Друзі митця та їх трагічна доля

0
269

Серед картин, виставлених на  постійній експозиції Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові (вул. Листопадового Чину, 11),  трохи виділяються  розміщені  поруч  два  портрети. На одному з них бачимо начерк меланхолійної  жіночої  фігури  в  білій  сукні, яка  сидить у  фотелі посеред саду.  На  іншому – погрудне  зображення  одягнутого  в  маринарку  лисуватого чоловіка  середніх  літ  з  вусами  в  популярному  в  1920–1930-х рр.  стилі  «зубна щітка»  та  пронизливим  поглядом,  що  пильно  вдивляється в  чергового  відвідувача  музею…

На перший погляд ці дві особи не вирізняються нічим особливим. Зрештою, портретів  таких  людей Олекса Новаківський  за  своє  життя  намалював чимало. Але це тільки на перший погляд…Бо насправді Ліна  Федорович-Малицька (1893–1945)  та  її  чоловік  Микола  Малицький (1890–1941?) – непересічне галицьке  подружжя  високоерудованих  інтелектуалів,  близькі  друзі  й  шанувальники  творчості  визначного українського митця  та  педагога  Олекси Новаківського (1872–1935).  Їхнє  цікаве  й водночас  трагічне  життя  віддзеркалює  тернистий  шлях  багатьох  представників  західноукраїнської інтелектуальної й культурної  еліти  першої  половини  минулого століття…

Ліна Федорович-Малицька – відома в міжвоєнній Галичині письменниця, есеїстка, журналістка та літературно-мистецький критик, що писала під псевдонімом Дарія Віконська. Микола Малицький – педагог і громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольних змагань, один  з  найактивніших  борців  за  права  українців  у  міжвоєнній  Польщі.

Олекса Новаківський. Портрет Ліни Федорович-Малицької. Начерк. 1920-ті рр.
Олекса Новаківський. Портрет Ліни Федорович-Малицької. Начерк. 1920-ті рр.

Іванна-Кароліна Федорович  була позашлюбною донькою шляхтича Владислава  Федоровича (1845–1917),   вихідця  з  давнього  боярського  роду,  політика,  філантропа, члена Палати панів Австрійського  парламенту (райхсрату),  голови  товариства  «Просвіта»  у  1873 – 1877 рр.,  знайомого  з багатьма  видатними  постатями  свого  часу, зокрема, з  Іваном Франком  (1856 – 1916),  Іваном  Трушем (1869 – 1941),  Корнилом  Устияновичем (1839 – 1903),  Олександром  Барвінським (1848 – 1926). Дитинство і юність майбутньої письменниці минули  в Західній Європі  (Німеччина,  Франція,  Британія,  Італія).  Цікавий факт:  до  двадцятирічного  віку  Іванна взагалі не розмовляла  ні  українською, ні  будь-якою іншою слов’янською мовою  (натомість  досконало  володіла  французькою,  англійською,  німецькою,  італійською,  згодом  додалися  ще  польська  та  російська). Щоб  виправити  це, батько найняв для улюбленої  доньки  учителем  української  мови  сина  управителя  свого  маєтку в селі Вікно (тепер – Гусятинський р-н Тернопільської обл.),  товариша  молодих  літ  майбутнього  патріарха  УГКЦ  Йосифа  Сліпого  (1892 – 1984),  професора класичної філології  Миколу  Малицького  (літературне  псевдо – Микола  Віконський),  на той  час  викладача  Тернопільської гімназії.

Уроки  української  закінчилися не тільки тим,  що  юна Кароліна  таки  опанувала  рідну мову,  а  й  ще цікавіше:   гімназійний професор і його учениця взяли шлюб,  на  який,  однак,  не  дав  благословення батько молодої… Старого Федоровича не надто тішило заміжжя доні із сином простого  селянина. Вередливість  батька  призвела  до того, що з усіх родинних  маєтностей  Ліна отримала в спадок лише нерухомість у Шляхтинцях  під  Збаражем – місце,  яке  пізніше  полюбляли  відвідувати  Олекса Новаківський,  Євген  Маланюк (1897 – 1968),  Григорій  Смольський (1893 – 1985)  та  інші  культурні  діячі  того  часу.  Микола  Малицький  протягом  1918 – 1919 рр.  в  чині  поручика  брав  активну  участь  в  національно-визвольній  боротьбі  під  прапором  ЗУНР.

