Коли “по трупах як по мосту” ходили, або чому король Данило боягуз

0
1416
Коли “по трупах як по мосту” ходили, або чому король Данило боягуз

“Незвані гості – гірше від татар”. Які асоціації викликає у нас ця фраза? Очевидно, ніяких! Її сенс, як і багатьох їй подібних, для нас загублений і ховається десь глибоко в минулому, а ми тішимо себе думкою, що знайдеться той, хто його відкриє. Насправді ж, краще, що ми можемо зробити в цій ситуації – це “нагородити” дану фразу новим сенсом, придумати для неї інше значення і вдавати, що цей сенс вкладався у неї завжди. Хоча дійсно цікаво було би відчути емоції людей, яким ця фраза говорила дуже багато, яких вона змушувала грати за правилами “гробової тиші” і втратити будь-яку надію на існування. Правда, навіщо це нам? Навіщо нам відчуття жителів Єрихону, коли Ісус Навин тричі обходив їхнє місто і стіни от-от мали впасти, бо “чужий” Бог “крутіший”? Можливо й добре, що літописи і хроніки не дають нам можливості пропустити через себе всю гаму відчуттів тих людей, добре, що інколи про трагічні події минулого, літописці розказували так кумедно (і майже комічно), як автори Галицького-Волинського літопису про облогу Холма, Львова, Володимира і інших міст Данила і Василька.

Взяття Києва Батиєм. Фото з https://uk.wikipedia.org
Взяття Києва Батиєм. Фото з https://uk.wikipedia.org

Йшов 6769 рік від створення світу, а тогочасні люди думали, що вони живуть у 1261 році від народження Христа, або ж ми їм цю думку, грішним ділом, приписали і самі в неї повірили. Дивним чином “настала тиша по всій землі” і князь Василько надумав зробити у Володимир-граді весілля. Навідався до нього, а точніше до молодят, і брат Данило, який прибув із синами Левом і Шварном. Було там також багато інших князів і бояр, адже весілля доньки князя складно уявити по-іншому.

Король Данило Галицький. Фото з www.uamodna.com
Король Данило Галицький. Фото з www.uamodna.com

Саме в той момент, коли “була веселість немала”, до Данилу прийшла вість, що наближається Бурундай. Останній, ясне діло, “окаянний і проклятий”, бо всі вороги хороших князів у літописах є “окаянними і проклятими”. Обидва князі дуже засмутились через цю новину. Вони ще навіть не встигли спорожнити всіх бочок з напоями, а вже довелось або ставати до боротьби, або ж поїхати до Бурундая і зустріти його. “Як спільники – зустріньте мене, а ні – то вороги мені” – передав слова полководця посол. Тут Данило й пригадав, що він на роботі, адже є князем і з таким статусом залишається завжди. “Як я міг так напитись” – подумав він і послав замість себе холмського владику Іоана. Той точно мав би не пити на весіллі.

Князь Василько Романовчи. Фото з https://uk.wikipedia.org
Князь Василько Романович. Фото з https://uk.wikipedia.org

Василько на зустріч Бурундаю також поїхав не просто так, а взяв “дари многі і пиття”. Бурундай чомусь одразу “положив гнів великий” на Василька, а владика “стояв у великому страху” і думав, що він взагалі тут робить, посеред цих диких варварів. Бурундай, як з’ясувалось, хотів усього лише, аби “розкидали городи” усі. “Раз плюнути” – відповів Василько і кинувся з сином Левом розкидати Данилів, Стіжок, Крем’янець і Луцьк. “Во дурак!” – подумав єпископ – “Ти ці мури потім десятиліттями відбудовувати будеш!”. І добре, що фраза “розкидати город” означає зовсім не те, про що нам хочеться подумати, адже інакше ні на культуру, ні на економіку наші князі часу не мали би, а лише розкидали і зводили би протягом всього життя мури своїх міст.

