Казимир граф Шептицький — студит брат Климентій. Фрагмент біографії блаженного Климентія Шептицького

0
148
Казимир граф Шептицький — студит брат Климентій. Фрагмент біографії блаженного Климентія Шептицького

Львів, 05.01.1912
Моя дорога Сестро Кристо!

Власне, хотів писати до Тебе, коли Твій лист настиг мене вранці — передвчора повернувся з Риму. Тисячі раз дякую — як я шкодував, що не міг виконати задуму бути у Вас восени; можливо, у Великий піст вдасться. У Римі був коротко, однак дуже задоволений з мого перебування.

Дякую Богу за ласку, дану Казьові, а через нього і мені, і нам усім. Пишу коротко, бо листів багато, всім Сестрам і всьому Згромадженню бажаю доброго Нового року! Новий рік, як це поняття наближене до нового життя і до нової обіцяної землі!
Бог із Тобою і з Вами!
До побачення!
+ Андрей
Митрополит!
[Sister Maria Krysta Szembek and her memoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. from pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 139–140]

Цього листа Митрополит Андрей написав до сестри Марії Кристи (Софії Шембек) у перших днях Нового 1912 року, згадавши про ласку від Бога Казеві. Увесь січень газети рясніли повідомленнями про вступ одного з Шептицьких до монастиря. Казимир виїхав з Галичини до бенедиктинського монастиря архиабатсва Бойрон (лат. Archiabbatia Sancti Martini Beuronensis) у землі Баден-Вюртемберг, що  у Верхньому Дунаї. Абатство було нещодавно збудоване, однак християнськими коріннями сягало до Х ст. Ще 1862 року Катерина фон Гогенцоллерн-Зіґмаринґен виділила частину своїх земель для відновлення абатства. Це була своєрідна покута, бо рід Гогенцолернів свого часу зайняв землі абатства, а  1802 року привласнив усі його маєтки. Перша згадка про монастир сягає 1077 року, коли його заснували монахи з Августинського ордену. Перша ж згадка про Бойрон походить з 861 року: у переліку власності абатства Святого Галла (центр якого нині у швейцарському містечку Санкт-Галлен) зазначалась місцевість Пуррон (Purron), яка пізніше названа Бойрон (Beuron). Тут  1866 року розпочала діяльність Теологічна вища школа, куди на навчання прибув і Казимир Шептицький, щоб у їх стінах, як гість, пізнати монаше життя. Преса, ясна річ, це подала як вступ у монастир.

Бенедиктинський монастир архиабатсва Бойрон (лат. Archiabbatia Sancti Martini Beuronensis) у землі Баден-Вюртемберг, що у Верхньому Дунаї
Бенедиктинський монастир архиабатсва Бойрон (лат. Archiabbatia Sancti Martini Beuronensis) у землі Баден-Вюртемберг, що у Верхньому Дунаї

На фоні повідомлень про Казимира, у лютому 1912 року преса Австро-Угорської та Російської імперій писала про те, що архієпископ Андрей Шептицький планує відмовитися від галицького митрополичого престолу та прожити належні йому літа у монастирі. Було дві причини, за версією газетярів, для такого рішення: недуга Митрополита та посилення політичного радикалізму серед духовенства греко-католицької Церкви. На чолі греко-католиків, як писала преса, має стати священик Максиміліан Вільгельм князь Саксонський (1870–1951). Однією з перших, хто про це написав, була німецькомовна австрійська газета «Die Neue Freie Presse». Саме на неї посилалася краківська польськомовна газета «Czas», подаючи заперечення і спростування цим повідомленням, посилаючись на анонімного священика з близького кола Митрополита Андрея [Czas. — № 79. — 19 лютого 1912 р. — С. 2]. Того часу Митрополит Андрей справді відмовляється від деяких своїх функцій, але йшлося про обов’язки заступника маршалка (тобто віце-голови) Галицького крайового сейму, які перейняв станіславівський єпископ Григорій Хомишин.

У той же період, а це, очевидно, 20 лютого, Митрополит Андрей на тиждень відбуває у Бойрон до брата Казимира [Kurjer Lwowski. — № 83. — 21 лютого 1912 р. — С. 5; Gazeta Narodowa. — № 42. — 22 лютого 1912 р. — С. 2].

