Федоров і Ко. Кілька штрихів до питання хто і що друкував у Львові після Івана Федорова

0
243
Федоров і Ко. Кілька штрихів до питання хто і що друкував у Львові після Івана Федорова

Коли в Московії Іван Федоров став асоціюватись із “багатьма єресями”, які нібито містили його книги, а в Заблудові йому було запропоновано проміняти видавничу діяльність на рільництво, друкар, а пізніше і видавець, переїхав до Львова. Не личило…за ралом та сівбою…віку вкорочувати. Тому він вирішив і далі продовжувати розсівати по світові зерна, але не житні, а духовні. Деякі з них навіть долетіли до нашого часу, а інші проросли ще тоді. Окремі впали на невідповідний ґрунт і загинули ще за життя Федорова. Але говоримо про ті, які проросли.

Іван Федоров. Фото з https://uk.wikipedia.org
Іван Федоров. Фото з https://uk.wikipedia.org

Іваном Федоровим книгодрукування у Львові не розпочиналось, але за нього цей процес набув рис відносної системності та регулярності. Очевидно також, що ним книгодрукування не закінчувалось. Московит був тим імпульсом, який “друкованє занедбалоє обновил”. Але крім нього було і багато інших імен, які варто знати у цій сфері. Поштовх Федорова було підхоплено і належно продовжено наступними майстрами. Імена окремих з них також стали популярними, але про інших згадують досить рідко. Справа ж живе лише тоді, коли ініціатор має послідовників. Тому скажемо кілька слів про людей, які допомагали Федорову і тих, які продовжували та розвивали благородну справу поширення інформації й знань у минулі століття.

Пам'ятник Федорову у Львові. Фото з https://uk.wikipedia.org
Пам’ятник Федорову у Львові. Фото з https://uk.wikipedia.org

Історик та колекціонер кінця ХІХ – початку ХХ століття Францішек Яворський згадував про друкарню Ганса Люфта, яка нібито діяла у Львові в середині XVI століття. Таким чином, вона мала би бути сучасницею, або ж навіть попередницею аналогічної інституції Федорова. Інша справа, що сучасні дослідники пов’язують цю друкарню із німецькими Віттенбергом та Кеніґзбергом, де була її філія. Відтак, асоціювати Ганса Люфта зі Львовом немає підстав.

Могила Францішека Яворського на Личаківському цвинтарі. Фото з https://uk.wikipedia.org
Могила Францішека Яворського на Личаківському цвинтарі. Фото з https://uk.wikipedia.org

Натомість, біля 1590 року у Львові оселився Матвій Ґарволін. До того, впродовж 1578 – 1585 років, він друкував свої тексти у Кракові. По тому й перебрався до Львова. У 1592 році видав у цьому місті два латинські панегірики Шимона Шимоновича. Вони були присвячені весіллю Сигізмунда ІІІ Вази та коронного канцлера Яна Замойського відповідно. Також Гарволін надрукував підручник з латинської граматики. На звороті титульного аркуша цього видання було поміщено виклад змісту привілею 1591 року, який забороняв будь-кому передруковувати та продавати видання Матвія Ґарволіна протягом десяти років.

Шимон Шимонович. Фото з https://uk.wikipedia.org
Шимон Шимонович. Фото з https://uk.wikipedia.org

Після смерті цього майстра його друкарню викупив Матвій Бернат із Сілезії. У 1593 році він видав “Акти і конституції Львівського дієцезіального собору”, а також польський переклад середньовічного життєпису Ганнібала. У 1598 році той самий друкар видав “Іліаду” за текстом Кшиштофа Вольтазія. Як можна бачити за двома останніми продуктами, антична тематика користувалась популярністю. Характерно, що читали як тексти міфологічного характеру, так і біографістику. Ще через рік Бернат видав п’ять нових друків. Серед них варто виокремити буквар польською мовою та “Думу українну” Адама Чагровського.

Меморіальна таблиця на честь Адама Чагровського. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Меморіальна таблиця на честь Адама Чагровського. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Схоже на те, що з друкарнею Матвія Берната активно співпрацював видатний львівський міщанин, поет та культурний діяч Шимон Шимонович. В одному зі своїх листів він зазначав, що “у Львові воскрешаємо кульгаючу друкарню”. Імовірно, саме про друкарню Берната Шимоновичу тут і йшлося. Хоч загалом про її роботу автор відгукувався не надто схвально. Можливо така позиція і виходила з практики особистого досвіду.

Будинок друкарні Ставропігійного інституту. Фото з https://uk.wikipedia.org
Будинок друкарні Ставропігійного інституту. Фото з https://uk.wikipedia.org

На сам кінець скажемо кілька слів і про середовище Івана Федорова, якого було згадано на початку цієї статті. В цьому контексті частіше звучать назви праць видатного друкаря, але значно рідше його супутників та колег. Вважається, що Федоров знімав у 1573 – 1574 роках приміщення на вулиці Краківській, 4. “Руський друкар” мешкав у так званому Кулґанківському будинку і платив за це один золотий і один гріш. Власником зазначеного будинку на той час був бондар Адам Торик з Мостиська.

Монастир св. Онуфрія у Львові. Фото з https://uk.wikipedia.org
Монастир св. Онуфрія у Львові. Фото з https://uk.wikipedia.org

Імовірно, що з Іваном Федоровим також співпрацював маляр Лаврентій Пухала, який був членом Миколаївського братства. Помічниками друкаря в різні часи були Гринь Іванович, Михайло Дашкович, Іван Мороховський, швець-сап’янник Яцько і ін. Також можна говорити про звя’зки Федорова з отцем Леонтієм, настоятель Онуфріївського монастиря.

Стефан Баторій. Фото з https://uk.wikipedia.org
Стефан Баторій. Фото з https://uk.wikipedia.org

Крім безпосередньо друкування книг Федоров займався у Львові і іншими проектами. Часто вони абсолютно ніяк не були пов’язані із друкарством. Спільно з львівським гармашем Данилом Кеніґом він займався вдосконаленням артилерійських винаходів. Про один з таких він писав латинською лист до Дрездена. Частину інших розробок було презентовано у Відні імператору Рудольфу ІІ. У 1583 році одну гармату Федорову ніби навіть замовляв король Стефан Баторій. Останні дні свого життя Іван Федоров нібито провів у шевця Антоха Абрагамовича, парафіянина Миколаївської церкви.

Підпис Івана Федорова. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Підпис Івана Федорова. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Як можна бачити, у Львові станом на XVI століття і далі книгодрукарів не бракувало. Коли імена частини з них є більш відомими для широкого загалу (Іван Федоров, Михайло Сльозка, Андрій Скольський і ін.), то інші (Матвій Ґарволін, Матвій Бернат і ін.) є менш знаними, хоч і їхня робота є важливою для розуміння суспільних запитів та інтелектуальних потреб жителів того часу. З іншого боку, друкарі почасти були майстрами на всі випадки життя й не менш успішно займались іншими ремеслами. Підтвердженням цьому може бути фігура Івана Федорова.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. – С. 107 – 108, С. 112, С. 127, С. 155 – 156.
  2. Ісаєвич Я. Федоров (Федорович) Іван // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2013. – С. 277.
  3. Огієнко І. Історія українського друкарства. – Львів, 1925. – С. 42, С. 48.

Напишіть відгук