Казковий Львів та біблійні русини в описах Кльоновича

0
575
Казковий Львів, брудні євреї та біблійні русини в описах Кльоновича

Глянь на вершинного Лева: гора височить в піднебессі,
Й там, на вершині оцій, замок піднявся увись.
Завжди, коли дощові чорні хмари затягують небо
Й дощ починає густий лити неначе з відра,
Наша гора тії хмари густі грозові розтинає
Шпилем своїм, і вода з шумом стікає по ній.
“Роксолянія” Себастіана Кльоновича

З-поміж десятків тисяч сторінок, написаних про Львів, далеко не всі виблискують світлом та позитивом, але в Себастіана Кльоновича саме такі. Його Львів і  його Русь не існують десь там і не розташовані там то, вони сяють поміж зірок, або горять в пеклі разом з грішниками, вони вирують бурхливим життям торговців і ніжаться безтурботним спокоєм обивателів. Його Львів і Русь є твердинями на краю світу та захисниками цивілізації від варварів, цих вовків, котрі хижо походжають під вічними стінами казкового міста і злостиво скалять зуби. Важко сказати напевне, чи дійсно Кльонович жив у Львові, але в його Львові хочеться побувати і прочитання “Роксолянії” – прямий для цього рецепт.

Себастіан Кльонович. Фото з www.wikiwand.com
Себастіан Кльонович. Фото з www.wikiwand.com

На початку життя Себастіана Кльоновича ніхто і не подумав би, що в свій час він витворить настільки привабливий, красивий та захоплюючий образ Львова і Русі. Цей образ в сучасному капіталістичному світі можна було би вигідно продати, але в тогочасному бароковому ним можна було хіба лише захоплюватись та миловуватись: “Передусім із міст руських здобув славу велику / Львів, скрізь відомий, святий, руського роду краса, / Місто спокою мого..”.

Єзуїтський колегіум у Каліші. Фото 1858 року.
Єзуїтський колегіум у Каліші. Фото 1858 року.

Себастіан Фабіан Кльонович (1545 – 1602 рр.) походив з с. Сульмежице, що біля Каліша на Великопольщі. Більшість свого життя він провів, заплутавшись у трикутнику Люблін-Львів-Замостя. Родина Кльоновича належала до помірковано заможних. Його батько, Ян Кльон, володів фільварком і млином. Такий сякий прибуток господарство приносило, а відтак на освіту сину вистачило. Про дитячі роки Кльоновича говорити щось певне важко, але він мусив добре опанувати латину та грецьку літературу, що видно з його пізніших творів. Разом з тим, заслуговує окремої похвали і його рівень ерудованості. Виходячи з цього, найімовірніше, що Кльонович навчався у єзуїтському колегіумі в Каліші. Після навчання він провів якийсь час в угорщинах, словаччинах, чехіях. За різними даними, міг навіть жити у Львові.

Герб Йосифа Верещинського, покровителя Кльоновича. Фото з https://uk.wikipedia.org
Герб Йосифа Верещинського, покровителя Кльоновича. Фото з https://uk.wikipedia.org

У 1568 році Себастіан Кльонович прибився до люблінського берегу, де почав працю у міській канцелярії. На початках був міським писарем і вів канцелярію люблінського війта. В той час одружився з Агнежкою Вішліцькою, донькою людлінського купця та лавника, що остаточно закріпило його позиції в середовищі люблінських міщан. Був сам якийсь час лавником. Пізніше київський католицький єпископ, Йосиф Верещинський, покровитель Кльоновича, нагородив його війтівством у Псарах, а також передав сільце Вулки Юзефовські у його розпорядження. Ще згодом Кльоновича було запрошено на посаду ректора школи у Замості.

Обкладинка одного з видань "Роксолянії" Кльоновича. Фото з www.libex.ru
Обкладинка одного з видань “Роксолянії” Кльоновича. Фото з www.libex.ru

На той момент Кльонович не дуже любив затримуватись довго на одному місці і в 1592 році знову повернувся до Любліна, де йому було доручено посаду війта. У 1594 році обов’язки війта він проміняв на функції бургомістром Любліна. У 1595 році взагалі став довічним райцею у тому ж місті. Пройшовши вздовж і впоперек магдебурзьку систему управління, Кльонович виплекав у собі любов та шану до неї. З іншого боку, через виконання відповідних функцій, він напевне мусив би відвідувати Львів. Цією любов’ю  до Львова і магдебургії, просякнуті його твори. “Роксолянія”  розпочинається присвятою львівській раді: “Найщедрішому та найяснішому сенатові славної львівської громади вірш-присвята автора”. Термін сенат використано не випадково – це паралелі з Римським органом влади. Потім продовження: “О сенате славний, мужів достойних / Зборе, що в пошані у мене завжди, / Це тебе львівяни – громада людна – / Слухають радо”.

Львів з мурами і вежами, прямо як у Кльоновича. Фото з lviv.at.ua
Львів з мурами і вежами, прямо як у Кльоновича. Фото з lviv.at.ua

Особливу функцію в “Роксолянії” Кльоновича відіграють брами та мури Львова – вони захищають католицьку віру від ворогів: схизматиків, єретиків та іновірців. Автор зазначає, що Львів здалеку розпізнає пустослівних пророків, перед якими закрив свої брами. В цьому контексті варто згадати сприйняття Русі як передмур’я цивілізації у Речі Посполитій і трактування її як оплоту і захисту на сході. Кльонович пише: “Ти на плечах своїх, Києве, видержав орди татарські, / Відсіч не раз ти давав скиту, що луком гордивсь”. Так само і про Львів: “Замок і мури, вали і вежі – це сила твоя. / Замок, опершись на мури й піднявшись у вись піднебесну, / З скелі стрімкої грозить, здалека видно його”.

