Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької: історія створення та формування експозиції (відео)

Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької: історія створення та формування експозиції

Ми продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Пропонуємо вашій увазі доповідь завідувача Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької Люби Кость на тему:  “Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької: історія створення та формування експозиції”.

“21 квітня 1971 року в колишньому помешканні та творчій майстерні О. Кульчицької на вул Міцкевича, 7 (нині – Листопадового Чину) було відкрито Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької, визначної постаті в історії української та світової культури.

Завідувач Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької Любов Кость
Завідувач Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької Любов Кость

…Наприкінці 1938 року, після майже тридцяти років життя та творчої діяльності, пов’язаної з Перемишлем,повернулася до Львова славна художниця Олена Кульчицька, яка мала великий авторитет і пошану серед галицького громадянства. Повернулася зі старенькою мамою та сестрою Ольгою, своїм найбільшим приятелем та товаришем мистецької праці. Можливо, не випадково, що місцем для помешкання було обрано кам’яницю біля підніжжя Святоюрської гори, збудовану за проектом Б. Бауера 1890 року. З вікон помешкання видно барокові вежі св. Юра – твердині українського духа, символічний образ якого стане провідним мотивом творчості митця, особливо періоду Другої Світової війни. Тут, у цих затишних кімнатах, у повоєнні 40-50-ті рр., своєрідному осередку українства, гуртувалися мистецькі сили, українська інтелігенція, для якої Олена Кульчицька, вихована на ідеалах просвітництва та гуманізму, була уособленням живого зв’язку з європейською культурою. Тут знаходили моральну і матеріальну підтримку українці, які поверталися із сибірських концентраційних таборів, позбавлені елементарних людських прав. Серед них були і такі діячі нашої культури як О. Дучимінська, М. Батіг, З. Кецало, В. Свєнціцька. Так сталося, що лиха доля обминула Олену Кульчицьку, на її прикладі режим демонстрував «лояльність» нової влади до старої української інтелігенції.

Львівський період творчості О. Кульчицької розпочався скромною працею рисівника у музеї Наукового Товариства імені Т.Шевченка. Після його ліквідації 1 січня 1940 року художниця переходить працювати до Етнографічного музею АН УРСР (нині – Львівський музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України). Серед своїх однодумців, а це –Ф.Колесса, І. Крип’якевич, І. Гургула, О.  Добрянська, О. Дучимінська, С.Сидорович, Д. Фіголь – вона продовжує улюблену справу дослідження народного мистецтва.

У цей час О. Кульчицька підтримувала творчі взаємини із представниками київського художнього середовища – В. Касіяном, С. Таранушенком, Л.Літошенком, Б. Бутником-Сіверським, О. Куриловою, Т. Шевченко. Персональна виставка художниці у Києві 1945 року утвердила її творчі позиції в нових суспільних реаліях. За сприяння графіка, народного художника УРСР В. Касіяна побачили світ видання, що репрезентували графічний доробок мисткині, – альбом «Графіка» (Київ, 1954) та фундаментальна праця – альбом «Народний одяг Західних областей УРСР» (Київ, 1959). З ініціативи С. Таранушенка 1957 року вийшли друком ще два альбоми – «Гуцульщина» та «Народне будівництво Західних областей України», здійснені з авторських дощок архітектором Л. Літошенком. У цих виданнях художниця була також автором обкладинки та титульної сторінки.

1945 року О. Кульчицька отримує звання професора на кафедрі оформлення книги у новоствореному Львівському поліграфічному інституті ім. І. Федорова. 1956 року їй присвоїли звання Народного художника, а у переддень смерті – 8 березня 1967 року вона стає лауреатом Державної премії ім. Т. Шевченка.

Інтер'єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Інтер’єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької

Найвищим актом громадянської позиції митця став її заповіт, складений 29 серпня 1957 року, згідно з яким О. Кульчицька, «керуючись безмежною любов’ю до своєї Батьківщини», увесь свій мистецький доробок (а він налічує до 6 тис. од. збереження) передала у дар українському народові, для якого вона жертовно все життя працювала, в особі Львівського державного музею українського мистецтва (нині Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Треба сказати, що тодішні співробітники Львівського державного музею українського мистецтва – В. Свєнціцька, М. Батіг, О.Пачовська, Н. Якимчук, М. Моздир, як і його перший директор професор І. Свєнціцький, вже покійний на той час, добре розуміли роль О. Кульчицької в художньо мужитті України і тому доклали чимало зусиль для здійснення мрії художниці відкрити в її помешканні музей.

