Дім Українських Інвалідів у Львові у фактах та світлинах

0
642

«У державних народів держава має обов’язок  забезпечити долю своїх інвалідів і держава з правила це робить. Ми не маємо власної держави. Обовязуючий польський закон про забезпечення воєнних інвалідів виключає від державної допомоги інвалідів Укр. Галицької Армії, та тих інвалідів  Армії У.Н.Р. (отам. Петлюри), котрі були ранені перед 1920 р.

Та мимо цього українські інваліди не могли лишитися без помочі й опіки. Народня честь наказувала українській суспільности заопікуватися та дати можливість життя тим, що в роках національного здвигу, з повною посвятою повнили жовнярський обов’язок і тоді втратили здоровля, чи видимо окалічили. Своїм героям міг помогти лише власний нарід. І українська суспільність  зрозуміла цей святий обов’язок та перейняла його на свої плечі” – саме такі слова можемо прочитати у виданні “Українська еміграція українським інвалідам” (1931 р.).

Інваліди з таборів полонених у 1920 р. (Зліва: Ів. Фостяк, бл.п. Ів. Попович Оноф. Сак, Вас. Сенета)
Інваліди з таборів полонених у 1920 р. (Зліва: Ів. Фостяк, бл.п. Ів. Попович Оноф. Сак, Вас. Сенета)

Йдеться тут про створення Українського товариства допомоги інвалідам у Львові, завданнями якого було: організація збору фондів на забезпечення українських інвалідів УГА та УНР, їх реєстрація, виплата матеріальної допомоги.

Треба сказати, що вся українська Галичина опікувалася українськими інвалідами. Тоді було важче, бо в краю утворилася Польща, а Наддніпрянська Україна опинилася в лабетах більшовиків. Для опіки над пораненими був створений «Дім Українських Інвалідів» у Львові, а при Горожанськім Комітеті створено секцію Опіки над Інвалідами».

Кравецька робітня українських інвалідів, 1931 р.
Кравецька робітня українських інвалідів, 1931 р.

Власне спершу саме Горожанський комітет у Львові заопікувався полоненими українськими інвалідами, котрі верталися з таборів. Фінансовою опорою УГК були пожертви української діаспори та місцевих благодійників. Статут також передбачав створення окружних і місцевих осередків товариства. Протягом 1920–1921рр. було утворено локальні горожанські комітети у 44 містах та містечках Східної Галичини. Однак функціонували вони нелегально, оскільки польські чиновники усіляко затягували процес їхньої реєстрації, посилаючись на неправильне оформлення статутних документів.

У товаристві було виділено сім основних секцій відповідно до певного роду завдань: запомогову, полонених та інтернованих, посередництва праці, правової допомоги, шкільну, торгово-промислову і самаритянську [2].

Будинок по вул. І. Франка, 111 (кол. Св. Софії, 25), 2019 р.
Будинок по вул. І. Франка, 111 (кол. Св. Софії, 25), 2019 р.

1 вересня 1920р. Самаритянська секція відчинила двері Українського Дому Інвалідів. Будинок в якому розташували заклад належав Кредитовому товариству «Дністер» і знаходився за адресою вулиця св. Софії, 25 (сучасна Івана Франка, 111).

Інвентар на 25 ліжок частково закупили за рахунок громадських пожертв, а частково отримали в подарунок від львівського відділу Американського Червоного Хреста. Керівництвом у закладі для інвалідів і медичною допомогою в ньому займалися відомий лікар М.Музика і студент-медик С.Кривокульський.

Цікавим є те, що там же було відкрито і власний аптечний склад ліків, оскільки висока ціна на медичні препарати була однією з основних  з проблем з якими стикалися лікарі та їхні пацієнти [2].

Інв. Григор Керод відбирає в канцелярії Товариства нову протезу, яка мусить вистарчити йому на 3 роки, 1931 р.
Інв. Григор Керод відбирає в канцелярії Товариства нову протезу, яка мусить вистарчити йому на 3 роки, 1931 р.

Близько 1000 осіб, що отримали каліцтво під час бойових дій, не могли обійтися без протезування. Але далеко не кожен інвалід міг придбати собі протез, середня вартість якого складала 10$. Тому керівництво секції планувало налагодити їхнє виробництво у Львові, відкривши протезну фабрику. З цією метою воно зверталося до української діаспори в Америці з проханням закупити устаткування . Однак коштів на відкриття фабрики не вистачило, натомість при Українському Домі Інвалідів успішно діяв ремісничий цех, де мешканці притулку під керівництвом лікарів І.Куровця, Я.Зельцера та майстрів І.Білецького і Т.Преторюса займалися виробництвом ортопедичних артикулів для калік [2].

