Галицька родина. Красовські з Красова

0
312
Галицька родина. Красовські з Красова

Батько — Микита Красовський 1875 р.н., був родом з села Підтемне, купив господарку у колонії Райхенбах (Красів). Жили вони заможно, мали: 50 десятин землі, 6 корів, 4 коней. До сільськогосподарських робіт долучали найманих робітників у кількості 10-20 чоловік.

Господарка Красовських у Райхенбаху (Красів)
Господарка Красовських у Райхенбаху (Красів)

СПРАВА № 43 (за матеріалами слідства)

Син Йосиф народився у 1915р. Закінчивши у селі 4 класи, батьки направили його на навчання у ремісничу школу. У віці 20 років був мобілізований до польської армії. Службу проходив у 17 артилерійському полку. Звільнився у 1938 році і влаштувався на роботу у Львові, до приватного майстра Райтера Самуїла, за спеціальністю слюсар.

З початком польсько-німецької війни Йосиф відбув на фронт в район містечка Гнезно. В боях участі не брав, поранений не був.

У вересні 1939 року прибув у Львів, де зустрівся з товаришами – Петром Гратажем  та Юлечко [… ] Разом з ними працював на будівництві будинку по вулиці Личаківській.

вул. Личаківська - період радянської окупації
вул. Личаківська – період радянської окупації

У розмові з хлопцями дізнався, що вони є членами ОУН, після чого Йосифу запропонували приєднуватись до них. Вони пояснили, що для цього необхідно нелегально перейти кордон з Німеччиною, де існують гуртки ОУН, які при допомозі німців, ведуть боротьбу проти радянської влади.

У квітні 1940 року, Йосиф у Львові зустрівся з Петром Книшем, якого знав з дитинства. Петро проживав у цей час у Деревачі поблизу Красова і розповів, що разом з батьками був депортований на Сибір. По дорозі йому вдалось втекти і на цей час він переховується від влади. У розмові, Петро пояснив Йосифу, що у них (дітей куркулів) одна доля і влада не залишить їх у спокої ,тому необхідно перейти кордон та потрапити до Німеччини.

Книш Петро
Книш Петро

На початку травня 1940 року  хлопці – «цвай пара» їхали у потягу до містечка Хирів. Від станції колійової на піхоту добрались до села Кривчик (Кривка?), де здійснили спробу перетнути кордон. На жаль після  обстрілу прикордонників вони розгубились і далі Йосиф самотужки добрався до міста Ярослав, де зголосився у Комітет Українських Націоналістів. Згодом його скерували до Праги, де з ним зустрівся Тисовський Євген, котрий проживав по вулиці Северинова №6. Через Тисовського познайомився з членом ОУН Кезерем, котрий направив Йосифа у «Гільфс» поліцію (Hilfspolizei – допоміжна поліція).

Допоміжна поліція
Допоміжна поліція

На початку вересня 1941 року у складі цього ж формування був передислокований у Львів, де зі зброєю в руках міг боротися проти радянської влади. Згодом повернувся у Німеччину, де працював у поселенні Мезін, неподалік Ляйпціга, у поміщика Шлегер–Маркіна. У місті Штетін-Альтанг влаштувався зварювальником на заводі, де виробляли авіаційні мотори. Разом з ним працювало багато українців. На військовому підприємстві діяв гурток ОУН. Кількість членів нараховувала 50 чоловік – патріотично налаштованих українців. Очолював його Михайло Клиш, котрий до цього перебував у Берліні.Тут Йосиф пробув до 1942 року. Згодом Клиш запропонував йому завербуватись у школу для вишколу диверсантів з подальшою перспективою підпільної діяльності на території Радянського Союзу. У складі групи він приїхав до Кракова. На вокзалі їх зустрів німецький офіцер, котрий спровадив усіх на збірний пункт. Після цього команду у кількості 120 чоловік доправили у містечко Дукля.

Значок ДУН
Значок ДУН

«Починаючи з 1941 року, Абвером (військова служба контррозвідки) створювались спецпідрозділи з числа українців.

Серед них відбирали потенційних агентів чи диверсійні підрозділи. Один з центрів підготовки розташовувався у Дуклі. Школа була розміщена на окраїні міста у стародавньому замку польського барона. Навчання проходило впродовж десяти днів. Хлопців оділи у військові строї, видали зброю. Викладали військову справу, підривне діло, топографію, вивчали ідеологічні основи українського націоналізму. Українські бійці перебували в таборі напівлегально під виглядом представників «Служби праці» («Аrbaitdinst»). Для продовження навчання команду мали відправити у Рівне».

По дорозі приїхали до Львова, де усіх зустрів А.Бізанц і повідомив, що далі вони не поїдуть, а братимуть участь у формуванні дивізії СС «Галичина». Усім була надана двотижнева відпустка.

Альфред Бізанц (уродженець німецької колонії Дорнфельд)
Альфред Бізанц (уродженець німецької колонії Дорнфельд)

Йосиф направився до сестри Косідор Анастасії, котра проживала зі своїм чоловіком Рудольфом Казимировичем по вулиці Янівській 113 (Шевченка).