Першою його завідувачкою була людина яскравої долі – Софія Титар (1911 р.), яка очолювала музей у 1969-1982 рр. Вона була причетна до його відкриття, упорядкування мистецької спадщини та архіву митця. Учителька за фахом, С.Титар під час окупації, у роки Другої світової війни здобула мистецьку освіту у Львівській художньо-промисловій школі. З того часу вона підтримувала приязні стосунки із О. Кульчицькою і в зрілому віці пов’язала своє життя з долею музею.Із її записів дізнаємося, що водночас із опрацюванням мистецького спадку художниці, розпочалася робота із організації музею. Для цього потрібно було деякі твори реставрувати, а також продумати наукову концепцію постійної експозиції. Щодо історії створення музею, то безцінними є нотатки С. Титар про заходи та події, що передували цій події. Так, реставрацію авторських меблів, виконаних за проектом художниці у Косові народними майстрами і які нині є окрасою експозиції, здійснив народний майстер Берко, якого О. Кульчицька знала особисто. Відомі килимарниці Крип’якевич та Паук займалися встановленням ткацького верстата, придбаного Ольгою Кульчицькою теж на Гуцульщині. Вишукані вишивки із оригінальних творчих робіт Олени та Ольги Кульчицьких виконали вишивальниці Львова, Самбора, Стрия, Добромиля.

Інтер'єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Інтер’єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької

До художнього оздоблення інтер’єру музею залучали здібну молодь, студентів-випускників Львівського державного училища декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Труша. Вироби з металу – декоративні ґрати на вхідні двері (автор Підвисоцький), імітація кованих дверей, що виходять на балкон,металеві ґрати для вікон у передпокої та кімнати графіки (автор Мельник), декоративний світильних у формі розети (автор Юрчишин) – завершували естетичний вигляд музейного осередку. Тоді ж на фасаді будинку встановили меморіальну таблицю роботи знаного львівського скульптора, учня художниці Е. Миська 1929-2000 рр.

Автором першої експозиції 1971 року була відомий вчений, досвідчений музейник В. І. Свєнціцька, яка розробила наукову концепцію, що лягла в основу подальших досліджень спадщини художниці. Зміни і доповнення свого часу вносили Марія Яців (очолювала музей упродовж 1982-1996 рр.) та Любов Волошин, яка була куратором окремих виставок та статей про творчість художниці.

У музеї писали «хроніку подій», куди вносили інформацію про виставки та твори, які там експонувалися. Сьогодні, це вагоме фактологічне джерело для вивчення історії формування музею як важливого осередку культури.

Упродовж перших десятиріч діяльності співробітники музею організовували тематичні виставки, які розгорталися на постійній експозиції ХММ. Серед них пригадаємо такі – «Вишивки із колекції сестер Кульчицьких» (1973), «Олена Кульчицька і книга» (1974),«Екслібриси Олени Кульчицької», а також фондові виставки – акварелей (1973), виставка офортів (1974), ретроспективна виставка «Олена Кульчицька. Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво» (1987). Та попри те надмірна ідеологізація, жорсткі рамки соцреалізму одних художників взагалі відлучили від мистецтва, а інші, яким радянська влада дозволяла творити, не могли розкрити своїх можливостей у тоталітарному суспільстві. Саме з цих міркувань новаторський доробок О.Кульчицької, що був суголосний художнім явищам європейської культури, тривалий час замовчувався.

Інтер'єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Інтер’єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької

З утвердженням української державності розпочався новий етап прочитання феномену О. Кульчицької.Найвагомішою подією у діяльності музею стало відкриття 1996 року оновленої експозиції музею, що насвітлює життєвий і творчий шлях О.Кульчицької (1877-1967) як провідної постаті доби національного відродження, речника ідейних і духовних устремлінь свого народу. Упродовж майже півстолітньої художньої практики О. Кульчицька випрацювала свою естетичну програму шляхів розвитку українського мистецтва, власний стиль, що поєднав у собі передовий європейський мистецький досвід та багаті національні традиції.

