Дипломатичні пригоди львівського посадовця. Частина перша. “Ляпас” від молдовського господаря

0
370
Дипломатичні пригоди львівського посадовця. Частина перша. “Ляпас” від молдовського господаря

Наша модель розуміння минулого побудована, головним чином, на оціночних судженнях про дії й біографічні відомості високопоставлених державних чиновників, або знаті. Тим не менше, останнім часом набирає популярності тенденція, коли історичні процеси реконструюються і на основі життя простих, або ж “простіших” людей. До прикладу, італійський дослідник Карло Гінзбурґ видав у 1976 році працю Сир і хробаки. Картина світу одного мельника, де на основі протоколів інквізиції описав уявлення про світ мельника з XVI століття. Схожим чином, французький науковець Емануель Ле Руа Ладюрі у одній зі своїх праць 1975 року відтворив різні аспекти життя французького селища на межі XIII XIV століть. У даному скромному тексті про такі висоти не йдеться, але читачам буде запропоновано інформацію про дуже непересічну та цікаву з різних точок зору особистість – львівського підкоморія Войцеха Мясковського. Дипломатична місія до Константинополя та спроби приборкання козаків з Хмельницьким – далеко не повний перелік пунктів його резюме.

Емануель Ле Руа Ладюрі. Фото з https://uk.wikipedia.org
Емануель Ле Руа Ладюрі. Фото з https://uk.wikipedia.org

У послужному списку Войцеха Мясковського (Wojciech Miaskowski) ціла купа слів зі сфери урядового апарату Речі Посполитої, значення і контекст вживання яких нам сьогодні складно розуміти  – він був підкоморієм, стольником, послом на сейм, дипломатичним представником і ін. Але справа зовсім не в тому. Цей діяч робив дуже активну політичну кар’єру, окремі моменти якої стосується і українських земель. Що ще краще – про себе хорошого він розказав нам у кількох документах, на основі яких можемо детальніше говорити про штрихи до біографії цього представника гербу Леліва.

Герб Леліва. Фото з https://uk.wikipedia.org
Герб Леліва. Фото з https://uk.wikipedia.org

Ясне діло, що всіх наведених нижче досягнень не було би без підтримки родини – батьків Анджея та Анни і брата Лукаша на першому етапі життя; а також дружини Катажини з синами Анджеєм і Александром, донькою Урсулою в літньо-осінній частині буття Войцеха Мясковського. Можливо, його навіть підтримувала друга дружина Саломея Дідушицька та донька Хелена, але стверджувати цього не можемо. Що точно підтримувало – то це земельні володіння, зокрема, села в Руському воєводстві – Хмелів, Могильниці, Романівка і ін.

Зигмунд ІІІ Ваза. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Зигмунд ІІІ Ваза. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Вивчений у Познані, Войцех Мясковський перші кроки політичної кар’єри робив за найбільш абсолютиського монарха демократичної Речі Посполитої – Зиґмунда ІІІ Ваза. Був якийсь час на службі при дворі цього короля, а у 1609 – 1610 роках навіть учасником війни з Московією. По ходу цієї кампанії йому доручили опікуватись московськими послами, з якими він поїхав спочатку до Кам’янки, біля Львова, а тоді до Варшави. Ще через якийсь час, осінню 1618 року, Войцех Мясковський засвітився як учасник битви під Оринином, де під керівництвом Станіслава Жолкевського програв турецько-татарському війську.

Максиміліан Геримський. Сутичка з татарами. Фото з http://www.rozbria.pl
Максиміліан Геримський. Сутичка з татарами. Фото з http://www.rozbria.pl

У трішки іншому руслі кар’єра Войцеха Мясковського розвивається починаючи від 1627 року – його регулярно обирають послом на сейм, а гостру зброю і постійну небезпеку замінили ласкаве слово дипломатичних посольств та гонор державних посад. 11 січня 1637 року Мясковський став львівським підкоморієм, тобто суддею, що займався питаннями розмежування володінь. У той самий час йому вдається налагодити хороші відносини з наступним королем – Владиславом IV Ваза. Мясковський перебував у оточенні монарха і частo виконував різноманітні дипломатичні доручення.

Король Владислав IV Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org
Король Владислав IV Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org

Одним з таких стало призначення його на посольство до Стамбула (колишній Константинополь), що припало на 1638 рік. З цим пов’язана перша курйозна ситуація, що трапилась з нашим героєм. Коштів на кампанію тривалий час не могли знайти і Мясковському запропонували їхати за власні гроші. Він, звичайно ж, відповів, що дуже великий патріот батьківщини і за неї в вогонь і у воду, але  волонтерством на користь Речі Посполитої і короля займатись не буде. Питання висіло у повітрі кілька років, допоки аж у 1640 році королівський двір зумів (або захотів) знайти потрібне фінансування.