Покази Рудольфа Косідора.

«Красовського Йосифа знаю з 1928р., з тих пір коли оженився на його рідній сестрі Анастасії Микитівній. Батько помер у 1929 році, мати з сестрою Левак Анною проживають у Красові. Сестра Бжеска Ємілія живе з чоловіком в м.Солотвина-Гжинна, Краківське воєводство. Брат Красовський Володимир 1913р. заарештований радянською владою.

Косідор Рудольф з дружиною Настею Красовською (Вроцлав – 1959 р.)
Косідор Рудольф з дружиною Настею Красовською (Вроцлав – 1959 р.)

Після служби у війську в 1937 році , Йосиф працював у Львові, жив у мене на квартирі. В Німеччині знаходився більше двох років, працюючи на заводі. Коли  явився до нас, то з часом відкрив ресторан у будинку №70 по вулиці Янівській, який утримував до 1943 року. Пізніше був заарештований Гестапо за спекуляцію, відсидів 6 місяців у тюрмі».

З показів Боярського Владислава (власника ятки з продажу канцелярських товарів та напоїв).

« … Красовський мав свій ресторан у якому торгував. До нього заходила українська поліція. Мені відомо, що до Красовського приходили німецькі солдати з єврейського табору, що розміщувався неподалік. Красовський також скупляв речі та золото».

З протоколу допиту Лапташинського Яна Теодоровича.

11 вересня 1944 року., початок допиту 1.40 хв., закінчення 2.40хв. провів підп.Бобков. Лапташинський Ян Теодорович 1909 р.н. село Піски. Проживає у місті Львові вул.Длугоша д. 26 кв. 2, поляк, місце роботи Райвоєнкомат м.Львів, ст. дежурний.

«Народився Красовський Йосиф у селі Райхенбах у родині крупних кулаків. У роботі на господарстві застосовували найману робочу силу. У 1939 році Красовський утік у Німеччину, де знаходився до 1941 року, до моменту приходу німців. Явився він приблизно восени 1941 року. Відкрив у місті Львові на вулиці Янівській свій ресторан. У переважній більшості його відвідувало Гестапо та кримінальна поліція з якими він пиячив. Стверджувати не буду, але думаю, що Красовський мав справу з кримінальною поліцією. Крім цього мені відомо, що Красовський являється членом українських націоналістів про, що він неодноразово мені розповідав. Також мені розповідала гр. Довженіцка – жителька села Райхенбах, що з приходом радянської Армії, Красовський пішов у ліс до бандерівців».

Ресторація по вул. Янівській 70
Ресторація по вул. Янівській 70

Аналізуючи прочитане можна зробити висновок, що у житті Йосифа Красовського не обійшлось без темних плям. Хоча з другого боку не нам судити, бо не відомо, як за таких обставин, діяв би будь-хто інший. Зрештою Йосиф зайняв активну позицію, не став відсиджуватись, переховуватись від цілого світу. Де б він не був, чи у криївці з повстанцями, чи на вишколі у місті Дукля, чи працюючи у підпіллі на інтереси українського народу.

Для порівняння візьмемо хоча б Яна Лапташинського, котрий пригрівся на службі у Райвоєнкоматі і здавав емгебистам мабуть усіх підряд. Розповідаючи на допиті все про, що знає і здогадується з чужих розповідей, усе, що зміг придумати на ходу, аби тільки слідчий був задоволений.

Саме за його доносом проведено обшук на квартирі Косідор Рудольфа та заарештовано проживаючого за цією адресою Йосифа Красовського.

26 вересня 1944 року, капітаном Госбезпеки [Рабишко], після проведеного розслідування по справі №43, була виписана постанова про звинувачення Красовського Йосифа за статтею 54-1 п «А» УК УССР. Слідство тривало лише місяць, але справу було подано на дорозслідування через покази свідків стосовно вбивства жителя села Красів – комсомольця Тибель….? Це розслідування тривало з 21 лютого  по 23 квітня 1945 року, проводив його полковник [Бобков].

У справі № 43 фігурують дві особи. Петро Книш, котрий до певного часу був спільником Красовського і відсидівши свій термін нелюбив про ці роки розповідати. Своїй дочці Ромі він одного разу коротко відповів стосовно Красовського: «Колєга просто обмовився». Напевне не мав він зла на Йосифа, бо знав, якими методами вибивають зізнання на допитах у тюрмі на Лонцького.

Член ОУН Петро Книш (1942р - Берлін)
Член ОУН Петро Книш (1942р – Берлін)

Петро Книш, був молодшим братом мого діда Михайла. Його я пам’ятаю особисто, але на жаль він помер у 1987 році. У мене була надія, що можливо ще живий Йосиф Красовський, однак не судилось пізнати істину від живих свідків.

Не зважаючи на це мені пощастило зустріти племінника Йосифа — Ярослава Михайловича 1938р.н., котрий проживає у Львові на Сихові, а у Красові на Райхенбаху ще збереглась хата його батька .Він дуже зрадів нашій зустрічі і люб’язно поспілкувався про їхньою родину.

