Дипломатичні пригоди львівського посадовця. Частина третя. Нотатки на полях відвідувачів давнього Константинополя

0
193
Дипломатичні пригоди львівського посадовця. Частина третя. Нотатки на полях відвідувачів давнього Константинополя

Продовжуємо спробу дивитися на світ очима львівського підкоморія Войцеха Мясковського. Отож, побачивши місто імператора Констянтина та центр східного християнства, наш герой та його делегація поверталися додому. У майбутньому їх чекатимуть нові випробовування та небезпека, їх держава буде на межі розвалу і в повітрі буде тхнути не те що смаленим, а мертвизною й смертю. Але поки все відносно спокійно і мандрівники тихенько повертаються після виконаного завдання. Вони тріумфатори, бо багато досягнули – про мир домовились, бранців з полону визволили і навіть досі залишаються живими. Але дорога додому також не діамантами встелена, а в голові, наче мухи, роїлись надокучливі думки. Про що саме думали подорожні і що їм загрожувало – читаємо нижче. 

Мозаїка Константина у храмі Св. Софії. Фото з https://uk.wikipedia.org
Константин (мозаїка у Св. Софії). Фото з https://uk.wikipedia.org

Як ми пам’ятаємо з попередньої частини, попри теплий прийом і вдалі дипломатичні перемовини, польську делегацію з Константинополя (Стамбула) попросили – надто багатьох невільників вони визволили, а тим самим позбавили багатьох благ турецьких вельмож. І мабуть таки дійсно кількість та склад визволених виглядали вражаюче, бо в звіті М’ясковського зазначалось, що усі дуже дивувалися, коли бачили, що з батьками та родичами відпустили навіть малих дітей, які народилися у Константинополі. Дуже сумнівно, що М’ясковський і ко аж такі лицемірні і робили би собі піар на такому питанні.

Гравюра Г. Якутовича для збірки М. Пригари. Фото з https://mala.storinka.org
Гравюра Г. Якутовича для збірки творів М. Пригари. Фото з https://mala.storinka.org

Усіх колишніх невільників посадили на човни і відправили додому. Посли ж поїхали окремо і в дорогу їх ніби сам цезар (тобто султан) проводжав. Як зазначено в тексті, виїжджали польські посли з “тої столиці бусурманської” Адріанопольською дорогою. Вона, на думку автора джерела, довша і краща, що давало нагоду забути про обов’язки, перетворитись у “туристів” і ще раз подивитися місто.

Харисійські (Адріанопольські) ворота. Фото з http://www.wikiwand.com
Харисійські (Адріанопольські) ворота. Фото з http://www.wikiwand.com

З Константинополя додому делегація добиралась довго і важко. Як зазначено у тексті опису М’ясковського, голодували і по кілька днів не їли. При цьому, ще й йшли сухою і випаленою сонцем землею. Ні трави, ні води, ні рік на своєму шляху не бачили. Великий посол описує, як одного дня його запросили до намету одного з місцевих правителів, де прямо на землі, на брудній шкірі, подали понад десять страв. Жодна зі страв, на відміну від представників приймаючої сторони, йому до рота не лізла.

Запорожці на чайках нападають на турецькі галери. Фото зhttps://uk.wikipedia.org
Запорожці на чайках нападають на турецькі галери. Фото зhttps://uk.wikipedia.org

Описує М’ясковський і одну неприємну для нього історію – як напередодні, на одне з місцевих поселень, напали шість човнів запорозьких козаків. Тепер паша зганяв увесь місцевий люд, аби показати, у тому числі польському послові, який саме проїжджав його володіння, що може дати відсіч ворогові. Ви лише уявіть собі, що в той час думав М’ясковський. Ще вчора він переконував візира, що козаки на прив’язі, а король Речі Посполитої – друг султана, а вже сьогодні запорожці пустошать узбережжя турецьких володінь.

Паша (Мухаммед Алі-паша). Фото з https://uk.wikipedia.org
Паша (Мухаммед Алі-паша). Фото з https://uk.wikipedia.org

Треба визнати, що М’ясковський дуже цікавий та колоритний оповідач і це простежується у кількох моментах. Зокрема, коли описує як його приймав один місцевий паша. Оцінюючи військо останнього, польський посол вказав, що лише кілька воїнів можуть зрівнятися з козаками, а все інше – це мотлох. М’ясковський відзначив, що намет місцевого паші кращий і вишуканіший ніж у візира, натомість сам паша мінливий і дурний. Говорили вони про війська, козаків і прикордонні фортеці.

