«Ходяча енцикльопедія» із великим серцем, або історія першого українця-окуліста в Галичині

0
956
«Ходяча енцикльопедія» із великим серцем, або історія першого українця-окуліста в Галичині

Приятелі називали Михайла Коса «ходячою енцикльопедією» – важко було знайти тему, в якій цей високоерудований чоловік почувався невпевнено. Володів вісьмома мовами і дуже любив подорожувати – об’їздив майже всю Європу, Африку та Азію. А ще мав літературний хист і вміло описував свої враження від далеких мандрів у подорожніх нотатках та спогадах. Все своє життя присвятив медицині і безкорисному служінню людям. Став першим українським лікарем у Галичині, який провадив офтальмологічну практику.

Михайло Кос, ймовірно, 1880-1890-ті рр. (зі сайту www.goodreads.com/photo/author/14775894)
Михайло Кос, ймовірно, 1880-1890-ті рр. (зі сайту www.goodreads.com/)

Народився 1863 р. у містечку Комарні на Львівщині у родині бургомістра Михайла Коса та Марії з дому Ліщинської. Мав трьох братів – Івана (шеф-лікар полку цісарських тірольських стрільців, згодом адвокат), Андрія (адвокат, посол до рейхсрату у Львові) та Йосифа (лікар та батько композитора Анатоля Кос-Анатольського).

Початкову освіту здобував у польській школі в рідному містечку. Далі навчався у львівській головній школі, відтак – львівській українській академічній гімназії, яку завершив із відзнакою. Упродовж 1882–1888 рр. студіював медицину в Ягеллонському університеті у Кракові, 1889 р. стажувався у Ґраці та Відні. У часи студентства провадив активне громадське життя – був членом товариств «Академічна громада» у Кракові та «Січ» у Відні».

Після закінчення медичних студій, починаючи із 1889 р., упродовж майже тридцяти років, працював військовим лікарем. Починав кар’єру у місті Беловар (Хорватія), згодом практикував в інших частинах Австро-Угорської імперії. Наприкінці 1890-х рр. мешкав у місті Ярославі,  а 1900 р. переїхав до Перемишля (обидва міста тепер – Республіка Польща), де став головним лікарем у гарнізонному шпиталі в Перемишлі, отримав звання полковника і займався відбором рекрутів до війська.

У шпиталі познайомився із Степаном Дмоховським (до речі, першим українським дантистом у Галичині), із яким приятелював до кінця життя.

Гарнізонний шпиталь у Перемишлі, 1918 р. У першому ряді четвертий зліва Степан Дмоховський (фото з фондів Українського музею-архіву у Клівленд (США); зі сайту http://www.nasze-slowo.pl)
Гарнізонний шпиталь у Перемишлі, 1918 р. У першому ряді четвертий зліва Степан Дмоховський (фото з фондів Українського музею-архіву у Клівленд (США); зі сайту http://www.nasze-slowo.pl)

У Перемишлі невдовзі здобув повагу місцевої громади, став її меценатом (підтримував матеріально українські організації та школи), долучився до діяльності філії Товариства наукових викладів імені Петра Могили у Львові, згодом подарував товариству свою бібліотеку. Придбав власним коштом будинок зі садком для української студентської бурси по вул. Баштовій (зараз там знаходиться притулок для літніх людей).

Греко-католицький собор св. Івана Хрестителя, який до 1946 р. був головним храмом Перемишльської єпархії (нині – римо-католицький костел св. Терези), Перемишль, 1910-ті рр. Фото J. Lövy (зі сайту http://www.pbc.rzeszow.pl)
Греко-католицький собор св. Івана Хрестителя, який до 1946 р. був головним храмом Перемишльської єпархії (нині – римо-католицький костел св. Терези), Перемишль, 1910-ті рр. Фото J. Lövy (зі сайту http://www.pbc.rzeszow.pl)

Був затятим мандрівником і згодом майстерно описував свої враження із поїздок Європою (цикл «Листи з дороги»), Африкою та Азією. 1908 р. відвідав Наддніпрянщину, побував у місцях поселень запорожців, зустрівся із відомим дослідником козацтва професором Дмитром Яворницьким та меценатом і видавцем Євгеном Чикаленком. До слова, з Чикаленком їх доля знову звела після війни, коли меценат був інтернований у Перемишлі, і вони заприятелювали.