13 листопада 1912 року помер Ян Кантій Шептицький. Похорон відбувся кількома днями пізніше. Серед повідомлень тогочасної преси знаходимо інформацію, що Казимира Шептицького не було на похороні, бо не отримав дозволу від настоятелів монастиря [Gazeta Narodowa. — № 267. — 19 листопада 1912 р. — С. 2]. Про його відсутність на похороні батька згадує також Ян Казимир Шептицький у своїй праці про о. Климентія, зазначаючи, що в цей час він перебував у новіціаті в греко-католицькому студитському монастирі у Кам’яниці (Боснія). [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 102–103].

Проте новіціат, чи вірніше частина новіціату, Казимира Шептицького — бр. Климентія — тривав не в Кам’яниці (у Боснії), а  в Бойроні, у монастирі оо. Бенедиктинів. Про це свідчать два листи Митрополита Андрея до сестри Марії Кристи (Софії Шембек), які публікуємо нижче. Також нам вдалося знайти свідчення, що брат Климентій все ж був на похороні батька. Сестра Тереза, похресниця Казимира Шептицького (Тереза Марія (1897–1992) — пізніше сестра Іза Софія у Згромадженні Сестер Францисканок Місіонерок Марії), у «Спогадах про отця Климентія, студита, Казимира Шептицького» ретельно описала день похорону і згадала присутність бр. Климентія:

«У 1912 році на похороні дідуся Стрийцьо був уже тоді в монашому вбранні. То був листопад, ми йшли процесією з Прилбич до Брухналя, парафії римо-католицької, і його зосередженість та спокій справили тоді на мене сильне враження (я тоді думала про монаше життя і так спостерігала за Стриєм). Того самого дня певна розмова, спогади давніх літ… слів точно не пам’ятаю, — але що мене здивувало, це його повага до батьків, — але я якось більше звертала увагу на нього, може, тому, що вперше бачила його у монашому одязі, — вдячні за християнське виховання, але ні слова про труднощі і тяжкі переживання перед вступом до монастиря, тільки така повага, я би навіть сказала, захоплення, захват, такі погідні, сердечні і глибокі спогади» [С. Тереза Шептицька, Францисканка, «Спогади про отця Климентія, студита, Казимира Шептицького» // Архимандрит Климентій (Шептицький): Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. — Вип. 9. — Львів, 2001. — С. 45].

Новіціат у Бойроні закінчувався в кінці лютого 1913 року. Точніше, це була тільки частина новіціату, про що дізнаємося з цитованого нижче листа,  написаного Митрополитом Андреєм Шептицьким. Лист також дає нам можливість припустити, що Казимир Шептицький змінив римо-католицький обряд 1912 року і вступив до монастиря ченців-студитів на вул. Петра Скарги, 2а (тепер — Озаркевича, 2), званого «Інститутом св. Йосифа» (така назва зафіксована у шематизмах Львівської архієпархії за 1914 рік) [Шематизмь всего кліра Греко-католицькой Митрополичой епархіи Львовскои на рок 1914. — Львовь, 1913. — С. 431].

[Згадана наукова інституція, як духовна обитель, також відома як монастир свщмч. Йосафата, або «Студіон», заснований Митрополитом Андреєм 1909 року. Із цією метою монахам-студитам було передано триповерховий будинок (архітектор Іван Левинський) Дяківської бурси при соборі св. Юра на (тодішній) вулиці Петра Скарги. Із цього часу і до 1939 року тут постійно розташовувалася велика книгозбірня «Студіону» — фундація митрополита Андрея Шептицького].

Будинок т. зв. дяківської бурси вул. П. Скарги, 2а (тепер — Озаркевича, 2), у якому знаходився «Інститутом св. Йосифа» («Студіон»). Фото початок ХХ століття
Будинок т. зв. дяківської бурси вул. П. Скарги, 2а (тепер — Озаркевича, 2), у якому знаходився «Інститутом св. Йосифа» («Студіон»). Фото початок ХХ століття