Олекса Новаківський
Олекса Новаківський

Хоча  подружжя  Малицьких  постійно  проживало  у  Шляхтинцях,  Ліну  Федорович  немало  пов’язувало  і  з  нашим  містом – зокрема,  її  участь  в  західноукраїнському  літературному  та  культурно-мистецькому  житті  міжвоєнного  двадцятиліття,  одним  з  головних  осередків  якого  був  Львів.  Зрештою, серед  найбільш  фахових  тогочасних розвідок  про  творчість  одного  зі  світочів  львівського  мистецького  середовища  О. Новаківського  було  немало  публікацій   авторства  талановитої  Дарії  Віконської  (що,  у  свою  чергу,  свідчить,  що  майстерню  маестро  вона  відвідувала  нерідко).

Від 1922 р. Л. Федорович-Малицька  активно друкувалася на сторінках галицьких  часописів,  зокрема, “Літературно-наукового вісника”.  З-під її пера виходили  статті на мистецьку тематику, збірки есе, а також монографія “Джеймс Джойс: Тайна його мистецького обличчя” (1934).  Попри  те,  що  доробок  Дарії  Віконської  викликав  неоднозначне  сприйняття  серед  тогочасних  українських   інтелектуалів,  жінка  здобула   авторитет  одного  з найліпших  галицьких  мистецьких  критиків  міжвоєнної  доби.  За  словами  біографа  публіцистки  В. Ґабора, вона  «як  літературний  критик  тяжіла до осмислюючої критики. Критики, яка б спонукала творити нову якість в літературі та мистецтві й  підносила художнє слово на вищий естетичний та філософський рівень».

Ліна Федорович-Малицька (Дарія Віконська)
Ліна Федорович-Малицька (Дарія Віконська)

Натомість  Микола Малицький,  по  завершенні  визвольних  змагань  переслідуваний  польською  владою,  займався  підприємництвом,  продовжував  активну громадську діяльність  на  рідній Тернопільщині,  редагував   газету  «Український  голос»  (згодом – «Українські  вісті»),  підтримував  взаємини  з  політиками  національно-демократичного  табору,  закуповував  книги  для  читальні  «Просвіти»,  надавав  допомогу  кооперативам  «Сільського  господаря»,  товариству  «Луг»  тощо.  1938  р.  він  був  обраний  до  сенату  ІІ  Речі  Посполитої,  у  якому  представляв  Українське   національно-демократичне  об’єднання  (УНДО).

Звичний  плин  життя подружжя  Малицьких  перервала  Друга  світова  війна  й  прихід  до  Галичини  червоних  «визволителів». Розпочалася  кривава  «совєтизація»  краю.  Жертвою  її  впав і Микола Малицький,  котрий  не  захотів    полишати  рідної  землі,  заявивши,  що  нічого  поганого  не  вчинив  своєму  народові.  У  грудні  1939 р.  його  заарештували  за  обвинуваченнями  у  «антирадянській  діяльності»  й  «експлуатації  трудящих».  У  січні  1941-го  Малицького   перевели  до  київської  тюрми  й  через  три  місяці  засудили  до  8  років  ув’язнення  у  виправно-трудовому  таборі.  За  одними  даними,  він  був  убитий  під  час  втечі  більшовиків  в  ході  німецького  наступу  влітку  1941 р.,  за  іншими – помер  навесні  1943-го  на  Сибіру.

Олекса Новаківський. Портрет Миколи Малицького. 1932 р.
Олекса Новаківський. Портрет Миколи Малицького. 1932 р.

Щодо   удови  політика,  то  вона  невдовзі  після  нападу  Німеччини   переїхала  до  Відня.  Однак  1942  р.  повернуся  до  Галичини  й  упродовж  двох  років  мешкала   у  Львові.   З  наближенням  лінії   фронту   в  1944-му,  як  і  чимало  галичан,   подалася  на  Захід,   знов   опинившись  у    Відні.

Навесні 1945-го,  з  приходом  до австрійської  столиці  більшовицької  армії,  вже немолода жінка,  нажахана  жорстокістю  новітньої  орди,  вистрибнула  з вікна  власного  помешкання,  щоб  не  потрапити до рук  убивць свого чоловіка.  Через  кілька  місяців,  23 жовтня 1945 р.,  Ліна  Федорович-Малицька  померла  у  віденській  лікарні…

Так  трагічно  закінчився   земний  шлях  подружжя – двох  неординарних  постатей.  На  жаль,  не  тільки  їхній. Такі трагедії в ті криваві роки відбувалися  майже  на  кожному  кроці.

