«Єсь ми поцілений в плечі» або замах на Пілсудського у Львові

Замах на Пілсудського у Львові

«Святочно прибрано місто і населення, що товпою виринуло на вулиці міста, гідно і ввічливо вітало гостей які прибули на торжество, а саме Начальника Держави – Іосифа Пілсудського, численних соймових послів з маршалком в проводі, репрезентатів численних властей, представителів чужих та заприязнених народів…»

Так описував події того дня очевидець. 25 вересня 1921 року Львів приймав поважного гостя. Сам Йозеф Пілсудський побажав відвідати неспокійне місто.

Вхід до ратуші оточило тисячі людей. Кожен бажав побачити Начальника Держави на власні очі. Задля безпеки виставлено кордон поліції, навколо входу.

Вхід до Львівської ратуші
Вхід до Львівської ратуші

Федак Степан стояв за кілька кроків від поліціянтів. Через шалену тисняву він не зміг дістатися ближче. 24-річних юнак нервував, адже з хвилини на хвилину він має здійснити те, до чого так довго готувався. У захованій у кишені руці він тримав револьвер.

Його ціль не хто інший як  Юзеф Пілсудський та воєвода Казимир Грабовський.

Кілька шансів здійснити атентат він уже змарнував. Спочатку на вокзалі о десятій ранку, коли гості прибули у Львів. Потім на площі св. Юра, а опісля на Східних торгах. В усіх цих місцях Степан побоявся стріляти, адже міг поранити випадкових свідків.

Степан Федак  та Йозеф Пілсудський
Степан Федак та Йозеф Пілсудський

О 5 годині по полудні Юзеф Пілсудський і воєвода Грабовський взяли участь в «торжественому відкритті орла (гербу польської держави – ред.) на ратушевій вежі.  Від так відбувся в кімнатах ратуша торжественний обід для Начальника Держави і достойних гостей…»

О 9-й годині урочистість закінчилась і Пілсудський у супроводі воєводи Грабовського вийшли з приміщення ратуші і сіли у приготовлене авто. Було добре видно, як воєвода вже в автомобілі поправляє капелюх. Степан Федак зрозумів – момент настав, іншої нагоди вже не буде.

«… впав стріл (постріл – ред.) оден, а по хвилі два – безпосередньо оден по другім, в кінці четвертий»

В натовпі запанував хаос. Розлючені люди кинулись на того, хто стріляв. Як потім відзвітували поліцейські, якщо не їхня допомога, над Федаком провели б самосуд.

«Єсьм поцілений у плечі» – кричав воєвода. В нього влучило дві кулі. Одна попала в праве плече, інша пробила «хребет лівої руки».

У замаху постраждав тільки воєвода, Пілсудського кулі не зачепили.

Відразу після замаху польська поліція розпочала арешти всіх, хто міг бути причетним до атентату. Серед них був доктор Богдан Барвінський – відомий історик бібліограф та архівіст, професор Українського таємного університету у Львові. Після допитів підозрюваних слідчі розкрили плани підпільних українських організацій в Галичині, що начебто готували збройне вторгнення українського війська з території Чехословаччини, після вбивства Пілсудського.

Номер газети свобода від 21 жовтня 1921 року, про замах Степана Федака
Номер газети свобода від 21 жовтня 1921 року, про замах Степана Федака

Організаторів замаху, також пов’язували з оточенням колишнього президента ЗУНР Євгена Петрушевича. Справа Федака здобула широкого розголосу.

Народився він 1901 року в родині відомого адвоката Степана Федака-старшого. Воював у лавах Українських Січових Стрільців та армії УГА.  До захисту юнака долучилось кілька десятків адвокатів. Справу старались представити так, ніби готувалось вбивство не Пілсудського а воєводи. Таким чином виявлявся спротив представнику окупаційної польської влади на Галичині.

 

18 листопада 1922 року суд виніс рішення: Степана Федака засуджено на 6 років в’язниці. Із 12-ти засуджених окрім нього 7 було випущено на волю, а 5-ро осіб мали відбути термін від 1,5 до 2 років в ув’язненні.

Та вже у 1924 році його було звільнено, з умовою що він покине Польщу.

Пізніше Степан Федак стане членом ОУН. У 1944 році вступить в лави дивізії «Галичина». Наприкінці другої світової війни пропав безвісти.

Атентат Федака не був самостійною справою одиночного месника. Як описувала ці події газета «Свобода» що виходила в США: «Поляки дуже добре знали  що вчинок Федака не був зверненнй проти Пілсудського, лиш проти проти Ґрабовсько якo, як репрезентанта окупаційного режіму у Східній Галичині, але їм розходилося одне: щоби представити перед світом вчинок Федака як діло анархіста, а не як чин сина українського народу східної Галичини, доведеного до розпуки, що Польща екстермінуе для своїх імперіялістичних посягань”

Напишіть відгук