8 грудня 1872 року сім’я Шептицьких перенеслась до нового будинку. З моменту народження Казя тривало його будівництво, хоч батько займався і політичною кампанією, і господарством.
Про особливу складність цього періоду для Шептицьких свідчить дедикація на образочках Діви Марії Непорочного зачаття, які мати Софія Шептицька урочисто вручила кожному сину:
«Моїм дітям на пам’ять про посвячення нового дому у Прилбичах і перенесення нашого до нього в день Непорочного Зачаття Діви Марії 8 грудня 1872 року. Нехай наші діти пам’ятають, що цей дім, який щойно таким трудом викінчений, швидше пропаде і в ту ж мить нехай буде знищений — ніж коли-небудь він мав би стати обителлю гріха — скоріш смерть, аніж гріх — нехай Ласка Божа викарбує на завжди це у серцях — найкоханіші мої діти. Софія Шептицька». Оригінал такого образка зберігся у родині Шептицьких.
[Jan Kazimierz Szeptycki, W kręgu rodziny Szeptyckich, [w:] Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały, podred. A.A. Zięby, Kraków. — 1994. — С. 18].
Оскільки в момент посвячення нового дому Казимир мав три роки, то пам’ятний образок мама Софія Шептицька подарувала йому згодом — у березні 1881 року [«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького та родини»/ за ред. І. Матковського, Ю. Бойка. — Львів, 2017. — С. 17.
«Казик улюбленець і потіха цілого дому, правда, щонаймиліший душок, якого можна собі уявити — таке це легке, підстрибуюче пташеня, що направду між чортиком і ангелятком лежить його подібність — тому кажу, що є душок…» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис» …». — С. 12; Автор посилається на «»Листи Шептицької. — Т. ІІ. — С. 159] — писала Софія Шептицька у листі до родини у січні 1873 року.
Тут же знаходимо повідомлення про те, що у травні цього ж року собака вчителя французької Арнетта скалічила Казеві лице.
Згадуючи про вчителів, слід назвати тих, які у Прилбичах навчали дітей Шептицькихі про яких залишились письмові згадки. Отже, найстарішим був Юзеф Свобода (помер 1890 р.), чех за походженням, який навчав Фредрів та Шептицьких не лише живопису, але і німецької мови. Про нього залишилось багато згадок у листах різних членів родини та спогадах, написаних пізніше. Юзеф Свобода також був автором численних художніх робіт на тему родинного життя Фредрів та Шептицьких. З «Листів Шептицької» (Т. ІІ. — С. 175) [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис» …». — С. 12] довідуємось про пані Дімльову, яка з вересня 1875 року приходила навчати Казя і «караючи, любила бити лінійкою по долоні» та пані Куїловська, з якою Казимир «розпочав науку читання». Французької дітей вчив Юлій Арнетт. Вихованням Шептицьких займалась також Аделя Дефорель (Adela Defforel) —Маздуня — таким пестливим іменем її називали Фредри, скоротивши звертання «мадмуазель Аделя» (?–1886) — приятелька, учителька і вихователька Софії Шептицької. Походила зі Швейцарії з бідної селянської родини, приїхала до Бенькової Вишні у дім Александра графа Фредра у вересні 1843 р. з кантону Фрайбург.
Вчителем для своїх дітей був батько Ян Кантій Шептицький. Польський дослідник особи Митрополита Андрея Шептицького Анджей Зємба у своїх дослідженнях безпосередньо вказує на батька, як на того, хто ознайомив дітей із родинною історією та прищепив їм любов до свого роду, а також навчив їх захоплюватись предками, серед яких найдостойнішими були греко-католицькі митрополити та єпископи [Zięba A. A. W sprawie genezy decyzji Romana Szeptyckiego o zmianie obrządku // Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały. — Kraków, 1994. — С. 43–64].
Політичний життєвий шлях Казимира пізніше абсолютно збігатиметься із діяльністю Яна Кантія, що свідчитиме про батькову науку, усвідомлену з дитинства. Щодо передання дітям заповіту про приналежність до русинів-українців, то тут слід процитувати лист, який син Роман писав до батька 1886 року, пояснюючи йому своє рішення вступити у монастир східного обряду і переконуючи, що ніхто не впливав на його вибір:
«Про справу руську взагалі з ніким не говорив, окрім Папи (салонової безглуздої розмови не враховую) і тільки Папа впливав на мене оповіданнями про чин наших предків».
[Zofia z FredrówSzeptycka (oprac. Bogdan Zakrzewski), Młodość i powołanie ojca Romana Andrzeja Szeptyckiego zakonu św. Bazylego Wielkiego: opowiedziane przez Matkę jego 1865-1892. — Wrocław: Towarzystwo Przyjació
ł Polonistyki Wrocławskiej. — 1993. — C. 82].