Олекса Новаківський. Шляхтинці. Начерк. 1924 р.
Олекса Новаківський. Шляхтинці. Начерк. 1924 р.

«Трагічна  смерть  Л.  Малицької  викликала  пригнітаюче  враження  серед  українських  емігрантських  кол. – писав  згодом  на  сторінках  діаспорного  часопису  «Наше  життя»  відомий  галицький  громадсько-політичний  діяч  Василь  Мудрий (1893 – 1966). – Це  ж  бо  була  людина  великої  культури  та  високої  освіти».  Попри  щирі  сподівання,  що  «на  вільній  українській  землі  […]  пам’ять  про  неї  буде  все  жива»,  у  сучасній  Україні,  після  десятиліть  підступного  мовчання, імена великої кількості непересічних особистостей,  представників  духовно-культурної  еліти  нашого  народу, немилосердно  розчавлених  тоталітарною  радянською  системою,   для   ширшого  загалу  й  надалі  оповиті  таємницею…

Олександр ШЕЙКО
(молодший науковий співробітник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського)

  1. Віконська Дарія.  Автобіографія//femmodern.org [Електронний  ресурс].  Режим  доступу:  http://femmodern.org/bografchne/112-darya-vkonska-avtobografya.html;
  2. Ґабор В.  Аристократка  духу:  Дарія  Віконська// femmodern.org [Електронний  ресурс].  Режим  доступу: http://femmodern.org/publkacyi/73-vasil-abor-aristokratka-duhu-darya-vkonska.html;
  3. Госовська М.  Жінка,  що  жила  без  шкіри//Zbruč.eu [Електронний  ресурс].  Режим  доступу:  http://zbruc.eu/node/27428 ;
  4. Гуцал П. Педагог, підприємець,  громадський  діяч  (доля  і  недоля  Миколи  Малицького)//Реабілітовані  історією [Електронний  ресурс].  Режим  доступу: http://www.uk.x-pdf.ru/5istoriya/1258034-16-ternopil-reabilitovani-istori-yu-dvadcyati-semi-tomah-golovna-redakciyna-kolegiya-makovska-tronko-marchuk-golova-m.php ;
  5. Дарія зі  Шляхтинців:  любов  і  трагедія  Віконської//20  Хвилин [Електронний  ресурс].  Режим  доступу: http://te.20minut.ua/Nashe-mynule/dariya-zi-shlyahtinciv-lyubov-i-traghediya-vikons-koyi-10476383.html;
  6. Лакінський Є.  Богемна  Галичина  30-х.  «Українізований»  абсент  і  подорожі  світом//Тексти.org.ua [Електронний  ресурс].  Режим  доступу:  http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/46086/Bogemna_Galychyna_30kh_Ukrajinizovanyj_absent_i_podorozhi;
  7. Мудрий В. Ліна  Федорович-Малицька//Наше  Життя. – грудень 1950. – Рік VІІ, Ч. 12.  [Електронний  ресурс].  Режим  доступу: http://www.unwla.org/ourlife/pdf/Our_Life_1950-12.pdf;
  8. Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998. – 332 с.;
  9. Пеленський Є.-Ю.  Сучасне  західньо-українське  письменство:  Огляд  за  1930 – 1935 рр.//femmodern.org. [Електронний  ресурс].  Режим  доступу: http://femmodern.org/lteraturna-kritika-konteksti/84-yevgen-yuly-pelenskiy-suchasne-zahdno-ukrayinske-pismenstvo-oglyad-za-1930-1935-rr.html;
  10. Сліпий  Й. Спомини. – Львів – Рим, 2014. – 608 с.

 

 

  1. Олекса Новаківський. Портрет Ліни Федорович-Малицької. Начерк. 1920-ті рр.;
  2. Олекса Новаківський;
  3. Ліна Федорович-Малицька  (Дарія  Віконська);
  4. Олекса Новаківський. Портрет  Миколи  Малицького. 1932 р.;
  5. Олекса Новаківський.  Шляхтинці.  Начерк. 1924 р.

Напишіть відгук