Фрагмент мати з Молдовою, Польщею, Угорщиною, Валахія і ін. Фото з http://www.wilanow-palac.pl
Фрагмент мати з Молдовою, Польщею, Угорщиною, Валахією, Львовом … і ін. Фото з http://www.wilanow-palac.pl

Посли з Речі Посполитої мали звичку їздити до Османської імперії через територію Молдавського князівства. По-перше, господарі останнього традиційно мали досить хороші і тісні відносини з Річчю Посполитою; по-друге, вони були васалами султана. Для Войцеха Мясковського та його посольства ця, здавалося б сприятлива, ситуація закінчилась дуже курйозною пригодою. Як тільки він в’їхав на територію Молдовського князівства, одразу ж отримав листи від представників молдовського господаря, яким на той час був знаний нам з подій історії України Василь Лупу. Останній доносив до Мясковського інформацію, що султан Мурад IV помер, а на його місце було обрано наступника – Ібрагіма. Разом з тим, Лупу нагадував, що листи, які віз польський посол, було адресовано саме попередньому султану (посольства йшли тоді до конкретного правителя, а не держави загалом). Відтак, Василь Лупу, м’яко кажучи, рекомендував Мясковському забирати своє посольство і розвертатись назад до Речі Посполитої.

Султан Мурад IV. Фото з https://uk.wikipedia.org
Султан Мурад IV. Фото з https://uk.wikipedia.org

Зрозуміло, що Войцех Мясковський чудово розумів правила гри, але й повертатись назад не хотілося. Вирішили рухатись далі й взяли курс на Ясси, столицю Молдовського князівства. На підході до головного центру цих територій їх зустрів озброєний загін на чолі з братом Василія Лупу. Мясковський зупинився і надіслав до правителя Лупу делегацію з листами від короля Владислава IV і гетьмана Станіслава Конецпольського. Але це ще більше образило Лупу, який сподівався, що Мясковський вшанує його особистою присутністю. Як наслідок, він не дозволив послу договорити і перебив його. Ще далі – наказав не видавати польській делегації провіанту і коней з возами до того часу, допоки вони самостійно не вийдуть за межі територій Молдовського князівства. Господар відмовився навіть розглядати листи від короля і гетьмана.

Василій Лупу на стіні Атенеума у Бухаресті. Фото https://uk.wikipedia.org
Василій Лупу на стіні Атенеума у Бухаресті. Фото https://uk.wikipedia.org

Вже значно пізніше, зі своїх потаємних джерел, Василій Лупу довідався, що справа у Мясковського була дуже серйозна і нагальна й тільки через це посол відмовився у нього зупинитись – дбав про інтереси свого монарха. Аби виправитись і задобрити своїх тимчасових гостей, молдавський господав слав польській команді подарунки. Тим не менше, було пізно – тепер проснулись гордість та честь у Войцеха Мясковського та його делегації, які не хотіли мати справ із Василієм Лупу. Як наслідок, жодного порозуміння не вийшло. Єдина короткотермінова втіха, яка залишалась у молдовського господаря – це спостерігати як польська делегація буде самостійно добиратися до меж його володінь.

Розанда Лупу, дружина Тимоша Хмельницького. Фото з https://uk.wikipedia.org
Розанда Лупу, дружина Тимоша Хмельницького. Фото з https://uk.wikipedia.org

Про те, чому Войцех Мясковський їздив з посольством до одного з ворогів (як ми собі бачимо і уявляємо) Речі Посполитої і що з того вийшло, буде у наступному тексті.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:                       

  1. Borek P. Ukraina w staropolskich diariuszach і pamiętnikach. Bohaterowie, fortece, tradycja. – Kraków: Collegium Columbinum, 2001. – С. 104, 242 – 248, 250.
  2. Dyaryusz podróźy do Pereasławia // Jakuba Michałowskiego, wojskiego lubelskiego […] Księga pamiętnicza. – Kraków, 1864, С. 369 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dbc.wroc.pl/dlibra/doccontent?id=7064 
  3. Milewski D. Dyplomatyczny zgrzyt – Wojciech Miaskowski i Bazyli Lupul [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.wilanow-palac.pl/dyplomatyczny_zgrzyt_wojciech_miaskowski_i_bazyli_lupul.html

Напишіть відгук