Горілка, яка зміцнює мури, або алкогольні напої в історії Львова

0
951
Горілка, яка зміцнює мури, або алкогольні напої в історії Львові

Людство не виробило єдиної і однозначної позиції відносно вживання алкогольних напоїв (мабуть така позиція в принципі є утопією). Для когось цей процес завжди буде асоціюватись із самогубством та деградацією, інші ж трактуватимуть його як джерело натхнення і незмінний супутник при творенні хорошого й позитивного настрою та романтичних відчуттів, треті, підтакуючи першим і заохочуючи других, надалі будуть продовжувати розвивати алкогольну індустрію та отримувати з неї шалений прибуток. Чим в цьому плані може похвалитись Львів і яке це має відношення до історії, поглянемо на основі кількох прикладів.

Самотній друже, мов у ночі пояс,
ти в таємниці світу оповитий.
В цей вечір весняний ходи зі мною
в кормчі на місяці горілку пити
.
Богдан-Ігор Антонич

Покопирсавшись в збірниках етнографічних легенд, можна натрапити на одну неймовірно цікаву оповідь апокрифічного (неканонічного) характеру про зв’язок між зловживанням алкоголем та потойбічними перспективами людини. Легенда говорить приблизно наступне: в роки земного життя Ісуса Христа був один чорт, він був старший над іншими чортами і жив у невеликому будинку. Одного разу той чорт надумав робити та поширювати горілку. Десь після цього до нього зайшли Ісус та апостоли Павло і Петро. Чорт вирішив пригостити їх своїм винаходом. Ісус відмовився, а апостоли випили по чарці. Після того Павло захотів і другу, а згодом і третю. Чорт налив другу, а після того вхопив шапку Павла і промовив – “Перша за прихід, друга за відхід, а третя за гроші”. Ніхто з відвідувачів грошей не мав, тому Ісус сказав чортові, аби віддав шапку, а натомість забирав душі усіх тих, хто зіп’ється горілкою, яку він винайшов.

Народна ікона з зображенням Ісуса та апостолів Петра і Павла, Національний художній музей України, м. Київ
Народна ікона з зображенням Ісуса та апостолів Петра і Павла, Національний художній музей України, м. Київ

Легенда є аж надто народного характеру, а сакральні фігури Ісуса та апостолів побутивізовані до невпізнаваності. Тим не менше, вона демонструє, яким було ставлення до вживання горілки в минулому. З іншого боку, попри засудження з точки зору моральних норм, вживання алкоголю загалом і горілки, зокрема, завжди було вигідним з точки зору економіки й збагачення виробників та поширювачів хмільних напоїв. Львів, як показує минуле і підтверджує теперішнє, на алкоголі заробляв завжди, але не завжди вдало.

Зображення відновленого Львова після пожежі 1527 року, причиною якої стало підпільне виготовлення алкоголю, 1616 рік
Зображення відновленого Львова після пожежі 1527 року, причиною якої стало підпільне виготовлення алкоголю, 1616 рік

В історії Львова є легенда схожа до наведеної вище. Вона такого ж метафорично-символічного характеру, але не з християнськими персонажами, а давньогрецьким божеством в головній ролі. Очевидно, алкоголь так набрид львів’янам, що 1622 року, під час одного зі свят, мала місце театралізована алкогольна компанія, коли “Вакх (грецьке божество вина та сп’яніння, запозичене та трансформоване з фригійського однойменного божества родючості), свій великий келих … перехиливши, штовхаючи перед собою ручний візок з п’яними вакханками, був через герольда проголошений вигнанцем і вивезений за брами міста”.

Зображення Вакха, Львів, вулиця Краківська
Зображення Вакха, Львів, вулиця Краківська

Та чи міг в принципі існувати без алкогольної індустрії населений пункт, який був торгівельним центром і приймав купців з різних куточків світу. До того всього, Львів ще й володів королівським привілеєм на виробництво і шинкування алкогольними напоями. Тому, очевидно, Варху довелося повернутись в стіни міста, аби приносити прибуток і наповнювати міську казну.

