Не тільки у Львові, але й далеко за його межами відома пісня “Тільки у Львові”. на сьогоднішній день мабуть тільки лінивий її не переспівав. Але які ще колись були відомі пісеньки про Львів на початку ХХ – ого століття?

І як саме звучали ці пісні в часи своєї “юності”. Трохи пошукавши на youtube, знайшов досить цікаві і несподівані (для мене) записи. Знаю, що нічого нового не відкриваю, але душа бажає пісні. І нею ділюся з вами.І розпочнемо з найвідомішої пісні – “Тільки у Львові” (Tylko we Lwowie ) яку виконують Szczepko i Tońko у кінофільмі “Волоцюги”(Włóczęgi), прем’єра якого відбулася 5 квітня 1939 року.

Наступна пісня – Та пане Карольку (Ta panie Karolku), автор слів та музики Віктор Будзінський (Wiktor Budzyński), виконує Йоланта Чельміська (Jolanta Chełmicka). Тут, нажаль ми можемо послухати виконанні, а дивитися будемо старі Львівські фото та відеохроніки.

Наступна “Пісенька про Львів” (“Piosenka o Lwowie”) – це кавер на американський валь-бастон “A Bundle of Old Love Letters” , яку написав  Nacio Herb Brown. Молодий польський поет Мар’ян Хемар (Marian Hemar) у 1926 році написав до неї польський тест з ностальгією за своїм улюбленим містом Львовом. Аудіозапис 1932 року  у виконанні Адама Астона ( Adam Aston).

“Для тих, чиє серце залишилось у Львові” (Dla tych, których serce zostało we Lwowie ) – пісня-ностальгія тих, кому довелося виїхати зі Львова, але Львів залишиться назавжди в їхньому серці. Дуже цікава пісня, дивно що не неї зараз немає рімейків. Хіба може я не чув.

І остання, на сьогодні, пісня “Цей дорогий Львів” (“Ten drogi Lwów”) у виконанні хору Eryana (Chór Eryana)а не хору Juranda (Chór Juranda), як зазначено в титрах на початку відео. Дуже позитивна і динамічна пісенька.

Після такої кількості давніх пісень про наше місто, хочеться побажати нашим сучасним виконавцям звернути свої творчі погляди до нашого міста.

Для того, щоб ваш будинок з фасаду виглядав стильно і вишукано, без додаткових зовнішніх оздоблювальних робіт, використовуєте клінкер – ця цегла і виглядає відповідно і має всі необхідні технічні властивості для надійності та довговічності.

Мабуть такого ажіотажу останній раз наробили брати Люм’єр своїм фільмом “Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота”. Цього разу винуватцями стали громадський рух “Відсіч” разом з молодіжною організацією “Українська молодь – Христові”.

Пригощаючи  пасажирів потягу Донецьк-Львів пампушками ці молоді хлопці та дівчата таким чином відзначили День Соборності України 22 січня 2012 року. За графіком прибуття потягу очікувалось о 12.06, але десь за півгодини до цього на пероні номер 1 розпочалися активні приготування. Хлопці та дівчата з цих молодіжних організацій приготували столи з кошиками пампухів, жовто-блакитні стрічки, вітальні листівки та плакати.

Нарешті, точно за графіком, зі снігової заметілі з’явився потяг №569 Донецьк-Львів. Перон враз наповнився галасом та шумом – активісти кричали в мегафон вітальні слова, величезна кількість представників засобів засобі масмедіа кинулися   ближче до потенційних місць зупинки вагонів.

Після повної зупинки, відчинилися двері вагонів і звідти, обережно почали виходити, налякані такою активністю, пасажири. Адже вони нічого такого не чекали, а дехто вперше приїхав  з Донецька до Львова і був просто розгублений такою увагою до себе.

Втомлені, від тривалої поїздки, пасажири повільно виходили на перон і не розуміли, чого їм одразу пришпилюють до верхнього одягу жовто-блакитні стрічки і тицяють в руки пампухи (можливо наколені ) . А ще листівки – їх теж одразу тицяли до рук.

І, навіть беручи до уваги посмішки та вітальні слова, пасажирам зі своїм багажем у руках і купою презентів від місцевих жителів, було важко налаштуватися на святковий лад під блимання спалахів фотоапаратів та націлених на них відеокамер.

Провідниці завбачливо відійшли в сторону і обережно тримали в руках невідомі пампухи.