Слід зазначити, що момент зміни обряду Казимиром Шептицьким не відображений у документах. Про сам процес можемо тільки здогадуватись. У ті часи основним документом, який визначав порядок зміни обряду, був Декрет Конгрегації Віри «Ad graves et diuturnas», опублікований 1865 року у «Prawo kościelne w stosunkach obu obrządków w Galicji, grekokatolickiego, słowiańskiego Rusinów i łacińskiego Polaków». Декрет став наслідком підписаного Конкордату між римо-католицькими і греко-католицькими єпископами 19 липня 1863-го року. За цим документом, дозвіл на зміну обряду від Апостольської столиці надавався за посередництвом місцевого єпископа. Змінити обряд без дозволу Апостольської столиці можна було, і прийнявши чернечі обітниці у монастирі чину Святого Василія Великого. Цей винятковий привілей — приймати у новіціат вірян римо-католицького обряду — василіяни отримали 1822 року [Henryk Jackowski, Bazylianie i reforma dobromilska. — Kraków, 1884. — C. 9]. У такий спосіб змінив обряд Роман Шептицький — Митрополит Андрей.

Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький

27 листопада 1911 року Казимир Шептицький писав в опублікованому нами листі до брата Олександра Шептицького про наступне: «Імовірно, завтра я поїду до П.[?], де буде мова про термін офіційних шлюбувань і пропозицій щодо прийняття, який близький». Уже тоді, очевидно, йшлось про початок процедури зміни обряду, який здійснювався через римо-католицького єпископа у Перемишлі — Прилбичі належали в цей час саме до Перемишльської архідієцезії Римо-Католицької Церкви. Не виключено також, що вже 1911 року Казимир Шептицький у таємниці вступив до греко-католицького монастиря і виїхав у Бойрон, щоби там відбути частину новіціату. Ця думка потребує дослідження, і тут подається тільки як гіпотеза. Якщо б це підтвердилося, тоді є потреба також дослідити, чому цей факт не відображений у згадках, бо у листах, якими Казимир Шептицький повідомляв про свій намір, немає жодної інформації про те, яким чином відбулася зміна обряду.
А ось згадані листи, із яких дізнаємося дещо про ці події: 

Львів, 12.12.1913
Inpace

Дорога Сестро Кристо!

Тисячі раз дякую за Твій добросердечний лист і щирий вираз співчуття — застав я його тут вчора, повернувшись із Відня й Бойрону. Відписую тепер, хоч коротко, бо вдячний Тобі за Твою благодушність, а так мені прикро, що до цього часу вже рік не міг вибратися до Язлівця і тепер, змушений необхідністю, виїхав на пару днів та не міг, як цього прагнув, поїхати до Риму.

Часи неспокійні, хоча вважаю, що не буде війни, принаймні з Росією, і що Галичина не дістанеться їй у руки. Дуже терплю після смерті Тата — стільки сторінок у нашому житті закінчилося з нею. Дякую Господу, що так по-християнськи помер і що мав легку смерть і добру, принаймні, не хорував довго, що з його схильністю було правдивою ласкою Божою. Страхітливо натерпівся через це, що не був у Прилбичах у останніх хвилинах. В останні дні лютого бр. Климентій (Казимир) закінчує новіціат у Бойроні та їде до Боснії до монастиря у Кам’яниці. Віддаю його й себе під опіку Твоїх молитов і Сестер.
Сердечне поздоровлення й прохання про пам’ять у Сестер.

  • Андрей

[Sister Maria Krysta Szembek and her memoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. from pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 141 —142]

Львів, 02.01.1913
Inpace

Дорога моя Сестро Кристо!

Тисячі разів дякую Тобі за Твій лист і побажання — прийми для себе і всього Згромадження мої і побажання і молитви — на рік і на все життя. Дякую Тобі дуже за повідомлення про Вас — дуже мене все цікавить, що має відношення до Вас, і дуже прагну бути у ваших краях та Язлівці, але так заняття множаться, і праця, і клопоти, що не знаю, коли мені це вдасться. Місяць тому був у Бойроні — бр. Климентій закінчує новіціат, як знаєш, для Студитів — це василіанська конгрегація, більш контемпляційна [Споглядання — спосіб пізнавальної діяльності, що реалізується як безпосереднє відношення свідомості до предмета — І. М.], наближена до типу Бенедиктинів, для того то й новіціат, чи властиво, частину новіціату відбував у Бойрон. Праця й молитва наповнюють день; апостольська праця не виключена, але не є шукана, молитви у хорі тривають кілька годин щоденно. Львівський монастир, до якого бр. Климентій належить, займається науковою працею — більше розкажу при зустрічі. Перепрошую за поспіх і короткий лист, але вже пізньою ніччю гаряче доручаю Твоїм і Сестриним молитвам усю дієцезію й католицьку місію у Росії, ясна річ, себе і бр. Климентія. Висилаю тисячі поздоровлень і благословення.

