У надзвичайно чарівній місцині, посеред густих лісів узгір’я Львівського плато, на території парку «Знесіння», біля підніжжя гори князя Лева розташувалася ще одна маловідома святиня – храм священномученика Йосафата і всіх українських мучеників греко-католицької церкви.
Історія заснування храму бере свій початок з 1599 р., з часу, коли у Львові лютувала страшна епідемія чуми, що забрала життя понад 2000 людей.
Під час пошесті втратив двох своїх дітей і львівський міщанин Петро Москалик. Оскільки померлих від інфекційних хвороб не дозволялося ховати на цвинтарі, то поховав він їх біля підніжжя гори Лева (Лиса гора), а над могилою поставив камінного хреста. Інші мешканці міста теж стали ховати поряд своїх дітей. Так було закладено дитячий інфекційний цвинтар.
У 1602 р. родичі похованих звели на цвинтарі невелику капличку Св. Войцеха Єпископа і Мученика та отримали дозвіл від архієпископа проводити там богослужіння на день святого покровителя.
1607 р. на пожертви мешканців міста на місці каплички було побудовано невеликий костел. Однією з найбільших офір на храм був заповіт Матвія та Ганни Литвиновичів, котрі подарували дім з садком та землю біля костелу. Згодом святиню обвели муром з бійницями, який частково дійшов до наших днів.
Оскільки день св. Войцеха припадав після Великодня, то у міщан та жителів навколишніх осель виникла традиція – вирушати до костелу урочистою процесією та влаштовувати там гуляння, продовжуючи пасхальні свята.
Костел користувався неабиякою шаною містян і у 1702 р. завдяки їхнім пожертвам первісну монастирську будівлю замінили на муровану.
Деякі львівські оповіді говорять, що під час облоги Львова 1704 р. шведськими військами в монастирі зупинявся король Карл XII. Саме там він розробив план захоплення Львова.
Невідомо від коли костел Св. Войцеха виконував функції парафіяльного та тривало це до 1763 р. коли рішенням архієпископа Вацлава Сєраковського парафію було перенесено до костелу Петра та Павла на Личакові. До складу парафіяльного округу входили тоді вул. Глинянська і Пекарська, передмістя Зелена та Вульки, Знесіння, всі Кривчиці та Пасіки.
З 1721 р. Папа Климент ХІ надав костелу право на проведення щорічних ярмарків в день св. Войцеха. З того часу і до 1939 р. щороку в костелі здійснювалося паломництво віруючих.
У 1747 р. латинський архієпископ передав храм новоприбулим до Львова ченцям місіонерам, які відкрили семінарію у будинку збудованому біля костелу. Після того, як місіонери придбали будівлі монастиря театинів біля костелу Св. Войцеха діяла нижча підготовча семінарія, фундація архієпископа Миколи Вижицького.
З приходом до Львова австрійської влади Йосифинською касатою монастир був ліквідований, костел закритий, а в монастирських приміщеннях розмістили пороховий склад. На час ліквідації у костелі проживало тільки два ченці.
У 1897 р., з нагоди 900-річчя смерті св. Войцеха, костел повернули громаді, відреставрували та освятили. У монастирській споруді відкрили бурсу для незаможніх учнів середніх шкіл, з метою підготовки їх до навчання у вищій духовній семінарії . А у 1906 р. храм з монастирем віддали Товариству бурси св. Войцеха. Цього ж року відбулось урочисте освячення костелу, а над вхідною брамою з’явився надпис «Sancto Adalberto Gloria, Ave Sancta Maria».
Під час І світової війни військові для своїх потреб реквізували дзвони. В цей же період Товариство охорони дитини розташувало тут сиротинець. Костел та бурса в цей час не діяли.
У 1933 р. костел знову було відкрито та посвячено. Під час Другої світової війни храм з монастирем вкотре закривають, тут розміщується військова частина. Яка займає приміщення до початку 1990-х рр.
1993 р. костел із монастирськими приміщеннями передали згромадженню Воїнства Христового, українську гілку якого заснували два ірландські монахи Том і Стів. У 1996 р. після реставрації його освячено як греко-католицьку церкву священномученика Йосафата і всіх українських мучеників, яких відображає стінопис, виконаний 2002 р. маляркою з Чехії Мілою Міною. У відновлених монастирських приміщеннях поселилися монахи згромадження Воїнства Христового.
Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові
Джерела:
Ігор Качор, Любов Качор. Львів крізь віки. – Львів: Видавництво «Центр Європи», 2014 р.
Marcin Biernat. Kościół P.W. ŚW. Wojciecha biskupa i Męczennika oraz dawny klasztor ks. Misjonarzy / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego. Część I. Kraków 2011