Не знаю, якого результату молодь досягла такою акцією, але вже саме бажання зробити щось для нашої держави безкорисно я всіляко підтримую. Єдине, що хочеться побажати – краще продумувати і чіткіше організовувати свої акції. Адже можна було і попередити пасажирів потягу про цю акцію засобами Укрзалізниці і, зрештою, зустріти потяг на шляху до Львова (десь за годину) і пригостити всіх пасажирів пампухами ще на своїх місцях у вагонах, а, після прибуття у Львів, почепити жовто-блакитні стрічки. Варіантів є багато, тобі побажаю їм успіху і подальших цікавих ініціатив.

Партнер посту:  Недорогой и надежный способ защитить лако-красочное покрытие вашего автомобиля от сколов это карбоновая пленка на авто formarol.ru – заходите и убедитесь сами.

Під такими гаслами вийшли сьогодні 17 січня 2012 року на площу Ринок незадоволені новою транспортною схемою мешканці міста. І зібралося їх, на противагу інформації офіційним засобам інформації,  чимало. І не дивно, адже адміністрація мера зазіхнула на найменш соціально захищений прошарок населення – на студентів та пенсіонерів.

А ще на всіх тих, хто користується громадським транспортом, а не службовими автомобілями.  Адже теперішні транспортні маршрути не тільки є дуже незручними, але й забезпечені рухомим складом відсотків на 30.

Ініціатором акції протесту виступила  неполітична організація “Громадський опір” – студентська організація, котра не підтримує жодну політичну силу, про це повідомила ведуча акції Ярина Волошин.

Акція проходила у форматі вільного мікрофона, тому висловити свою думку міг кожен охочий. Правда чиновники ніяк не відреагували на соціальні події у них під вікнами.  Навіть за радянських часів такої неповаги до мешканців міста не було.

Спокій чиновників надійно охороняла доблесні українські органи правопорядку. Хоча міліція відкрито не “світилася”, але її було більше ніж достатньо для будь-яких дій.

Відверто здивувала підлабузницька позиції партії “Свобода”. Партія, котра має більшість у Львівській міській раді, далі продовжувала “бавитись” в опозицію і роздавала самвидавовські газетки з закликами до перевізників вимагати від влади справедливості. Тобто в них же.

Представниця «Автономного опору»Ярина Волошин озвучила головну вимогу до керівництва міста – це повна ліквідація нової системи, повернення старої системи і вдосконалення її.

За, майже двогодинне віче, ніхто з представників влади міста до людей не вийшов.  Мабуть чиновники забули що вони повинні працювати для людей, а не люди повинні обслуговувати їх потреби та захцянки. І виникає логічне запитання – чи потрібен нам такий мер?

Не діждавшись реакції з боку влади, мітингувальники розійшлися, але обіцяли невдовзі повернутися. І я зовсім не здивуюся, коли наступного разу вони зберуться під гаслом: “Львів без Садового!”

Партнер посту: Никогда не умел выбирать подарок женщине. Хотя всегда старался быть проницательным и оригинальным.  Потом сдался и, покупая женские духи в подарок, начал приглашать с собою адресата подарка.

Досить часто гості міста, а подекуди і львів’яни, бачачи цю будівлю здалеку говорять: «О, мечеть у Львові!». Але, коли підходять ближче і читають охоронний знак – на обличчі викає вираз здивування, а, коли читають табличку про заклад який там зараз знаходиться – ще більше здивування.

Адже охоронний знак говорить що ця будівля – єврейський шпиталь 1989-1901 років спорудження. А на адміністративній табличці читаємо – Пологове відділення 3-ї міської клінічної лікарні.

І, хоча на охоронний знак говорить нам про 1901 рік, перший єврейський шпиталь на цьому місці існував ще з 1804 року, а першим лікарем цього шпиталя був Фердинанд Штехер фон Зебеніц, а опікуном Ісак Варингер.

