Дворучні мечі Львівського Арсеналу

1
533

Сьогодні вдруге ми зустрілися з Артемом Бондаром, знавцем історії Львова, співорганізатором багатьох лицарських фестивалів, фехтувальником з понад 20-тирічним стажем та практичним фахівцем у сфері холодної зброї. Сьогодні він розповів нам про колекцію дворучних мечів з Львівського Арсеналу.

“У вітрині тимчасових виставок ми бачимо вражаючу колекцію дворучних мечів, про яку сьогодні поговоримо.

Зброя даного класу, найбільша з усієї клинкової, може вважатися вінцем розвитку середньовічного меча, і водночас його тупиковою гілкою. Але, безумовно, це один з найяскравіших символів епохи середньовічного європейського рукопашного бою.

Дворучні мечі є зброєю піхотинця, ветерана та професіонала, вони були розроблені для фізично сильних, витривалих та сміливих бійців. Свій початок вони беруть з великих тесаків часів хрестових походів, так званих фошардів. З розвитком військової думки і підсиленням ролі піхоти на полі бою мечі все більш ускладнювались і адаптувались до реалій тогочасної війни. В другій половині п’ятнадцятого століття швейцарські найманці навчилися за допомогою щільного строю та використання довжелезних пік, алебард та арбалетів зупиняти важко-броньовану кінноту, що до того часу вважалося неможливим. Швейцарці моментально стали найкращими найманцями середньовічної Європи, породивши хвилю мавпувань і згодом на полях бою з”явилися ландкнехтські полки німців та іспанські терції. Все частіше в бою сходилися дві шеренги піхотинців, озброєних піками довжиною 3-5 метрів та коротким тесаком, наче розгнівані дикобрази вони сходилися, намагаючись розбити лави супротивника. І перед такими лавами виходили вперед ветерани, яких в німецьких полках прийнято було називати допельзолднерами – “подвійними солдатами” чи солдатами на подвійному жалуванні. Адже їх задачею було прийнявши на міцні лати декілька списів, своїм мечем збити в сторони піки ворожих солдат, позрубувати їх навершя і розчистити шлях своїм пікінерам. Отже ці високотреновані ветерани ризикували вдвічі більше, але й отримували відповідну нагороду. І їх зброя була якнайраще пристосована для бою одинака проти строю.

Дворучні мечі з колекції Львівського Арсеналу
Дворучні мечі з колекції Львівського Арсеналу

Довжелезне лезо допомагало рубати з великим замахом і колоти на великій відстані, таким мечем піхотинець легко діставав до вершника у сідлі, довге руків’я давало великий важіль для сильних ударів і прокрутів меча над головою, до того ж, незагострена частина клинка (рікассо) часто була захищена двозубою фальшгардою і дозволяла перехопити меча ще ширше. Таким хватом можна було нанести більш влучний укол, чи використати меч як важіль у боротьбі, відштовхнути противника чи кинути його на землю. На гарді монтувалися горизонтальні кільця, які виконували, передусім, захисну функцію, але за них також можна було перехопити меч, щоби провести широкі горизонтальні замахи, наче косою, наприклад по ногах атакуючого коня. Меч мав на перший погляд відносно невелику вагу 4-6 кг. Багато хто дивується, але насправді це найбільша вага для бойового меча в історії і навіть такою вагою керувати в бою не просто, адже такий меч має величезну інерцію. Тому більшість ударів наносилася у зв’язках, коли один рубаючий удар закінчувався моментальним уколом, переходом у захисну стійку з подальшим замахом-розгоном для наступної атаки.

Дворучні мечі з колекції Львівського Арсеналу
Дворучні мечі з колекції Львівського Арсеналу

Отже, як ви бачите, така багатофункціональна зброя потребувала не тільки фізичної сили, але і тривалих тренувань і бойового вміння, тож володіння таким мече по праву можна назвати європейським бойовим мистецтвом. По характеру використання деякі техніки дворучного меча нагадують вправи з посохом дзе в японському айкідо.

Подібні мечі набули найбільшої популярності в Швейцарії та германських країнах, де їх називали цвайхандерами, та в Італії, де іх називали Еспадон, тобто великий меч. Але цікавим варіантом дворучника був меч з хвилястим лезом, так званий фламберг (полум”яний меч). Вважалося що рани, нанесені такою зброєю мають рваний характер і гірше загоюються. Тож по суворій традиції людей, що взяли у полон з подібним мечем, страчували без обміну на полонених, адже вже у ті часи це вважалося негуманною зброєю.

Дворучні мечі з колекції Львівського Арсеналу
Дворучні мечі з колекції Львівського Арсеналу

Загалом традиція використання класичних дворучних мечів була досить нетривалою – стрімкий розвиток вогнепальної зброї витіснив обладунки з поля бою, а разом з ними зникли і майстри меча. Але ще довший час великі мечі використовувалися для дуелей, божого суду, публічних страт. Одними з останніх носили в бій великі мечі шотландські горяни. Цікавий також епізод з пруських війн 18 століття, коли оточений загін солдат сховався у старому замку і коли у них закінчилися запаси пороху, воїни спустилися в підвали, де зберігалися прадідівські обладунки. Одягнувшись у повні лати і озброївшись дворучними мечами, захисники відкрили ворота і кинулися в відчайдушну атаку. Їх вороги, одягнуті лише у суконні мундири, не могли пробити своїми м”якими свинцевими кулями турнірних лат і лягали, наче колоски під серпами. Але найбільше такі мечі використовувалися як церемоніальні і у такій формі досягали деколи неймовірно гротескних розмірів. Звичайно ж такі мечі ніколи не використовувалися в реальному бою”, – розповів Артем.

Фото Всеволод МЕТЕЛЬСЬКИЙ

1 коментар

  1. Випало побачити колекцію вживу. Розмір дійсно вражає, при тому, що середній зріст людини в той час був 160 см.

Напишіть відгук