Вірменський храм Успіння Богородиці у Львові. Фото з lviv.vgorode.ua
Вірменський храм Успіння Богородиці у Львові. Фото з lviv.vgorode.ua

Ще цікавіше ніж львівське передмур’я, Кльонович описує те, що знаходиться в середині мурів – життя, яке там вирує, отой киплячий казан повсякденного існування. Дуже схвально він відгукується про львівських вірмен. Перераховує найменування товарів, які вони привозять до Львова: шовки, бавовни, нитки золотисті, килими, ірис південний, кора цинамону, коріння імбиру, перець, мускатний горіх, шафран і ін. Відзначає, що вони осіли в Львові і виділяються кмітливістю і талановитістю. Вони привезли з собою свої речі церковні та своїх ієрархів, “Церкву, як звичай велить, побудували собі”.

Документ часів Хмельницького, де згадано львівських юдеїв. Фото з io.ua
Документ часів Хмельницького, де згадано львівських юдеїв. Фото з io.ua

На відміну від вірмен, юдеїв представлено у творі вкрай негативно. “На передмістю бруднім проживають невірні євреї, / У неохайних хатах їхніх – і бруд, і сміття. / Плем’я смердюче вони, розвівається, наче від цапа, / Сморід постійно від них, завжди обличчя бліді”. Якщо церкву вірмени побудували собі “як звичай велить”, то синагога юдеїв “реве голосами разюче дзвінкими” і в ній молитва перемішана із галасом та криком. Самих юдеїв він характеризує такими, що швидко зроблять із правди неправду, а із чорного біле. Оцінюючи їх, він каже, що вони лише дають під заставу гроші і деруть високі відсотки, самі нічого не роблять і чекають манни з неба. Узагальнюючи їх роль для суспільства та держави, називає їх шкідливими, використовує метафори п’явки, яка п’є людську кров і іржі, що роз’їдає залізо. Одним словом, повна збірка стереотипів людини того часу про юдейське населення.

Географічний розподіл нащадків Ноя за Йосифом Флавієм. Сини Яфета виділені червоною фарбою. Фото з https://uk.wikipedia.org
Географічний розподіл нащадків Ноя за Йосифом Флавієм. Сини Яфета виділені червоною фарбою. Фото з https://uk.wikipedia.org

Найцікавіше мабуть з русинами. У “Роксолянії” Кльоновича вони не просто є автохтонним населенням Львова, але й походять від самого Яфета, одного із синів Ноя (цей, сподіваюсь, представлення не потребує). Русини, на його думку, є нащадками роксоланів, що входили до сарматського племінного союзу, звідси і назва твору – “Роксолянія”. Свою назву Русь отримали від предка Руса, який доводиться рідним братом предку поляків Ляху. За таким родоводом легко впізнати намагання Кльоновича поріднити русинів і поляків.

Вільгельм Леопольський. "Смерть Ацерна", 1867 рік.
Вільгельм Леопольський. “Смерть Ацерна”, 1867 рік.

Також захоплює оцінка Кльоновича, яку він дав католицьким орденам: “Є ще у місті святиня “Синаксис”: цю назву достойну / Тіло Христове святе їй, тій святині, дало. / Дуже суворий статут бернардинів від них вимагає / Скромності й міри в усім їхнім чернечім житті. / Зовсім вони не вибагливі, завжди відтяті від світу, / Носять рудаві плащі, як вимагає статут, Ходять по жебрах, і сором – це плата за їжу жебрацьку…/ Звикли проводить без сну навіть і ночі свої. / Часто бичують кнутами до крові своє грішне тіло, / Муки й наругу страшну терплять та всяку нужду..”.

Символ бернардинів. Фото з https://uk.wikipedia.org
Символ бернардинів. Фото з https://uk.wikipedia.org

Не надто прихильно Кльонович оцінював традицію вживання алкоголю, якою зловживають галичани: “Вип’є печальне вино – харкне та зараз блює. / П’є той п’яничка та келиха лає, невинного зовсім, / Знову бажає вина й платить, хоч лаяв. / П’є із похмурим обличчям і келиха гірко картає, / Хвалить отруту, яку, щойно купивши, ганьбив”.

Епітафія Кльоновича в архікатедральному соборі Любліна. Фото з https://uk.wikipedia.org
Епітафія Кльоновича в архікатедральному соборі Любліна. Фото з https://uk.wikipedia.org

Можна було би навести зразки інших образів Львова, які витворював у своєму творі Кльонович, але обмежимось ще одним. Кльонович помер у 1602 році у шпиталі святого Лазаря в Любліні. Але його “Роксолянія”, дивлячись на яскравість образів та оригінальність наповнення, буде жити вічно, як вічним є час. Тому, на сам кінець, помістимо опис львівського годинника, який подає Кльонович: “Веж височенних шпилі гостроверхі зірок досягають, / їхні ж основи в землі бачать пекельну ріку. / Там тихоплинні години рахує годинник на вежі, в стуках постійних його зміни у часі звучать.  / Важіль годинника крутить усі коліщата зубчасті / Й точно вимірює він час, що тікає кудись. / Вуха ласкає годинник своїм передзвоном подвійним, / Всяк раз нагадує нам: часу частинка пройшла, / Наче говорить, що втрачений час повернути не можна, / Й завжди повчає, що він – річ дорога для усіх”.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Гіпіч В. Образ міста в творах Себастіана Фабіана Кленовича // Медієвіст [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.medievist.org.ua/2014/11/blog-post.html
  2. Себастіян Кленович. Роксоланія [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/suspil/sus10.htm
  3. Sebastian Fabian Klonowic [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lwow.com.pl/lwowianie2.html

Напишіть відгук