Додатковою будівлею до старого шпіталя Ісака Варінгера був “Дім старців” єврейської громади, який почали будувати в 1880 р. за проектом Якуба Строха. В 1887 р. за проектом архітектора Мауріція Зільберштейна “Дім старців” подовжується ще на три вікна на північ. Подальше розширення фасаду відбулось в 1894 р. В 1914 р. за проектом архітектора Фердинанда Кеслера над середньою частиною “Дому старців” надбудовується другий поверх, в якому відкривають відділення для жінок, а в 1938 р. за проектом архітектора Ігнація Корнхабера зводиться другий поверх над крилом будинку, що повстав в 1894 р. В 1899 р. за проектом архітектора Макловського на місці старого шпиталю починається будівництво нового головного корпусу, який зводиться коштом відомого львівського банкіра Мауриція Лазаруса. Будинок цей було збудовано в нео-мавританському стилі. Біля правого різаліту головного корпуса, в глиб двору, в 1901 р. за проектом архітектора І. Левинського добудовується одноповерхова будівля на 5 вікон в ширину для шпитальної кухні.

У 1902 р. перед фасадом головного корпусу зводиться кам’яна огорожа висотою в 3 метри. В цьому ж році в глибині подвір’я зводиться пральня. В 1903 р. на місці старого передпоховального приміщення (з 1849 р). зводиться новий морг. В 1912 р., за проектом архітектора Міхеля Улама і коштом подружжя Софії і Якоба Вайнбергів, біля західного боку головного корпусу зводиться двоповерхова амбулаторія, з’єднана з головним корпусом критим переходом. За проектом Ігнація Корнхабера в 1929 році над будівлею кухні (з 1901 р.) надбудовують другий поверх, в якому облаштовують їдальню.

Ще в лютому 1847 р. подружжя Орнштейн, рабин Якоб та його дружина Сара виділили кошти на побудову порадні для матерів і дітей, проте існувала вона не довго. На початку 1930-х років порадня знову відкрилася, а в 1934 р. над пораднею зводиться другий поверх. В 1965 р. будівлю, постраждалу підчас війни, розбирають. Частина фасадної стіни порадні зберігалась донедавна в якості шпитального паркану. Ворота, що знаходились поблизу порядні (4,6 метра завширшки) і колись вели на цвинтар, замурували.

Дирекція шпиталю була надзвичайно впливовою в структурі єврейської громади. В її підпорядкуванні знаходились всі цвинтарі, лазні, будинки, де відбувався ритуальний забій тварин і птиці, а також декілька доходних будинків, зокрема на Бляхарський (Федорова) №27 і на Боїмів (Староєврейська) №№29 і 52. Дирекція шпиталя диспонувала значними коштами, які використовувались також на дотримання санітарної просвіти серед учнів середніх шкіл і незаможного населення. Серед лікарів євр. шпиталю були відомі медичні світила свого часу. Майже третину всіх пацієнтів єврейської лікарні становили християни. Особливо під час першої світової війни, та в роки заворушень і розрухи.

Партнер посту:  Каждый раз, когда собираешься на день рождения к друзьям, возникает  вечный вопрос: «Что подарить?» И всегда хочется отличиться и подарить что-то особенное. Хорошей идеей такого подарка будет заказать шарж по фотографии виновника торжества. Это всегда стильно и оригинально .

Змалечку ця будівля на вулиці Леонтовича №2 між вулицями Кучера та Городоцькою викликала у мене почуття таємничості та загадковості. Чогось завжди здавалося, що тут відбуваються якій героїчні вчинки та знаходяться мало не фантастичні люди.

Мабуть такі картини в дитячій уяві з’являлися завдяки незвичності архітектури будівлі та матеріалу. Адже, виконана з червоної цегли без додаткової орнаментальної оздоби, ця будівля вирізняється на фон більшості споруд у Львові.

Коли ж я дізнався, що в тут знаходиться звичайна школа – мене переповнило розчарування і прихована заздрість до дітей, котрі в ній навчалися. Я ще довший час вважав їх суперменами.

Для будівництва цієї школи (а ця будівля початково для цієї мети й будувалася) було обрано проект будівлі у романо-готичному стилі автором котрого став німецький архітектор Юліус Гохбергер, директор будівельного управління львівського магістрату.

Спорудження на той час трикласної школу було завершено в 1884 р., за правління Франца Йосифа І, на кошти міської ради та церковної громади храму св. Анни

За часи свого існування школа кілька разів змінювала назву та напрямок діяльності. За радянських часів в будівлі діяла російська середня школа робітничої молоді №5 та російська неповна середня школа №43, потім дитячо-юнацька спортивна школа “Олімпійські резерви” з легкої атлетики.

А з вересня 2003 року тут знаходиться  Львівська правнича гімназія. Впевнений – це не остання назва цього будинку. Він і надалі буде йти в ногу з часом.