Та й це ще не все. Цього разу тих, хто “молиться на Вакха” (тут йдеться про сторону, яка виготовляє напої), було поставлено в відповідні умови, потрібні для безпеки міста. Дослідники історії Львова  Павло Гранків і Володимир Чернов розповідають, що податки від виготовлення і пропінації алкогольних напоїв приносили колосальний прибуток. Його ділили на дві частини – королівський і міський. Перший призначався для “укріплення міста, на поправу брам, веж, мурів, валів і спорудження нових укріплень”, тому його інколи ще називали фортифікаційним.

Найбільшим серед фортифікаційних був так званий чоповий податок, запроваджений 1479 року для оплати найманців у війні з хрестоносцями. Чоп витягався з бочки перед розливанням напою, що наштовхує на думку, що податок спочатку був розрахований на шинкарів. Та згодом чоп почали сплачувати і від варіння пива й меду, від котла горілки чи бочки привезеного напою. Оскільки Львів рахувався форпостом Речі Посполитої на східних межах, королі і сейми практикували цільове призначення чопового на львівські фортифікації. 1505 року Львів отримав привілей на звільнення міста від чопового і мита на два квартали, за умови, що ці гроші підуть на ремонт мурів.

Високий мур з вежами на фрагменті панорами Гогенберга 1608 року
Високий мур з вежами на фрагменті панорами Гогенберга 1608 року

У 1523 році король Сигізмунд І призначив на ремонт мурів половину чопового, яке збирали у Львові, а збирання цього податку доручив міській раді. Завжди знаходились люди, які вважали, що побудова чи відбудова міських фортифікацій далеко не найбільш нагальні питання, особливо коли гроші вдома не завадять. Таким король Сигізмунд ІІІ в декреті нагадував, аби міські доходи “не на будь-які приватні потреби, а на забезпечення доброго правління і фортифікації були спрямовані”.

Портрет Сигізмунда ІІІ, робота Яна Матейка
Портрет Сигізмунда ІІІ, робота Яна Матейка

Іншого разу вимога цільового використання міських грошей привела до конфлікту міського патриціату з бургомістром Мартином Кампіаном.

Зображення Мартина Кампіана
Зображення Мартина Кампіана

1628 року Кампіан вирішив використати кошти, зібрані за сім років від виробництва і пропінації горілки, винятково на укріплення міста. З цим не погодились райці, які вже підготували місце для частини грошей у власній кишені. Бургомістр доводив, що на зібрані кошти можна “обкласти мури монастиря Бернардинців, а мур від Галицької брами і до Сокільницького мосту з фундаментів вивести та вежу на Краківському передмісті з тесаних каменів до гори вивести”. Попри це все, райці суд у Кампіана виграли плани втіленими не були.

Зображення Галицької брами (середина XVIII століття)
Зображення Галицької брами (середина XVIII століття)

Кілька цікавих моментів в цьому плані є і стосовно Костянтина Корнякта. Крім величних пам’яток архітектури ренесансу у Львові (Успенська церква і власний маєток), Корнякт також збудував власним коштом і вежу на східному боці міських укріплень.

Пластична панорама міста станом на 1740-і роки
Пластична панорама міста станом на 1740-і роки, автор – Ігор Качор

Не менш цікавий епізод стався 1634 року, коли король Владислав ІV надав право шинкувати мешканцям Галицького передмістя, прагнучи їх заохотити до будівництва фортифікацій.

Виявляється, що горілка була і оборонцем Львова саме шляхом її безпосереднього призначення.

Облога Львова військами Хмельницького у 1648 році
Облога Львова військами Хмельницького у 1648 році

Під час облоги Львова Хмельницьким, у 1648 році горілка становила велику частку контрибуції. Літописець та райця Андрій Чехович писав, що “великі барила горілок, медів і мальвазії ненаситне хлопство у місті поликало, а потім у на передмістях, де мали свої табори, брали і переносили”.

Таким чином, алкогольна індустрія була напряму пов’язана з будівництвом та відновленням фортифікаційних споруд у Львові, а алкоголь, коли не губив – то зміцнював місто.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Г. Булашев. – Київ: Дніпро, 1992;  Лемко І. Цікавинки з історії Львова. – Львів: Апріорі, 2011. – С. 140 – 147;  Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край, снаряженной императорским русским географическим обществом. Материалы и изследования собранные П. П. Чубинским. – Санкт-Петербург, 1872. – Т. I. – С. 109;

Напишіть відгук