Розгорнутий матеріал втілив концептуальні засади майстра – національний характер творчості, громадянську позицію митця, який не залишався осторонь найважливіших подій у житті власного народу. Це й дало змогу показати твори на релігійну та стрілецьку тему, замовчувані багато років радянською владою. Вперше належне місце посіли в експозиції картини «Богородиця – Золотий Колос» (1910-ті рр.), «Богородице, Діво Маріє, молися за нами» (1908), «Юрій Змієборець» (1919), «Положення до гробу» (1920-ті рр.), що засвідчили про О. Кульчицьку як творця українського модерну.

21 жовтня 2007 р. до 130-тої річниці від дня народження художниці було відкрито третю експозицію музею, яка розгорнута у чотирьох залах і розкриває найвагоміші грані глибинної, різноманітної за тематикою та жанрами творчості художниці. Суттєва риса таланту О. Кульчицької – універсалізм її мистецьких уподобань – зумовила структуру експозиції. Осердям концепції стало намагання показати стильові пошуки художниці в означені періоди її діяльності. Експозиція розташована у чотирьох залах. Вона умовно відтворює інтер’єр колишнього помешкання художниці – особисту кімнату, майстерню, вітальню, а також представяє творчий доробок художниці у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва, особливо естампну графіку, де найбільш проявився її талант.

Тут експонується малярство, офорти, естампна та книжкова графіка О.Кульчицької, твори ужиткового мистецтва – емалі, килими, меблі в українському стилі, виконані за її проектом, а також знаряддя мистецької праці – верстат для друкування гравюр, граверні різці, ткацький верстат, цінна колекція народної кераміки із збірок художниці, родинні меморіальні фотографії, архівні документи.

Інтер'єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Інтер’єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької

На експозиції широко представлено твори раннього періоду, який вирізняється авторським прочитанням європейського модерну. Модерн став для художниці засобом світовідтворення, а світоглядні засади сформували серйозні студії народного мистецтва. О. Кульчицька одна із перших звернулася до народного мистецтва, джерела нових формально-пластичних рішень. Творчі досягнення О. Кульчицької у стилі українського модерну демонструють твори ужиткового мистецтва. На експозиції представлено твори у техніці перегородчастої емалі, комплект дубових меблів, проектованих за мотивами гуцульського народного мистецтва, гобелен «Богородиця з ангелами» (1910-ті рр.), а також ранні кольорові лінорити та офорти. Сецесійна стилістика прочитується і в деяких живописних творах художниці. Це картини «Богородиця Золотий Колос» (1910-ті рр.), «Богородице, Діво Маріє, молися за нами» (1908), а також низка станкових графічних творів – «Богородиця» (1912), «Гуцульська Мадонна» (1935), композиції «Покров» (із циклу «Святі української церкви», ІІ пол. 1930-тих).

У міжвоєнне двадцятиріччя О. Кульчицька – визнаний авторитет в українській естампній та книжковій графіці. Її доробок в галузі українського естампу представлено у вітальні, де експонуються шедеври її офортного мистецтва, а також у кімнаті графіки.

Вперше показано офорти віденського періоду – «Галузка яблуні», «Місяць над морем», «Човни», «Річка взимку» (усі – 1907), а також значна група офортів періоду формування зрілого почерку О. Кульчицької-офортиста. Це гравюри «Верби взимку», «Над морем. Північна Франція» (1909), «Весна (1913)», «Мале містечко» (1910), «Сусідки. З-над Адрії», «Човни» (1911), в яких виявляє великий інтерес до передачі світла, повітря, простору. О. Кульчицька досконало володіла засобами графічного вислову. Ніжні переходи від світла до тіней, глибокі, м’які або різкі контрасти чорного та білого надають її естампам особливого звучання.

Значну групу становлять і естампи періоду Першої світової війни та національно-визвольних змагань українців – «За море» (1914), «На варті», «Молох війни», «Березовий хрест», (усі – 1915), «Страхіття війни» (1916), «Помста» (1917), де художниця,піднявшись до масштабних узагальнень теми війни, втілила загальнолюдські переживання, трагедію та страждання народу, його надію на кращу долю. Графіка міжвоєнного двадцятиліття представлена офортами філософського звучання із циклу «Тіні незабутніх предків» (1914), «В обороні богів» (1924), «Зрадник» (1926), «Проти бурі» (1928), «Три царі» (1929).

