Голова Галицького лісового товариства. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького за 1908 рік

0
267
Голова Галицького лісового товариства. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького за 1908 рік

Влітку 1908 року Казимир граф Шептицький долучається до реалізації планів поширення української ідеї та греко-католицької церкви на терени Російської імперії. Про це писав пізніше о. Тит Столобут-Войнаровський герба Стрем’я (1856–1938), видатний український громадський та церковний діяч у своїх спогадах «Низка споминів з мого життя», виданих Науковим Товариством ім. Тараса Шевченка у Торонто (Канада) 1961 року у видавничій серії «Історичні постаті Галичини XIX–XX ст.».

Ще навесні 1908 року о. Войнаровський поїхав із Митрополитом Андреєм Шептицьким до Парижа, щоби там отримати позику, необхідну для заснування у царській Росії Акційного Парцеляційного Банку. Співзасновником банку мала виступити також одна з відомих французьких фірм, назва якої не подається у спогадах. Створення такого банку було необхідне для переорієнтації еміграції галицьких українців з напрямку Америка-Канада-Бразилія на етнічні українські землі під владою Москви. Передбачалось, як пише о. Тит (57-ма сторінка), «у кожній такій парцеляційній оселі поселити бодай 10 господарів, вибраних із свідомих галицьких селян-патріотів, і наділити їх даром землею, коло 50 десятин обшару, за що мали ширити між місцевим населенням українську національну свідомість.

Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький

У цих оселях мали стати також греко-католицькі церкви для поширювання католицької унії для просвітницьких цілей». Не менш цікавим у цьому контексті є і спогад про те, як Митрополит Андрей Шептицький за допомогою Тита Войнаровського купив у графа Тишкевича маєток Деділовичі над річкою Березиною (ці землі нині у Борисівському районі Мінської області). За простори землі величиною 14 тис. десятин (одна десятина становить 1,0925 гектара), а також господарські споруди та житлові будинки було заплачено 1,2 млн. російських рублів. Тільки 4 тис. десятин становила орна земля, а все решта складали правічні ліси. Оскільки банк ще не був зареєстрований російською царською владою, то за маєток заплатили три брати Шептицькі: Митрополит Андрей, Станіслав та Казимир. Войнаровський згадує, що найбільше грошей на справу дав Станіслав Шептицький. Російська влада дуже швидко зорієнтувалася про плани створення українських культурних та економічних колоній. Банк не було зареєстровано, а о. Титу Войнаровському передали, що якщо не виїде з купленого маєтку Деділовичі, то його вб’ють.

У другій декаді серпня 1908 року Казимир Шептицкий бере участь у загальних зборах Галицького лісового товариства, яке відбулось у Самборі.

о. Тит Столобут-Войнаровський герба Стрем’я
о. Тит Столобут-Войнаровський герба Стрем’я

У жовтні Казимир їде у Карлові Вари, щоби пройти тут курс лікування кишково-шлункового тракту. На цю інформацію натрапляємо у листі, який написав 26 жовтня до Марії з Сапігів, дружини брата Станіслава, і який подамо нижче. Також збереглась інформація про гостей Карлових Вар у віснику, виданому 27 жовтня 1908 року, де зазначається про перебування Шептицького на курорті.

[Liste der angekommenen und abgereisten P. T. Curgäste in Carlsbad im Jahre 1908. — № 87. — 27. 10. 1908 р. — С. 2]

На початку листопада австрійський уряд призначає його членом Крайового бюро Пенійного фонду у Львові. Ішлося про відділ у Галичині новоутвореного державного Пенсійного фонду для страхування приватних урядовців, т.зв. офіціалістів.

[Czas. — № 257. — 7 листопада 1908 р. —. С. 1; Gazeta Narodowa. — № 258. — 8 листопада 1908 р. — С. 2]

До кінця 1908 року уряд мав закінчити підготовку організації Фонду і з початком 1909 року інституція повинна була б уже повноцінно запрацювати.

Опис зустрічі цісаря Франца Йосифа І з польською шляхтою та промова цісаря до присутніх (Gazeta Narodowa. — № 275. — 28 листопада 1908 р. — С. 2–3)
Опис зустрічі цісаря Франца Йосифа І з польською шляхтою та промова цісаря до присутніх (Gazeta Narodowa. — № 275. — 28 листопада 1908 р. — С. 2–3)

Громадська робота Казимира графа Шептицького тривала. 28 листопада 1908 року разом із батьком Яном Кантієм Шептицьким та братом Леоном він узяв участь у Відні в аудієнції шляхти Австро-Угорської імперії. Цього дня о 11-ій годині цісар Франц Юзеф І прийняв понад 700 шляхтичів. Аудієнція була надзвичайно урочистою та церемоніальною. Представників польської шляхти було понад 100, і всі вдягнені у шляхетські строї/

[Gazeta Narodowa. — № 275. — 28 листопада 1908 р. — С. 2–3]

У кінці 1908 року Казимир граф Шептицький очолює Галицьке лісове товариство, щоправда, у якості виконуючого обов’язків голови. Причиною цього стала несподівана смерть Голови Товариства Єжи графа Дунін-Борковського (1856–1908), який помер 23 жовтня того року. 14 грудня 1908 року Виконавчий Комітет Товариства зібрався у Львові вже під керівництвом Казимира.

