Історія львівського «алло», або чи телефонував до Львова цісар

Історія львівського «алло», або чи телефонував до Львова цісар

Перший телефонний дзвінок прозвучав на Україні саме у Львові. Телефонна служба знаходилася на третьому поверсі сучасного театру імені М. Заньковецької, тоді ж з’явився перелік перших «абонентів Товариства телефонів». Замовлення на зв’язок приймалися тільки в конкретні години, а з’єднувати одного абонента з іншим могли до 15-ти хвилин.

Існують суперечності щодо років, коли відбулася ця подія, коливаючись в 1883-1886 роках, а також місця, де відбувся перший телефонний дзвінок. Зокрема, наприклад, з початку січня 1886 року в «Газеті Львівській» («Gazeta Lwowska») вверху на титульній сторінці можна уже побачити номер телефону редакції. Перші номери були двозначними та тризначними.

Титульна сторінка «Газети Львівської» («Gazeta Lwowska») за 5 січня 1886 року з номером телефону редакції
Титульна сторінка «Газети Львівської» («Gazeta Lwowska») за 5 січня 1886 року з номером телефону редакції

Окрім «Газети Львівської» в переліку абонентів Товариства були ще редакції «Dziennik Polski», «Gazeta Narodowa», а також 7 установ адміністративної влади (суди, прокуратура, поліція, обласний відділ), 3 установи культури, два підрозділи пожежної охорони, 7 лікарів, дві лікарні, 6 банків, дві контори, 6 торгових домів, 5 фабрик, 3 об’єкти залізниці, 3 готелі, 8 адвокатів та 16 приватних осіб.

Як розповів Ілько Лемко для Фотографій Старого Львова, тема першості телефонного зв’язку обросла міфами, зокрема, польський письменник Ришард Чарновський в книзі «Легенда завжди вірна» розповідає буцімто до Львова зателефонував сам австро-угорський цісар, розмова відбулася з ректором Львівської політехніки Юліаном Захаревичем і це був перший телефонний дзвінок у Львові. Хоча за основу першості в основному беруть 1883 рік, коли ратуша була сполучена з пожежною частиною та іншими державними установами. Згадується в історичних статтях і 1885 рік.

Станом на 1896 рік Львів та передмістя уже було повністю телефонізовано. В поштових відділеннях та при вокзалах почали розміщувати телефонні кабінки. Оплата за трихвилинну розмову становила від 60-ти геллерів до 3-ьох крон. В 1932 році з’являється телефонний довідник під назвою «Kogo szukasz?», читаючи який можна зрозуміти про існування 10 700 власників телефонних номерів.  В 1939 році – це уже 13 500 номерів.

З 1946-го року одним з перших в Україні нові телефонні станції почав випускати Львівський завод телефонно-телеграфного обладнання, що розташовувався на вулиці Тургенєва, 72. В 50-их роках з’являються таксофони: 1954 р. їх налічується близько 90, а в 1959 році уже 165. Розміщують їх крім відділень зв’язку також і в кінотеатрах, клубах, лікарнях, банках, магазинах, вокзалах та вулицях. Використовуються спершу монетки, а потім жетони. Дехто з львів’ян почав вдаватися до хитрощів – замість жетонів в автомат можна було вставити звичайну жіночу пилочку для нігтів чи інші тонкі металеві предмети – і це забезпечувало зв’язок без оплати.

Телефонна будка на вул. Кілінського (сучасна вул. Памви Беринди). Світлина бл. 1955р
Телефонна будка на вул. Кілінського (сучасна вул. Памви Беринди). Світлина бл. 1955р

З кінця XIXст телефонна станція знаходилась в приміщенні Головної пошти. Перед Першою світовою війною на телефонній станції працювало 38 телефоністок, які вручну з’єднювали абонентів. Телефонна служба до 1922 року підпорядковувалася Дирекції пошт і телеграфів у Львові, з 1922 року це був вже львівський філіал Польського телефонного товариства під назвою Управління львівських телефонів. З 1925 року з вулиці Коперника, 34 товариство перемістилося на вулицю Дорошенка, 26.

Будинок Головної пошти на ділянці вулиць Словацьокого-Коперника. Фото Тетяна Жернова 2016 рік
Будинок Головної пошти на ділянці вулиць Словацьокого-Коперника. Фото Тетяна Жернова 2016 рік

Зовсім скоро на заміну жетонам прийшли телефонні карточки. Пік популярності таксофонів – 2003 рік, коли чіп-картки «Укртелекому» обслуговували більш ніж 70 тисяч діючих апаратів. Але і вони віджили своє – разом з домашніми телефонами, що не були вже розкішшю як колись та знаходились майже в кожній домівці. Все це поступилося мобільному зв’язку, про який кілька десяток років тому можна було тільки писати фантастичні книги. На сьогодні домашніми телефонами користуються більше літні люди, рідко кого можна зустріти біля таксофону навіть безкоштовного.

Сьогодні старі телефонні апарати – це раритет. Заходимо в ресторан-музей «Пошту на Друкарській» і бачимо цілу колекцію таких телефонів. Не менш цікаві засоби зв’язку і в відділі Львівського історичного музею на Площі Ринок, 2.

Цікаво – може колись раритетними стануть і мобільні телефони.

Тетяна ЖЕРНОВА

Джерела:

  1. http://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/12814?tab=1
  2. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BE%D0%BA_%D1%83_%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D1%96
  3. http://www.lvivcenter.org/uk/uid/search/?q=%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%84%D0%BE%D0%BD
  4. http://lvov.kp.ua/lvov/217647-pervye-telefony-vo-lvove-poiavylys-u-torhovtsev-vrachei-y-advokatov

Напишіть відгук