Партнер посту: Совсем недавно узнал, что в России существует город Димитровград. Правда так этот город называется начиная с 1972 года. А до этого он назывался Мелекесс.

Під таким гаслом 23 грудня 2011 року на площі Ринок перед головним входом до міської Ратуші пройшла екологічна виставка творчих робіт учнів різних шкіл та навчальних закладів Львова.

Солома, папір, іграшки, ковролін, шишки, серветки, шматочки тканини, навіть брюссельська капуста – це перелік далеко не всіх матеріалів, з яких можна в домашніх умовах виготовити новорічну красуню. Переконаний, професійним дизайнерам є чого повчитись у юних дизайнерів. Адже оригінальність та незвичний підхід до справи відверто мене дивував, а, подекуди, навіть приємно шокував. Та не буду довго розповідати – краще подивіться самі.

Шкода що наша міська влада так слабо підтримує такі хороші і цікаві проекти. Адже навіть достатньої кількості придатних конструкцій для розміщення всіх творчих робіт не спромоглася забезпечити. Довелося розміщати роботи на лаках, саморобних підставках, картонних коробках та бруківці.  Вже не говорю про те, що гарний накритий майданчик зі зручними конструкціями для експонатів привернув би увагу не тільки туристів та гостей міста, а й самих львів’ян.  Може тоді б дійсно менше живих ялинок прикрашало би смітники після зимових свят.

Партнер посту: Очень часто для того, что бы приготовить отличное блюдо, нужно сначала выбрать мясо необходимого качества и готовить его при точном соблюдении температурных режимов. Для этой цели лучше всего подойдет термометр для мяса Padern – это сочетание приятной цены и отличного качества.

З 22 грудня 2011 року у Львові на площі Ринок біля головного входу до Ратуші з’явилася Різдвяна шопка. Ця традиція існує уже багато років, ще з часів розвалу Радянського союзу.

Ще раз нагадаю – Різдвяна шопка — це переважно макет, що являє вифлеємську стайню, в ніч Різдва Христового.

Шопки можуть бути  виконані як в мініатюрі (у вітрині магазину тощо), так і у великих розмірах (в храмах та на площах міст).

Головними персонажами є фігури Ісуса Христа, Матері Божої та святого Йосипа; в різних варіаціях, в шопці можуть також бути пастушки, скотина, три царі чи інші персонажі.

В цьогорічній шопці ми можемо бачити трьох царів, чотирьох пастухів, Діву Марію, Ісуса, корову та віслюка.

Йосифа цього року не видно. Тай шопка якась бідненька – ні сіна (традиційного для шопи) ні святкового освітлення не видно.

Трапляються випадки коли встановлюють живі шопки, в яких замість фігур беруть участь живі люди і звірі. Така, до речі, була у Львові минулої зими. Може й цього року ще буде.

У Львові традиційно є дуже популярними Різдвяні шопки, так само як і вертепні дійства, котрі символізують народження Ісуса Христа.

А встановлення шопок є однією з найпопулярніших різдвяних традицій не тільки в Україні, але й у Європі та Північній Америці.

Партнер посту:  Керамическая плитка Saloni из разных оттенков красной и белой глины сможет сделать вашу кухню, ванную комнату  или душевую вашего дома поистине стильной, уютной и восхитительной.

Від сьогодні 20 грудня 2011 року, завдяки ініціативі та старанням відомого львів’янина Святослава Вакарчука, наше славне місто офіційно почав прикрашати ще один пам’ятник.

Пам’ятник непересічному діячеві української культури, видатному українському композитору Володимиру Івасюку. Близько п’яти років пройшло з часу задумки і до реалізації цього проекту. Авторами пам’ятника стали скульптор Сергій Олешко та архітектор Михайло Ягольник.

Висота пам’ятника 2,6 м, відлито його з бронзи, а постамент і основа виготовлені з граніту. Монумент встановлено на монолітній кам’яній брилі. За проектну документацію і виготовлення пам’ятника Святослав Вакарчук заплатив з власної кишені 360 тис. грн.

Влада міста спромоглася тільки на на благоустрій прилеглої території у сумі 174 тис. грн. Хоча слід зазначити, що зроблено це зі смаком та професійно. Якщо уважно придивитися, то можна побачити що навколо пам’ятника з мозаїки та гранітної плитки викладено декоративну гітару.

Мені залишається тільки радіти, що серед сучасних львів’ян є такі люди як Святослав Вакарчук, котрі, досягнувши висот, не забувають про рідне місто і щось для нього роблять.