  • Андрей
    Митрополит

[Sister Maria Krysta Szembek and her memoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. from pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 142–143]

Також у архіві Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу зберігся лист, написаний архиабатом з Бойрона Митрополитові Андрею Шептицькому, в якому він згадує про працю, очевидно, наукову та богословського характеру, яку бр. Климентій підготував на закінчення свого перебування у монастирі у Бойроні:

+ Мир
Архиабатство св. Мартіна в Бойроні
Гогенцоллен, 8 лютого 1913

Ваша преподобносте, Високопреосвященний владико Архиєпископе!

За Вашу добру пам’ять у мій день народження висловлюю сердечну подяку. Величну і надцікаву працю, якою мене приємно заскочив отець Климентій, я хочу представити спільноті у межах кількох конференцій. Щодо того, що Ваше Преосвященство каже про нашу співпрацю у цій великій праці, що повністю сповняє її, лише відповідає славі Вашого смирення та святої ревності. Але я бажаю й надіюся, що любий бр. Климент, який так серйозно сприйняв свою аскетично-моральну освіту, стане добрим, солідним основоположним каменем для важкої та вельми похвальної будови. Наші молитви супроводжуватимуть його.

Із особливою повагою щодо Вашого Преосвященства
у Христі відданий Ільдефонс, архиабат

[Автором листа є Ільдефонс Шобер (нім. Ildefons Schober) (1849–1918), який у 1908–1917 роках був архиабатом Архиабатства св. Мартіна в Бойроні]

Ільдефонс Шобер (нім. Ildefons Schober) (1849–1918), який у 1908–1917 роках був архиабатом Архиабатства св. Мартіна в Бойроні
Ільдефонс Шобер (нім. Ildefons Schober) (1849–1918), який у 1908–1917 роках був архиабатом Архиабатства св. Мартіна в Бойроні

У квітні 1913 року пресою прокотилося повідомлення про те, що Казимир Шептицький, у минулому польський політик та громадський діяч, змінив обряд. Як і його брат Митрополит Андрей, Казимир прийняв східний, греко-католицький. У пресі натрапляємо також на припущення, що Казимир Шептицький має стати архімандритом одного з греко-католицьких монастирів [Kurjer Lwowski. — № 168. — 12 квітня 1913 р. — С. 4; Czas. — № 169. — 12 квітня 1913 р. — С. 2; Kurjer Poranny. — № 100. — 12 квітня 1913 р. — С. 4;  Gazeta Narodowa. — № 85. — 12 квітня 1913 р. — С. 2]. Тут, очевидно, йшлося про те, що Казимир Шептицький, тобто вже брат Климентій із Бойрона, прибув до студитського монастиря у селі Кам’яниця, поблизу містечка Челинац у Боснії. Перша згадка про приналежність брата Климентія до греко-католицького монастиря походить із 12 грудня 1912 року, про що Митрополит Андрей Шептицький повідомляє сестру Марію Кристу. Оскільки в дужках Він дописує «Казимир», можемо припустити, що ця інформація була новою для монахині, і в цей же час Митрополит повідомляє їй у такий спосіб, що Казимир прийняв чернече ім’я Климентій. Якщо ж вступ Казимира до греко-католицького монастиря відбувся в ці дні, то можемо припустити, що це припало на 8 грудня,  на той день, коли східна церковна традиція вшановує Святого Климентія — Папу Климентія І (Clemens Romanus I), четвертого Папу Римського та одного з сімдесяти учнів Ісуса Христа. На початку ІІ століття Папа Климентій загинув мученицькою смертю на території Криму. Слід згадати, що св. Климентій був другим християнином, після апостола Андрея, який ступив на українську землю та, пізніше, освятив її мученицькою смертю.

Папа Климент І Римський
Папа Климент І Римський

Символічним є, що 8 рудня римо-католицька традиція святкує Торжество непорочного зачаття Діви Марії, якому Софія Шептицька приділяла так багато уваги і перед смертю просила дітей пам’ятати про цей день.

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук