Друкарі Львова. Частина перша. Михайло Сльозка

0
1529
Друкарі Львова. Частина перша. Михайло Сльозка

Від південно-східного кута площі Ринок на схід йде вулиця Руська. Тут у будинку №2 майже тридцять років (1638 – 1667) прожив друкар М. Сльозка, який за цей час видав шість десятків різних книг кириличним та латинським шрифтами. Серед них – два видання «Букваря», книги І. Галятовського «Ключ розуменія», «Небо новоє» та ін.

Виходець міста Новогрудок, що у Білорусії, він став одним з перших і найвидатніших книгодрукарів не лише Львова, а й усієї України. І хоча його постать як друкаря й видавця є відомою, його біографія до переїзду у Львів залишається малодослідженою.  Невідомо коли був народжений Сльозка. Деякі документи вказують на його походження не з Новогрудка, а з Вільнюса. Проте прийнято вважати, що друкар походить з Білоруського містечка, де жили його батьки й на ринку мали дві ятки.  У 1616 році під час пожежі усе майно сім’ї згоріло і малий Сльозка був змушений іти працювати. Доля склалася так, що з самого дитинства Михайло працює «при знаменитом ділі типографськом», як він сам потім сказав. Першою стала друкарня у Вільнюсі. Також є певні відомості, що підтверджують довготривалу працю у Києво-Печерській друкарні, а саме передмова до його першого великого видання, де Михайло із знанням справи розповідав про книговидання в Києві.

По приїзді до Львова справи Сльозки йдуть угору.  Завдяки сприянню Костянтина Мазапети, впливового братчика,  молодий друкар влаштувався в друкарню Успенського Ставропігійського братства. Згодом, 1633 року, його приймають до братства і невдовзі доручають керувати друкарнею. Тут він  видруковує «Псалтир» 1634р., Євангеліє 1636р., «Служебник» 1637р.

Євангеліє, 1636 р.
Євангеліє, 1636 р.

Праця в тісному братстві не приносила задоволення Михайлу. Тому він придбав собі друкарню у спадкоємців книгодрукаря з Кракова Яна Шеліги. Тоді ж Сльозка домовився про друкування книг латинською й польською мовами на замовлення римо-католицького архієпископа Станіслава Гроховського. Останній дозволив грамотою від 5 серпня 1638р. називатися Михайлові Сльозці архієпископським друкарем. Це був новий крок в кар’єрному зрості – Сльозка одержав королівський привілей на право друкувати як латинські й польські книжки, так і видання кириличного шрифту, церковнослов’янські та українські. Згодом амбітний друкар  отримав схвалення від львівського єпископа Єремії Тисаровського та київського митрополита Петра Могили, останній дозволив друкувати книги церковного й навчального характеру «грецьким, словенським і руським діалектом».

З 1638 року Сльозка співпрацює з Андрієм Скольським. Разом вони видруковують «Псалтир» та «Апостол» 1639 року. Саме Апостола Сльозка називає «першим овочем» своєї друкарні. Палітурка виконана вручну, красиво орнаментована. Зображення поєднує в собі як релігійний так і світський мотиви.

Книга містить 168 сторінок з 245, які вміщено в лінійні рамки. Видрукувана вона червоною і чорною фарбами. Вміщено 18 гравюр (сторінкових та напівсторінкових), образотворчі елементи: заставки, деякі з них ілюстровані, кінцівки, ініціали, в’язь. Палітурка відсутня, книга прошита нитками.

1643 року Сльозка повертається до Успенського Ставропігійського братства, де знову стає на чолі братської друкарні. Тут його ставлять у жорсткі рамки, хоч і залишають право на друкування власних книг. Від свого імені він видав «Требник» (1644р.) і декілька латинських книжок. Друкар продовжує підтримувати зв’язок із друкарнею Києво-Печерської лаври. Від неї отримує дошки для титульної сторінки та ілюстрацій, які використав до своєї «Тріоди» 1642р. Пізніше, у 1666-1667 рр. її видало львівське Успенське братство. А в 1714 році її було надруковано тиражем у 1200 примірників Василем Ставницьким.

Усі варіанти «Тріоди» вирізняються майстерним опрацюванням тексту та поліграфічного виконання. Багате оздоблення – заставки, кінцівки, художні ініціали, фігурні гравюри – перегукуються з узорами тогочасного прикладного мистецтва, яке надовго визначило своєрідність української друкованої книги та її особливий принцип художньої побудови.

Згодом в житті Михайла Сльозки настала темна смуга. Він зіпсував стосунки із Петром Могилою та порушив умови договору із братством. Сталося це через те, що друкар взявся за замовлення львівського православного єпископа А. Желиборського на передрук за київським виданням  Номоканону й Служебника. Петро Могила погрожував Михайлу анафемою, він так і не зняв її, передчасно померши у 1646 році. Вже в листопаді 1647 р. Сльозка отримує позов до суду за друкування книг польською мовою і розповсюдження «сповненої блюзнірств» книжки, яка потім виявилася написаною Петром Могилою. Зі Сльозки були зняті всі звинувачення і він продовжив свою працю.  У 1651р. видавець закінчує друкування Анфологіона, розпочатого ще 1647р. і розпочинає роботу над оправою до примірників цієї книги. Містить кінцівки, заставки, ініціали, в книзі вміщено 32 гравюри. Видання в чорній шкіряній палітурці з витісненим на ній орнаментом.

Анфологіон, 1651р.
Анфологіон, 1651р.

З 1663 по 1665 рр. Сльозка займається друкуванням книг І. Галятовського «Ключ розуменія» і «Небо новоє». Галятовський після видання «Ключа» невдовзі видав доповнення до нього, а Сльозка видає обидві книги як одну у 1663 році. А вже у 1665р. перевидає її з деякими корегуваннями. В цьому ж році виходить з друкарні Сльозки й «Небо новоє». Обидві книги є гарно оздоблені з використанням відібраних шрифтів.

Михайло Сльозка є першопроходцем у багатьох верствах книгодрукування. Він перший в Україні, хто видав книги мініатюрного формату: «Молитви і часослов» (1642р.) і «Псалтир» (1667р.). За його керівництвом в братській друкарні надруковано вперше в Україні «Четвероєангеліє» (1636р.), яке було написано спеціально підібраним шрифтом, що суттєво відрізняє книгу від усіх інших. Загалом усі видання Сльозки відзначаються старанним оформленням й тонким мистецьким смаком.

Помер великий друкар 1667 року. Але по смерті з ним трапилась прикра подія. Оскільки він у 1647 році був відлучений від церкви, то  ніхто не хотів його ховати. І лише за два тижні київський митрополит Антоній зняв відлучення і Сльозку поховали.

Ірина Шпак

Використані джерела:

  1. http://litopys.org.ua/isaevych/is18.htm
  2. http://litopys.org.ua/isaevych/is25.htm
  3. http://lib.oa.edu.ua/funds/funds/valuable-editions
  4. http://www.medievist.org.ua/2013/03/blog-post_338.html

Напишіть відгук