З Секції опіки над інвалідами Українського Горожанського Комітету у 1922 році постало Українське Товариство Допомоги Інвалідам у Львові (УКТОДІ).

Головна Рада УКТОДІ в 1931 р.
Головна Рада УКТОДІ в 1931 р. (Сидять зліва на право: Ю. Галяревич, скарбник Ст. Волошиновський, інж. А.МельникЮ голова Др. І.Гижа, секр. М.Брилинський, Мет. Гедус, о.Яр. Чемеринський.
Стоять зліва на право: Ст. Аліман (Управ. УДІ), Др. Я. Олексишин, М. Кохан, С. Український (управ., канцелярії тов-а), Др. Б. Гнатевич, В. Сенчишин, Др. І. Вегера, І. Лапунька, А. Гаївський)

Незважаючи на постійні пожертви українців на виплати для інвалідів, лише частина з зареєстрованих користувалася  допомогою від товариства. Справа в тому, що зібрані кошти були надто малими, тож допомогу одержували лише найбільш потребуючі.

У будинку по вул. Софії, 25 постійно мешкала лише незначна частина інвалідів, і то з найважчим станом. Також тимчасово перебували особи, що потребували лікування, або приїздили до Львова на час опротезування. Інваліди, вивчені коштом товариства на ремісників, удержували самі себе та оплачували кошти на харчування в Домі Інвалідів.

Шапкарська робітня українських інвалідів, 1931 р.
Шапкарська робітня українських інвалідів, 1931 р.

У 1924 році до УКТОДІ від Української Жіночої Громади у Нью-Йорку надійшла перша грошова допомога призначена на придбання власного Дому Українського Інваліда.

«Започатковану ідею українського жіноцтва з еміграції прийняло за свою УКТОДІ і почало думати над тим, би збудувати дім, який давби приміщення для тих інвалідів, що не мають жадної рідні та для тих, що як 100%-тові потребують постійної опіки  й догляду і є для ріні великим тягарем. Думалося дати їм вигідні, захисні кімнат, окружити їх дбайливою опікою, дати теплий, сердешний нагляд, витворити настрій і атмосферу, серед якої забули би про своє каліцтво і упослідження, у якій відчувалиби, що громадянство платить їм свій довг, вирівнює зобов’язання» [1].

З того часу почався збір коштів на придбання свого Дому. Пішли відозви, статті у пресі, переписка. Збір тривав довго, адже окрім нового Дому необхідно було і далі виплачувати допомогу потребуючим.  У 1931 р. в Домі Інвалідів у Львові перебувало 29 інвалідів, а 416 осіб отримувало щомісячну ренту від УКТОДІ, величина якої залежала від втрати працездатності і матеріального стану інваліда.

Інваліди в Домі Українських Інвалідів у Львові, 1931 р.
Інваліди в Домі Українських Інвалідів у Львові, 1931 р.

Гроші вдалося зібрати завдяки українській діаспорі Америки та Канади. І у 1932 році був куплений будинок по вулиці Потоцького, 48 (сучасна Генерала Чупринки). Придбаний триповерховий будинок було споруджено для родини Бромільських у 1904–1905 рр. за проектом, розробленим у бюро будівельної фірми Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича. На аттику  кам’яниці встановлено барельєф Божої Матері скульптора Теобальда Оркасевича.

Грамота Українській Стілецькій Громаді у Вінніпегу
Грамота Українській Стілецькій Громаді у Вінніпегу. Такі грамоти УКТОДІ висилало усім іноземним жертводавцям, котрі зложили для Товариства понад 100 дол.

Окрім утримання інвалідів Українське Товариство Допомоги Інвалідам у Львові мало за мету створити у власній домівці музей пам’яток визвольних часів. «У ньому мали міститися всі предмети , що стояли колинебудь і якнебудьу зв’язку з тими світляними, а заразом страхітливими часами. Згодом мав цей будинок стати виключно музеєм-пантеоном, в якому збережене булоби все, що святе із визвольних змагань Української Нації, який притягав би своїм виглядом очі прохожого,будивби його зацікавлення, а нащадкам пригадував би незабутні дні і казав би стояти на сторожі національних заповідей» [1].

Музей  історично-воєнних пам’яток було  відкрито 21 листопада 1937 року. Заснований він був трьома сторонами: Науковим Товариством імені Шевченка, Товариством «Молода Громада» і Українським Товариством Допомоги інвалідам.

Колишній Дім Українських Інвалідів по вул. Потоцького, 48 (сучасна Генерала Чупринки), 2019 р.
Колишній Дім Українських Інвалідів по вул. Потоцького, 48 (сучасна Генерала Чупринки), 2019 р.