Данило тікає до ляхів)))) Пам'ятник Донилу у Львові. Фото з photo-lviv.in.ua
Данило “тікає у Ляхи”)))) Пам’ятник Данилу у Львові. Фото з photo-lviv.in.ua

Владика Іоан, аби врятувати ситуацію, поспішив до князя Данила. Розповів йому і про гнів Бурундая і про Василька, який “розкидає” один “город” за іншим. Але яким глибоким було розчарування Іоана, коли Данило, прямо перед ним, почав пакувати валізи, а тоді взагалі “втік у Ляхи, а з Ляхів побіг в Угри”, показавши своєму владиці хвіст. “А як же корона” – крикнув Іоан. Данило на мить повернувся, але затримався ненадовго. Навіть подякувати Іоану не встиг.

Данило "тікає в Угри". Пам'ятник Данилу в Галичі. Фото з https://uk.wikipedia.org
Данило “тікає в Угри”. Пам’ятник Данилу в Галичі. Фото з https://uk.wikipedia.org

Василько, тим часом, далі “розважав” Бурундая. Але коли той став вимагати, аби Василько “розкидав” його рідний Володимир, князь двічі подумав і спалив місто. “І так за ніч він згорів весь”, але татарам не дістався. Тому рушили вони під Холм. “Васильку! Се город брата твойого, їдь скажи городянам, щоб вони здалися” – з теплотою і ніжністю в голосі мовив Бурундай. Останнього складно назвати слабким на розум полководцем, інакше він і не перебував би у статусі, який мав. Ще раз Бурундай довів свою профпридатність, пославши з Васильком у Холм Куйчія Ашика, Болюя і тлумача Хому, аби “знати, що мовитиме” Василько. Мені, особисто, видається, що Куйчія Ашик і Болюй не найкраще підходили для цієї місії, але Бурундаю видніше.

Пам'ятник Данилу та Васильку Романовичам в Володимирі-Волинському. Фото з https://uk.wikipedia.org
Пам’ятник Данилу та Васильку Романовичам в Володимирі-Волинському. Фото з https://uk.wikipedia.org

Ввійшовши до міста, Василько напружив одразу всі мозкові звивини і видав феноменальну, за змістом та якістю, промову: “Костянтине-холопе, і ти, другий холопе, Луке Іванковичу Се город брата мойого і мій, – здайтеся”. Говорячи це, він кидав об землю каміння, що мало символізувати його наказ не слухати слів і оборонятись проти татар. Складно уявити, що два холопи зрозуміли складне знамено від князя, а три татарські воїни-розвідники пропустили його крізь вуха, але спишемо це все на Василькове вино, яке він привіз татарам в подарунок і яким обпилися воїни. І доки татарські розвідники слухали промову Василька, думали чому він кидає каміння в землю і рахували зірочки в голові від вчорашнього вина, холоп Костянтин розродився думкою: “Поїдь звідси, а то буде тоді каменем в лоб”. Чогось кращого і розумнішого від Костянтина ніхто і не чекав, але головне, що всі зрозуміли його тверду позицію.

Кінний монгол. Малюнок XVII століття
Кінний монгол. Малюнок XVII століття

Якщо ви, як і я, очікували, що дії Василька втішили Бурундая, а слова Костянтина його розлютили, то ви глибоко помиляєтесь, адже почувши доповідь своїх посланців, Бурундай пішов “патрошити землю Лядську”. Ну не здався Холм, то не здався – це їхнє право. Зате в землі “Лядській” татари і проявили все своє військове мистецтво. Вони, як коти, “вилізли на городську стіну…і пішли по стіні, рубаючи і колячи”, рови, “вельми глибокі”, мертвими наповнювали, що можна було “ходити по трупах, наче по мосту”. Я, правда, маю сумнів, чого тут більше – військового мистецтва татар, чи письменницького хисту літописця, але не нам, грішним, про це судити.

Піший монгол. Малюнок XVII століття
Піший монгол. Малюнок XVII століття

Опис трагічних подій героїчного 1261 року можна було би продовжувати, але фантазія у літописця настільки бурхлива, що наша фантазія цього не витримає. Тому мабуть поки що поставимо крапку і висловимо сподівання, що Данило не надто довго гостював у своїх найзапекліших ворогів – польських і угорських королів, а Василько встиг за 10 років відновити хоча б мури якогось одного міста.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Галицько-Волинський літопис / переклад Л. Махновця // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/links/galvol.htm

 

Напишіть відгук