Партнер посту: Если вы затеяли ремонт на кухне и решили сделать его основательно – не забудьте, что мойка blanco classic 45s – это один из важнейших его компонентов и лучший выбор для любых ваших решений.

Ось і знову, здається так швидко, підходить ще один рік у житті нашого міста і кожного його мешканця. І знову до нашого міста завітала типова львівська зима без снігу зі всіма своїми святами.

І в центральній частині міста на проспекті свободи на алеї біля Львівської Опери розгорнувся Різдвяно-новорічний ярмарок. І всі святкові та вихідні дні тут буде безліч відвідувачів. Хтось прийде щоб придбати подарунки, хтось шукає розваг, а хтось спілкування.

Тут вільно можна придбати монету Гетьманського монетного двору, зробити фото зі святим Миколаєм, чи Дідом Морозом, котрий десь загубив свою Снігуроньку.

А ще тут можна придбати символи зимових свят – ялинку (дуже приємно що у цьому році більшість з них штучні), та, більш традиційного, дідуха (їх теж більше цього року).

В самому центрі площі знаходиться Головна Ялинка міста. Дивно, але чогось міська влада не підтримала загальносвітові тенденції до збереження екології і вирішила зробити “живу” ялинку головною.

На площі, ближче до Львівської Опери та головної ялинки міста у гарному будиночку живе святий Миколай. І весь час до нього приходять дітки та розповідають про свої дитячі мрії на вушко.

Але найбільшим моїм здивуванням стала величезна кількість легкодоступного алкоголю. Він тут усюди і у різноманітних виглядах, формах та рецептурних варіантах, від пива і глінтвейну до медовухи.

На тлі боротьби з продажем слабоалкогольних напоїв у місцях вільного доступу, така ситуація в центрі міста є яскравим показником подвійних стандартів керівництва міста.

Хоча, в цілому можна сміливо сказати, що, в порівнянні з минулим ярмарком, цьогорічний більш насичений розвагами та дійствами. Але поживемо-побачимо. Свята тільки розпочинаються і , сподіваюся, розваги також.

Партнер посту: Эта торговая марка радует нас своими моделями начиная с прошлого века. В этом году такой моделью стал  форд фокус 3 цена 2011 приятно удивила. Прочие характеристики этой марки известны каждому.

Перші вірменські поселенці з’явилися на території сучасного Львова понад 800 років тому. Тут вони жили за своїми традиціями, зберігаючи рідну мову і культуру. В переважній своїй більшості це були купці та ремісники, тобто люди гарного достатку та високої культурної самооцінки.

Комплекс Вірменського собору – це один із найдавніших і найсамобутніших ансамблів у багатій архітектурній спадщині Львова. Його будівництво тривало у 1363 – 1370 р. на кошти багатих купців – Якова з Кафи (Феодосії) та Паноса з Гайцараца. Архітектором цього собору був Доринг.

Сам собор неодноразово перебудовувався: в 1437 році навколо нього зведено відкриту арочну галерею, перероблену на північному фасаді в захристію (1671), а згодом в ризницю (1731). В 1630 році прибудовано прямокутний західний неф. Після пожежі 1712 року інтер’єр набуває барокового характеру: тинькуються стіни, встановлюються нові вівтарі.

Під час реставрації 1908—1927 років, що здійснювалася під керівництвом архітектора Ф. Менчинського, замість розібраних житлових будинків з боку вул Краківської розпочато будівництво західної вхідної частини, а стіни апсид декоровано стилізованими елементами, запозиченої з давньовірменської архітектури, — накладними арками та орнаментами.

Із застосуванням стилізації в інтер’єрі виконані різьблена дерев’яна стеля над нефом XVII століття, орнаментальний розпис стін і вітражі (художник Я. Г. Розен), мозаїка в бані (художник Ю. Мегоффер).

В радянський час Вірменський собор був закритий. Спочатку тут знаходилося фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 року — музею імені Леніна. В січні 2000 року церкву повернули вірменській громаді. 6 січня 2001 року було звершено перше богослужіння, а 28 травня 2003 року собор освятив католикос всіх вірмен Гагерін ІІ.

Партнер посту: Если у тебя на выходные грандиозные планы, если ты решил сделать близкому человеку что-то приятное или просто пришло время что-то изменить в жизни – лучший способ это  купоны для развлечений, получи и зажги на полную!