав, то Завіш говорив.  В королівстві всі боялись не так самого короля, як цього Завіша. Далі був офіційний шлюб Кунігунди і Завіша і згоду на це, якщо вірити хроністу, дав сам король. Хотілося б сподіватись, що його дійсно хтось про це запитував.

На цій радісній ноті розповідь про Кунігунду Галицьку можна завершувати. Любов завжди перемагає. Кунігунда померла у 1285 році, маючи владу і маючи любов. Її було поховано в Анежському монастирі, що в Празі. Поруч з нею, за легендою, було також поховано монахиню, католицьку святу Агнесу Чеську. Відносини Вацлава ІІ І Завіша після цього не зовсім склались, точніше зовсім не склались, але це тема для окремої розповіді і нас вона вже не цікавить. Не цікавить нас і те, що Вацлав ІІ жодну зі своїх доньок не назвав на честь матері, хоч одну  з них назвав на честь своєї годувальниці.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Войтович Л. Чи був галицьким князем Шварн Данилович? // Проблеми країн Центральної та Східної Європи: збірник наукових праць. – Вип. 2. – С. 52 – 53. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://cse.at.ua/Arhiv/v_2/2_2.pdf
2. Волощук М. Жінки з династії Рюриковичів при європейських дворах XI – XIV ст. / LIKБЕЗ. Історичний фронт, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://likbez.org.ua/ua/zhenshhiny-iz-dinastii-ryurikovichej-pri-evropejskih-dvorah-v-hi-hiv-vv.html
3. Вацлав ІІ. Период чеканки 1300 – 1305 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://rand.com.ua/viewtopic.php?f=31&t=427
4. Kunhuta Uherska [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://cs.wikipedia.org/wiki/Kunhuta_Uherská