1876 року Шептицький-батько запросив у Прилбичі греко-католицького священика о. Панасинського, якого з родиною було вигнано російською владою з Холмщини, для навчання своїх дітей [Zięba A. A. W sprawie genezy decyzji Romana Szeptyckiego o zmianie obrządku // Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały. — Kraków, 1994. — С. 60]. Залишились спогади Казимира Шептицького в коментарях до праці Софії Шептицької, присвяченої пам’яті сина Юрія [рукопис закінчений 24 квітня 1880 року у Прилбичах і опублікований у праці: Fredro i Fredrusie, Oprac. B. Zakrzewski, Вроцлав, 1974], про те, що о. Панасинський мав мистецький хист.. У Прилбичах він написав портрети чотирьох єпископів з роду Шептицьких та портрет Александра Фредри [тут же].
Казимир Хлендовський (1843–1920), польський письменник і дослідник культури, міністр до справ Галичини (17.X.1899 – 18.I.1900 рр.), 1879 року двічі побував у Прилбичах, зазначив у опублікованих спогадах, що Ян Кантій Шептицький «був надзвичайно гордий через наявність у своєму роді єпископів, на спокревненість з Красінськими, а через них, ясна річ, з італійським двором, обвішав свою кімнату самими ге
неалогічними деревами так, що мені видавалось, що я перебуваю у стайні коней для перегонів» [Kazimierz Chlędowski, Pamiętniki. — Краків, 1957. — Т. 1. — С. 378].
Та найбільшою вчителькою для дітей була мама — Софія Шептицька, яка дотримувалась думки, що «Бог не для того дає дітей, щоб ними бавитись, тішитись їх коханням до батьків, але для того, щоб не про себе думаючи, а для Бога і для них їх оточувати любов’ю, провадити їх любов’ю і так їх кохати» [«Листи Софії Шептицької» . — Т. ІІ. . — С. 60]. Цитований вже Хлендовський у спогадах зазначав, що «Софія Шептицька себе присвятила цілковито вихованню синів».
Мамині настанови наскрізь просякнуть листи до дітей. Багато з них збереглось для сучасників і могли би бути використаними в педагогічних заходах. Для порівняння варто тут процитувати фрагмент двох листів. Перший написаний 24 листопада 1874 року до семирічного сина Станіслава зі Львова до Прилбич, в якому знаходимо цікаву згадку про маленького Казя та мамині настанови:
«Мама цілує Стася, сердечно йому дякує за листа і дуже задоволена, дізнавшись, що Стась чемний. Що мене дивує, це те, що Кальо такий чемний?! Тому, що останнім часом він ним зовсім не був, був вередливим — думав, що йому все дозволено, що тато і мама не люблять Каля так, як тоді, коли він був чемним. Треба, щоб Стась це прочитав Кальові, аби Кальо знав, що він далеко не чемний. — Обнімаю Стася і Каля. Запам’ятайте, діти, що завжди треба бути чемними для Бога, а не тільки для Тата й Мами, а Бог завжди тут — дуже рекомендую гарно поводитись за столом, тому що Стась і Кальо дозволяють собі, коли немає батьків, зовсім непристойну поведінку. — Я бачила раз Каля, коли він не бачив мене, і бачу його постійно — хай Господь Бог буде з вами, мої дорогі діти. Мама» [«Листи Софії Шептицької». — Т ІІІ. — С. 28. Цит. За: «Отець Климентій Шептицький. Життєпис…— С. 12–13].
У другому листі з червня 1881 року вона продовжуватиме ту ж думку і писатиме до сина Казимира про своє прагнення виховати своїх синів гідними для Господа Бога. Тут вкотре знаходимо підтвердження свідомого та цілеспрямованого впливу Софії Шептицької на своїх дітей:
«Моя найдорожча дитино. Не можу Тобі сказати, з якою нетерпеливістю чекала на Твої листи і якими вони буди ніжними та приємними для мене. Щоб Ти це розумів, мій любий сину, треба щоб Ти це усвідомив, наскільки мало-помалу все те, що було колись бажанням, надією, запалом, молодістю і ніжністю у моєму серці, — все це сконцентрувалось у єдину мету, велику й важку, як зливки золота: вас виховати для Господа, смиренними та маленькими перед ним, навчити підводитися після поразки, упокорюватися і дякувати після перемоги» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…— С. 19-20].
У коментарях до маминих листів Казимир Шептицький пізніше так напише: «Знала, що виховання дітей є їй довірене Господом. Хоч мала право кохати своїх дітей, але вміла цю любов посвятити і погодити з Божою волею, коли педагогічні моменти цього вимагали. Виховання дітей виповнювало її час, ставало предметом її тягаря, було щораз інтенсивнішим змістом її молитов, думок, почуттів. Багато часу і самабувала з дітьми, бо як говорила: «маму ніхто не замінить» [«Листи Софії Шептицької» . — Т. ІІ. — С. 151].
Іван МАТКОВСЬКИЙ