Сутичка. Фото з https://uk.wikipedia.org
Сутичка з татарами. Фото з https://uk.wikipedia.org

Дорога –  штука складна. Послам короля Речі Посполитої також було непросто. Як зазначає М’ясковський, якось вийшло проти них 400 чоловік турків. Між противниками було й кілька обмундированих воїнів, а далі, за висловом автора реляції, “мотлох”, “хлопці такі, що як мій хлопець”.  Сумніваюсь, що стоячи у полі, перед ворогом, М’ясковський так само думав, але у тексті написав, що 100 польських воїнів цей молох могли би у ніщо перевернути – бо на головах у них чалма, а якщо голову зняти, то ті хлопи утричі зменшилися би. Може тому М’ясковський так все описав, що до битви не дійшло – його відвели до місцевого паші, вони переговорили і на тому все закінчилося. По останньому польський посол також “пройшовся” і сказав, що у того комплекція, яка більше пасує Венері, аніж Марсу.

Кабанель А. Народження Венери, 1863. Фото з https://uk.wikipedia.org
Кабанель А. Народження Венери, 1863. Фото з https://uk.wikipedia.org

Ще один перл Войцех М’ясковський видав у напрямку Василія Лупу, молдовського господаря. Сутичка між ними трапилася, коли польські посли їхали до Константинополя, що було описано в першій частині цієї історії. Дорогою додому М’ясковський наперед відрядив до господаря делегацію і просив, аби його прийняли інакше, ніж першого разу. Василій Лупу знову ж проігнорував комунікацію з польською делегацією і удостоївся просто таки шедевральної характеристики від М’ясковського: “не хоче господар з курника вилазити”.

Василій Лупу на стіні Атенеума у Бухаресті. Фото https://uk.wikipedia.org
Василій Лупу на стіні Атенеума у Бухаресті. Фото https://uk.wikipedia.org

Свою мандрівку до Константинополя і повернення додому Войцех М’ясковський підсумував ще однією “соковитою” фразою: “хвала Богу, живий і здоровий вийшов з Ясс і перейшов Прут та Дністер до Кам’янця”. У першу неділю, після повернення на територію Речі Посполитої, великий посол одразу ж пішов до костелу, де подякував Богу, що все так щасливо склалося. Вже згодом прозвітував королю – подав перелік із 210 викуплених, а також детальніше розповів про умови миру з новим правителем Османської імперії – султаном Ібрагімом.

Султан Ібрагім. Фото з https://viraluck.com
Султан Ібрагім. Фото з https://viraluck.com

Якби Войцех М’ясковський жив у наш час, то напевне виклав би гнівний пост у мережі фейсбук, звернений до перекладачів. У свій же час єдине, на що він спромігся – це критикувати останніх у своїй реляції. Таким чином, посол притримувався думки, що міг би зробити значно більше, але на заваді стали саме перекладачі. Їх, відповідного рівня, він не мав при собі – бо перекладачів “поганських мов” у Речі Посполитій – дефект. Іноземці ж перекладати для нього не хотіли, навіть коли обіцяв заплатити. Відповідали, що він поїде, а їх повісять за першої оказії.

Зображення одного з великих візирів Османської імперії XVI століття. Фото з https://upload.wikimedia.org
Зображення одного з великих візирів Османської імперії XVI століття. Фото з https://upload.wikimedia.org

Особливо цікаво читати у тексті М’ясковського оповіді на кшталт тієї, яка буде наведена нижче – де посол не приховує власних поразок і невдач. Так, попереджаючи короля і двір, що татари не завжди слухають турків і діють самовільно, він передав свою розмову з візиром з цього приводу. Зокрема, свою погрозу, що якщо татари і далі будуть так себе поводити і нападати, то король з військом піде на Крим, забере усіх в’язнів і витне татар. На цю погрозу візир відповів дуже впевнено і спокійно – що поляки не мають такої сили. Аби йти на Крим – треба мати 200 тисяч надійного війська. Інакше там немає чого робити. Складно собі уявити, як такі слова мав би сприйняти король, але це тема для зовсім іншої історії.

Король Владислав IV Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org
Король Владислав IV Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org

У пригодах Войцеха М’ясковського, львівського підкоморія і посла короля Речі Посполитої, після цього можна поставити три крапки …

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Мицик Ю. З описів посольства В. М’ясковського до Туреччини у 1640 р. / о. Юрій Мицик [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://docs.google.com/viewer?url=http%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FMytsyk_Yurii%2FZ_opysiv_posolstva_V_Miaskivskoho_do_Turechchyny_u_1640_r.pdf
  2. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст. / Наталя Яковенко. – Київ: Критика, 2002. – С. 58, 219.
  3. Relacya legacyi p. Miaskowskiego, podkomorzego Lwow do Ibraima I Amuratha Cesarzów Ottomańskich. Roku 1641 // Zbiór pamiętników o dawnej Polszcze. – W Lipsku: Drukiem Breitkopfa I Haertela, 1840. – T. V. – С. 48 – 54.

Напишіть відгук