Зокрема, стосовно Йосифа пан Ярослав наголосив, що це була дуже довірлива та порядна людина. Коли він був у таборі, то родичі чим могли намагалися йому допомогти. Бувало, що висилали посилки, які доходили вже у спліснілому вигляді, але і ці продукти з’їдались каторжанами. У своїх розповідях Йосиф розповідав про жахливі умови перебування у таборах і особливо наголошував про постійний голод, а відтак в’язні ставали кволими та непрацездатними. Навіть молоді хлопці не витримували умов життя. Після важкої, каторжної роботи не було сили переступити через поріг бараку. Табірний режим ставав, що раз жорстокішим, відповідно збільшувалась смертність.

Йосип Красовський
Йосиф Красовський (1961р)

На щастя Йосифу вдалось вижити у цих надважких умовах і повернутися на рідну землю. Разом з Петром вони звернулись до хорошого адвоката і у часи  «Хрущовської відлиги» добились перегляду судової справи. Розумно змінивши покази вони були реабілітовані, таким чином з них зняли цю небажану судимість за 54 – політичною статтею. Життя потрохи налагодилось. Працюючи у сантехнічному управлінні з колегою Бабецьким він познайомився з його сестрою Анною – польської національності. Одружившись, став виховувати її двох дітей, проживаючи у помешкані по вулиці Зелена 56. Власних дітей не мав, а з часом виявилось, що Анна ще та «правічка».

Пройшовши хорошу ремісничу школу та набувши досвід на роботах у Німеччині, Йосиф був хорошим спеціалістом і з часом став приватно працювати електро-газозварювальником. На жаль прожив він небагато і в 1977 році у віці 62 роки помер. Анна Бабецька народила ще дочку Галю і згодом виїхала до Німеччини.

Що стосується української громади села Красів, то першочерговим завданням для більшовиків була нейтралізація місцевих активістів, організаторів «Просвіти» та «Сокола». Коли до рук НКВС потрапили архівні документи цих організацій, то було не важко зробити свою чорну справу.

Рідний брат Йосифа, Володимир Красовський 1913 р.н., був активним членом місцевого «Сокола», брав участь у ювілейному Шевченківському святі на площі «Сокола Батька» у 1934 році. Закінчив гімназію у Львові, був розумним та начитаним  парубком. Коли більшовики прийшли, щоб його арештувати,то Володимира не застали у батьківській хаті, він пішов до дівчини Косандяк Софії. Побачивши, що селом йдуть люди у військовому не став утікати. Мабуть розумів, що зробить гірше усій родині. Старша сестра Анна шукала його у Львівських в’язницях, а знайшла тіло замордованого Володимира сестра Анастасія у «Щирецькій стодолі».

Володимир Красовський
Володимир Красовський

Окрім двох братів Володимира та Йосифа в сім’ї Микити Красовського була старша дочка Марія. Емілія навчалась в університеті, вийшла заміж за поляка, котрий був власником фільварку на Тернопільщині. Згодом виїхала з ним до Кракова. Дочка Єва одружилась з Василем Івасиком, але померла у 1949 році. Івасик виїхав у Польщу. Анна Левак проживала з батьками у Красові. Анастасія разом з чоловіком Рудольфом виїхала до Вроцлава (Польща).

Івасик Василь - секретар гміни Красів
Івасик Василь – секретар гміни Красів

Батько п.Ярослава — Михайло 1895р.н., прожив довгих 92 роки. У своєму житті йому  довелось багато побачити, але з особливим захопленням він згадував службу в австрійській армії. Був учасником Першої Світової війни і потрапив на Італійському фронті у полон. На роботах у господаря їх добре годували та не давали багато працювати. Доречі про сонячну Італію з ностальгією згадує більшість полонених галичан.

Красовський Ярослав Михайлович
Красовський Ярослав Михайлович

В 20-х роках Михайло Красовський входив до списку членів Виділу відродженої Читальні «Просвіта» у Красові. Односельці поважали його, як хорошого господаря і у 1936 році обрали «Мужем Довіри» від даної місцевості перед Філією «Просвіти» у Львові.

При «других совітах», коли облавники спалили частину Красова, сім’ї Івасика, Ліби, Пристая, Гостинецьких переїхали жити на вільні помешкання на колонії. Збудував тут свою хату і Михайло.

сидять з ліва - Михайло Красовський, Гуменецька Орися, Анастасія, бабця Марія (з Мовних) Верх – Красовська Ольга, Гуменецька Катерина
сидять з ліва – Михайло Красовський, Гуменецька Орися, Анастасія, бабця Марія (з Мовних) Верх – Красовська Ольга, Гуменецька Катерина

Досить об’ємною та дещо трагічною вийшла розповідь про долю родини Красовських, але я впевнений, що в цей період горе та розлука заглянули у кожну домівку. Кожна родина у більшій чи меншій мірі відчула цей тягар та перенесла нелегкі випробування.

Андрій КНИШ

Напишіть відгук