[Sylwan. — лютий 1909 р. — С. 85]

Наприкінці 1908 р. Андрей Шептицький вирішив загалом особисту збірку передати для публічного використання ширшій аудиторії. Для цього був затверджений відповідний Статут Мистецької фундації «Національний музей у Львові», який передбачав утворення Кураторії (дорадчої та наглядової ради), цілісну програму дій та забезпечення постійного фінансування. До складу першої Кураторії увійшли Андрій Білецький (голова), Іван Чапельський, Тадей Соловій, Кирило Студинський, Іван Левинський, Олександер Сушко і Казимир Шептицький.

[Свєнціцький І. Ілюстрований провідник по Національнім музеєві у Львові / І. Свєнціцький. — Жовква : Друкарня оо. Василіян, 1913. — С. 7]

Так закінчувався 1908 рік — багатий на працю на громадських нивах та трагічний для Шептицьких, оскільки  вони вперше наразилися на масштабний конфлікт з русинами-українцями. Намагання Митрополита Андрея стати справжнім пастирем та провідником народу, серед якого виріс, стала ще більш важчою та, здавалось би, не доступною. Однак Шептицькі і не думали відступати.

Граф Єжи (Юрій) Дунін-Борковський (1856–1908)
Граф Єжи (Юрій) Дунін-Борковський (1856–1908)

Із осені 1908 року до нас дійшов один із листів, написаних Казимиром Шептицьким:

Карлові Вари, 26.10.1908 р.
Марії з Сапігів, дружині Станіслава Шептицького — Прилбичі

Кохана Мариню!

Посилаю Тобі нині вісті для наших коханих Прилбич, а відтак хочу Тобі дуже і дуже сердечно подякувати за Твій такий добрий і милий лист. Одна з найгірших сторін моєї хвороби та лікування – це те, що я так раптово втратив можливість провести бодай якусь частину відпустки Стася з Вами в Краю, а знов рік чекати — то в людському житті довгий період часу. Отже, думкою й серцем раз у раз мандрую до Галичини — а тепер я є біля Вас, зібраних на іменини Папи в Прилбичах. Маю надію, що і там (як і тут) зима вступиться стерпній осені. Учора вранці, виходячи з дому на водні процедури, уявив собі, що я входжу до теплої купелі, таким блаженним було почуття відсутності вітру і 8 градусів тепла. Карлові Вари, зрештою, робляться вже зимовими щораз більше. Навіть мою пекарню закрили, і потрібно буде десь-інде собі Грема [хліб, випечений з муки сорту Грем — І. М.] купувати. Антось Ґурський учора виїхав — реш­та нашого bridge’a післязавтра також їде.

[Антон Гурський (1862–1928) — польський правник і економіст. У 1905–1912 рр. був депутатом до Австрійського парламенту, а в роках 1907–1912 рр. — депутатом до Галицького Сейму у Львові]

Вілла Яна Стики, яку Митрополит Андрей 29 грудня 1908 року подарував Національному (тоді — Єпархіальному Церковному) музеєві. Нині меморіальний музей Олекси Новаківського
Вілла Яна Стики, яку Митрополит Андрей 29 грудня 1908 року подарував Національному (тоді — Єпархіальному Церковному) музеєві. Нині меморіальний музей Олекси Новаківського

Єдиним, відтак ressource’a [опатрунком (з англ.) — І. М.], що лишається, є стара пані Августова Дідушицька, яка за кожним разом розповідає мені про зміни побуту своїх 4-х доньок і подробиці приписаної дієти, яка повинна її зробити дуже мудрою, а в поведінці чарівною й милою, бо їсть саму рибу, а та на мозок діє — поки що, однак, не можу цього наслідку спостерігати.

[Йдеться про Марію Амелію з Осташевських Дідушицьку герба Сас (1851–1918), дружину Августа Пія графа Дідушицького Бенедикта з Дідушич герба Сас (1844–1922)]

Саме сьогодні одержав лист Стася зі Львова. Країнському [мова про Владислава Країнського (1841–1926) — польського землевласника, депутата парламенту Австро-Угорщини та Галицького Крайового сейму] відписую, що я буду, наскільки здоров’я дозволить, бо не знати, коли та аудієнція шляхти. Цілую Твої руки, також Інки і Папи, Стасеві, Леосеві — сердечні обійми. До побачення, напевно, у Відні.

Казимир

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук