Гуральня, яка була конкурентом Бачевських, або алкогольна фабрика Юліуша Міколяша

Гуральня, яка була конкурентом Бачевських, або алкогольна фабрика Юліуша Міколяша

Напевно найвідомішою фабрикою алкогольних напоїв у Львові була та, яка належала родині Бачевських. Та окрім неї існували ще декілька великих виробників, чия продукція була люба жителям дунайської імперії. Тут мова піде про фірму Юліуша Міколяша, яка займалася виробництвом горілки, рому, лікерів та оцту.

Юліуш походив із заможної родини, до того ж був спадкоємцем аптекарської справи, яку започаткував ще його батько – Петро Міколяш. Однак його більше цікавило виробництво алкоголю –1842 року він розпочав виробляти горілку та лікери у Львові. А його брат Кароль займався справами аптеки та виготовленням лікувальних лікарських вин.

Про перші роки діяльності заводу відомо не так і багато. Усе змінюється у 1856 році, коли за Городоцькою рогаткою Юліуш будує великий спиртзавод та фабрику виробництва рому, лікерів і оцту вартістю у 250000 гульденів. Він – один з найбільших у місті, забезпечує щоденно 500 відер спирту-ректифікату. Завод мав дві парові машини і гігантський дистиляційний апарат, придбані на виставці у Відні. Фабрика випускала у рік 200000 пляшок горілки та лікерів. На додаток до спиртового та горілчаного заводів відкривається ще один – із виробництва оцту, річний обсяг виробництва якого досягає 50000 відер. При таких великих обсягах продукції на заводі працюють всього лиш 50 робітників.

Про успіхи горілчаної фірми свідчать різноманітні відгуки. Так, у листах письменника й громадського діяча Агафона Гіллера є спогади про Львівську виставку 1877 року, участь в якій брала і фірма Міколяша:

«Алкогольна промисловість на нашій виставці показує себе як надзвичайно високорозвинена…Перше місце тут займає фабрика Юліуша Міколяша, оформлена в багатому кіоску (із зображенням медалей, які на численних виставках отримувала фабрика за свою продукцію), який займає центр кімнати.У великі кришталеві пляшки із золотими написами розлито спирти, горілки та лікери, есенції й оцет. Деякі напої мали назви львівських часописів – «Lwowianka», «Narodówka», «Dziennik» i «Szczutek»…Експерти кажуть, що рідина, яка міститься в них, належить до передових видів алкоголю, який найкращим чином протистоїть іноземній конкуренції».

Як бачимо, справи йшли напрочуд добре. Проте фірма змінила власника на зламі століть. Справа в тім, що у 1902 чи 1903 році Яків Шпрехер придбав горілчаний завод. Очевидно, це був досить тривалий процес – в оголошенні початку 1894 року уже йдеться про наступника Miколашів – Шпрехера.

Скоріш за все, Яків Шпрехер придбав фабрику близько 1893 року, а Юліуш все ще мав певну кількість акцій в компанії. Після його смерті у 1902 році Яків Шпрехер перетворив компанію в акціонерне товариство, яке він назвав «Перше Галицьке акціонерне товариство спиртової рафінерії у Львові» (Pierwsze Galicyjskie Towarzystwo Akcyjne Rafineryi Spirytusuwe Lwowie).

До тогож, ще 1901 року у львівських газетах можна було прочитати таке:

«7 серпня
Спадкоємці Юліуша Міколяша
Якуб ШПРЕХЕР та спілка у Львові рекомендують
СПИРТ НАЙЧИСТІШИЙ
«
Bongout» 5 ЛІТРІВ – 5 КІЛОГРАМІВ БРУТТО
В бляшанках поштових.

Целітрами води можнакілограмиміряти, а спирт легший набагато, хто ж цього не знає.Трохи заробляв пан Шпрехер на тих поштовихбляшанках».

Із новим керівництвом компанія продовжувала успішно функціонувати. Виробничі потужності модернізували за останнім словом техніки і вони увійшли до числа найсучасніших підприємств того часу, можливості переробки яких сягали практичновід 160 000 до 170 000 гектолітрів на рік.

Важливо відзначити, що завод був розташований недалеко від залізничного вокзалу, що також давало переваги порівняно з іншими виробниками. До того ж,компанія мала в своєму розпорядженні великий парк автотранспортних засобів (36 автомобілів), та густу мережу трубопроводів, якою передавали спирт та інші дистиляти.

У міжвоєнний період, фірма процвітала і далі використовувала бренд Міколяш. А після закінчення сухого закону в Сполучених Штатах в 1933 році вийшла і на заокеанський ринок.

[17], [18]

Як і багато інших підприємств Львова, гуральня Шпрехера-Міколяшазакінчила своє«капіталістичне» існування 1939 року, після окупації Галичини більшовицькими військами. Комуністи націоналізували всі компанії та об’єднали їх в один лікеро-горілчаний завод.

Христина БАЗЮК

Джерела:

  1. http://blog.czajkus.com/
  2. http://www.mankurty.com/
  3. http://www.lwow.com.pl/

Фото:

 

Напишіть відгук