Інтер'єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Інтер’єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької

На експозиції показано твори, що увійшли до великих графічних тематичних циклів: «УСС 1914-1915», «З історії княжих часів» (1918), «Портрети українських письменників» (1920), «Лихоліття українського народу» (1930), «Славні жінки минулого» (1934), «Гуцульщина» (1935), «Легенди гір і лісів» (1936), «Культурне життя Львова», «Краса рідної землі» (1947). Тут експонуються й окремі станкові твори: «Пастир і вовки» (1916), «Козаки в поході» (1930), «Ніоба» (1931), «Поранена левиця» (1947), а також велика група кольорових ліноритів, де художниця досягає колористичної виразності, миттєвої імпресії образу. Своєю діяльністю в естампній графіці художниця намагалася відродити традиції давньої української ксилографії і підтримати національне мистецтво на високому професійному рівні, наблизити його до вершин світового художнього процесу.

О. Кульчицька має великі заслуги на ниві української книжкової графіки, вона була піонером художнього оформлення дитячих видань у Галичині. У вітринах експонуються оригінальні рисунки до дитячих видань, а також книжки із серії «Нашим найменшим» та «Читаночки української дитини» (1915-1918), рідкісне видання «Перша читанка», яка вийшла друком у Станіславові у 1920 р. Тут подано і окремі видання українських класиків В. Стефаника – збірку новел «Дорога» (1917), творів І.Франка «Лис Микита» та «Мойсей», а також видання «Українські народні байки» (1924) з ілюстраціями в техніці кольорового лінориту. Вперше показано і проект обкладинки до повісті Б. Лепкого «Каяла».

Олійне малярство зібране в майстерні та особистій кімнаті художниці. Нове трактування народної теми простежується у низці картин, написаних на пленері під час побуту у Косові упродовж 1908-1913 рр. – «Соняшники», «Діти на леваді», «Ярмарок у Косові», «Пастушок з гусьми» (усі – 1908), а також у с. Домажир біля Львова – «Урочисте свято», «Бабуся. На прощу» (1913). Вперше на експозиції показано імпресіоністичні етюди з подорожі на Адріатику 1911 р. і декоративні етюди із циклу «Тур’є», створені 1928 р. під час побуту в с. Тур’є на Бойківщині.

Інтер'єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Інтер’єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької

Нові тенденції в розвитку портретного жанру того часу демонструють і майстерно виконані монументальні родинні портрети – батька Лева Кульчицького (1908), матері – Марії Стебельської (1908), сестри Ольги в білому (1908-1912), а також автопортрет художниці.

Вишукані майстерні акварелі митця репрезентовані пейзажами, портретами, а також зарисовками пам’яток народної архітектури, одягу із різних регіонів Західної України.

У художньому оздобленні сучасного інтер’єру музею (концепція О. Лозинського) майстерно втілено сецесійну орнаментику, зокрема у вирішенні фризів, а також оформлено вікна вітражами та вишуканими різьбленими карнизами за мотивами творів художниці.

Важливим аспектом діяльності музею є науково-дослідницька, науково-освітня та виставково-експозиційна робота. За останні два десятиріччя було здійснено низку важливих виставкових та видавничих проектів, що розкривають окремі грані творчості митця.

Новаторська праця художниці в галузі декоративно-ужиткового мистецтва знайшла своє відображення на виставці 1996 року «Олена Кульчицька. Пошук форми. 20-30-ті рр. ХХ ст.». Найвагоміші естетико-світоглядні та стилістичні пошуки художниці продемонструвала ретроспективна виставка «О.Кульчицька. Графіка та малярство», яка експонувалася до 120-ліття від дня народження художниці у виставкових залах Національного музею у Львові та наукова конференція за участю відомих громадських, культурних діячів та мистецтвознавців. Наукова конференція «Маловідомі сторінки життя та творчості О. Кульчицької», яка відбулася в жовтні 2002 р., знайшла своє продовження у виданні спеціального випуску часопису «Народознавчі зошити №1(37) за 2001», присвяченого творчості художниці. 130-літтю від дня народження О. Кульчицької(2007)було присвячено низку вагомих культурно-мистецьких заходів: ювілейна виставка, засідання круглого столу, презентація ювілейного альбому «Олена Кульчицька», підготовленого спільно із Видавничим домом «Арт-клас».2013 року шанувальники творчості художниці отримали до рук ошатне видання – альбом-каталог «Олена Кульчицька (1877-1967). Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво» (авт. статті, упоряд. Л. Кость; упоряд. спогадів Л. Кость, Т. Різун), у якому представлено понад 300 ілюстрацій, великий масив фотографій із архіву художниці та її спогади.

Любов КОСТЬ
завідувач Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької

Напишіть відгук