Також М. Кос займався публіцистичною діяльністю – вміщував у галицькій пресі та фахових збірниках популярні та наукові статті медичної тематики (часто підписувався криптонімами М. К., К-ъ, М.). Зокрема, його матеріали надруковані на шпальтах таких видань, як: «Записки Українського Наукового Товариства», «Українська Хата» (Київ), «Діло», «Збірник математично-природничо-лікарської секції НТШ» (Львів), «Перемиський Вістник», «Український Голос» (Перемишль). У такий спосіб докладав чимало зусиль для медичної просвіти галицького українства. За дорученням Наукового товариства імені Шевченка провадив антропометричні обстеження бойків, гуцулів і лемків.

Окремими брошурами вийшли його праці – «Трахома» (Перемишль, 1907), «Про полові справи» (Львів, 1905; 1908; 1912). 1910 р. написав алегоричну казку «Верба» (зберігається у рукописі). Залишив щоденники та записники періоду Першої світової війни, написані німецькою мовою.

На початку війни внаслідок доносів сусідів-поляків М. Косу як «ненадійному» деякий час було заборонено жити в місті й він був переведений у лікарню в Західній Польщі. Пізніше за ретельну професійну діяльність у 1916–1918 рр. був нагороджений орденом Франца Йосифа. Після закінчення війни повернувся до Перемишля, де відновився на посаді лікаря у гарнізонному шпиталі.

Орден Франца Йосифа, яким було нагороджено Михайла Коса (зі сайту http://germans-medal.com)
Орден Франца Йосифа, яким було нагороджено Михайла Коса (зі сайту http://germans-medal.com)

У період Західноукраїнської Народної Республіки перебував у складі відділів Української галицької армії і був призначений шефом усіх санітарних відділів міста. Згодом відкрив приватну клініку, в якій працював до смерті, продовжував опікуватися полоненими та інтернованими українцями. Приймав у себе членів армії Української Народної Республіки, які перебували у Перемишлі. Був близьким другом ад’ютанта Симона Петлюри полковника Бориса Палія-Неїла та невтомного організатора культурно-освітнього життя «наддніпрянських» перемишльців Петра Шкурата.

М. Кос був прихильником гетьманської орієнтації та ідеології українського консерватизму В’ячеслава Липинського, натомість гостро критикував радянофільські погляди Володимира Винниченка.

1929 р. сталися дві події, які остаточно підірвали і без того хитке здоров’я М. Коса – передчасна смерть рідного брата Івана та близького приятеля Ярослава Окуневського. Він поступово згасав і помер 1930 р. на 67-му році життя. Похований на головному цвинтарі у Перемишлі (поле 27).

Могила доктора Михайла Коса на головному цвинтарі у Перемишлі. Фото Юрія Гаврилюка (Колянчук О., Семенів В. Він лікував, учив і виховував. Михайло Кос – перший в історії Галичини українець-окуліст // Народне здоров’я. – 2015. – № 4 (квіт.)
Могила доктора Михайла Коса на головному цвинтарі у Перемишлі. Фото Юрія Гаврилюка (Колянчук О., Семенів В. Він лікував, учив і виховував. Михайло Кос – перший в історії Галичини українець-окуліст // Народне здоров’я. – 2015. – № 4 (квіт.)

Михайло Кос був надзвичайно інтелігентною й освіченою людиною – окрім медицини, був добре обізнаний із українською та світовою літературою, історією, географією. Вільно володів польською, німецькою, російською, французькою, англійською, італійською, сербською мовами та їдишем. Попри те, що заробив слави найліпшого окуліста на теренах Галичини, жив надзвичайно скромно. Мав високу внутрішню культуру і глибоке переконання, що справжнім лікарем є той, хто має велику душу і серце, повне посвяти, той, хто працює для великої ідеї з любов’ю до терплячого ближнього.

Дзвінка ВОРОБКАЛО

Джерела:

  1. Гуцаленко Т. Кос Михайло Михайлович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 160—166.
  2. Др. Михайло Кос // Український голос.— 1930.— Ч. 7.— 23 лют.— С. 5, 6.
  3. Колянчук О., Семенів В. Він лікував, учив і виховував. Михайло Кос – перший в історії Галичини українець-окуліст // Народне здоров’я. – 2015. – № 4 (квіт.). – С. 4.
  4. Комарнівські корені Анатоля Кос-Анатольського [Електоронний ресурс]. – Режим доступу: http://komarno.in.ua/statti/famouspeople/31-komarnivski-koreni-anatolia-kos-anatolskoho.
  5. https://uk.wikipedia.org

Напишіть відгук