Власником Музею було НТШ, яке й мало управляти ним так само, як і іншими своїми музеями. Всі видатки, пов’язані з утриманням Музею, мало покривати товариство «Молода Громада». Приміщення для Музею надавало Українське Товариство Допомоги Інвалідам у своєму домі по вул. Потоцького, 48.

Фактичне існування Музею розпочалося 20 жовтня 1937 року після перевезення усіх експонатів та предметів відділу історично-воєнних пам’яток Музею НТШ з приміщення по вул. Чарнецького, 24 в приміщення кам’яниці УКТОДІ по вул. Потоцького, 48. Того ж дня Президія НТШ призначив Івана Карпинця управителем (кустошом) новоствореного музею. 21 листопада експозицію музею оглянули перші відвідувачі.

Музей складався з двох відділів: відділ старовини та найновішої історії. Крім того, планувалося прийняти на зберігання пам’ятки Пласту, які мали заповнити ще одну кімнату. Саме тому 27 травня 1938 року музей було перенесено до нового приміщення, наданого УКТОДІ, площа якого складала 200 кв. м та мало шість кімнат [4].

При музеї була створена бібліотека військової літератури, де зберігалися дублікатні примірники або підручники з військової справи, історичні розвідки та праці на військові теми.

Музей володів багатою колекцією з великою кількістю унікальних пам’яток, серед яких речі з повсякденного життя Симона Петлюри, шапка Євгена Коновальця, відзнаки Січових Стрільців, прапори військових частин УСС та ЗУНР, ордени, медалі, військові відзнаки, кашкети та зброю, оригінальний прапор з Ратуші, урядові документи УНР, ЗУНР, УСС, живописні полотна відомих художників, світлини, мапи, друковані видання часів Першої світової війни, а також печатки, моделі пам’ятників, банкноти, часописи, поштові листівки, фотопластини з життя Січових Стрільців, фотоапарат, каламар та грамофон з Пресової Квартири та багато іншого [4].

Колишній Дім Українських Інвалідів по вул. Потоцького, 48 (сучасна Генерала Чупринки), 2019 р.
Колишній Дім Українських Інвалідів по вул. Потоцького, 48 (сучасна Генерала Чупринки), 2019 р.

Після більшовицької окупації Західної України у вересні 1939 р. НТШ припинило свою діяльність, разом з усіма своїми музейними інституціями. Частину музейних збірок з метою їх збереження за ініціативою Управи Музею НТШ було передано його жертводавцям. Ще частину нелегально відправили до Музею Визвольної Боротьби України у Празі. Архівна частина збірки перейшла до Центрального архівного управлін-ня НКВС. Колекції решти предметів в 1940 році були відправлені до фондів Львівського історичного музею [4].

З приходом більшовиків припинило своє існування і УКТОДІ. До німецько-польської війни Українське Товариство Допомоги Інвалідам налічувало понад 2000 зареєстрованих інвалідів, із яких 600 було зовсім нездібних до праці та користало з допомог товариства.

Лише у 1941 році, під час німецької окупації, Товариство мало доручення німецьких властей зорганізувати інвалідів Української Армії та намагалося провести їх для видачі допомоги з фондів, отримуваних від Українского Краєвого Комітету та Управи м. Львова. На той час бюро УКТОДІ примістили по вул. Зеленій, 21, куди і необхідно було подати свою адресу тим , хто потребував допомоги [5].

Колишній Дім Українських Інвалідів по вул. Потоцького, 48 (сучасна Генерала Чупринки), 2019 р.
Колишній Дім Українських Інвалідів по вул. Потоцького, 48 (сучасна Генерала Чупринки), 2019 р.

Звичайно, що з другим приходом совєтів у 1944 році товариство припинило існування. А у будинку, що колись був Домом Українських Інвалідів, за сучасною адресою вул. Генерала Чупринки, 48 зараз міститься Міський гастроентерологічний центр 5-ї комунальної міської клінічної лікарні.

Софія ЛЕГІН

  1. Українська еміграція україсньким інвалідам. Українське Товариство Допомоги  Інвалідам у Львові. Львів, 1931
  2. Давибіда Л.І. Діяльність самаритянської секції Уукраїнського Горожанського Комітету у сфері охорони здоров’я (1918–1923 рр.). Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2014, вип. XXXIX
  3. Мельник І. Львівський Новий Світ та південні околиці Королівського столичного міста Галичини від Святого Юра до Наварії. – Львів: Центр Європи, 2014.
  4. Петрик Н.Р. Процес становлення Музею історично-воєнних пам’яток Наукового Товариства імені Шевченка та формування його колекцій (перша половина ХХ ст). «Молодий вчений». No 6 (46), червень, 2017 р.
  5. https://zbruc.eu/
  6. https://vgolos.com.ua/

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.