Дім Шептицьких у Прилбичах та його вчителі

0
608
Дім Шептицьких у Прилбичах та його вчителі

8 грудня 1872 року сім’я Шептицьких перенеслась до нового будинку. З моменту народження Казя тривало його будівництво, хоч батько займався і політичною кампанією, і господарством.

Родинна садиба, забава дітей Шептицьких
Забава дітей Шептицьких

Про особливу складність цього періоду для Шептицьких свідчить дедикація на образочках Діви Марії Непорочного зачаття, які мати Софія Шептицька урочисто вручила кожному сину:

«Моїм дітям на пам’ять про посвячення нового дому у Прилбичах і перенесення нашого до нього в день Непорочного Зачаття Діви Марії 8 грудня 1872 року. Нехай наші діти пам’ятають, що цей дім, який щойно таким трудом викінчений, швидше пропаде і в ту ж мить нехай буде знищений — ніж коли-небудь він мав би стати обителлю гріха — скоріш смерть, аніж гріх — нехай Ласка Божа викарбує на завжди це у серцях — найкоханіші мої діти. Софія Шептицька». Оригінал такого образка зберігся у родині Шептицьких.

[Jan Kazimierz Szeptycki, W kręgu rodziny Szeptyckich, [w:] Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały, podred. A.A. Zięby, Kraków. — 1994. — С. 18].

Старий Двір у Прилбичах (рисунок графині Софії Шептицької)
Старий Двір у Прилбичах (рисунок графині Софії Шептицької)

Оскільки в момент посвячення нового дому Казимир мав три роки, то пам’ятний образок мама Софія Шептицька подарувала йому згодом — у березні 1881 року [«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького та родини»/ за ред. І. Матковського, Ю. Бойка. — Львів, 2017. — С. 17.

Митрополит Андрей Шептицький разом із родиною у Прилбичах перед вступом у монастир
Митрополит Андрей Шептицький разом із родиною у Прилбичах перед вступом у монастир

«Казик улюбленець і потіха цілого дому, правда, щонаймиліший душок, якого можна собі уявити — таке це легке, підстрибуюче пташеня, що направду між чортиком і ангелятком лежить його подібність — тому кажу, що є душок…» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис» …». — С. 12; Автор посилається на «»Листи Шептицької. — Т. ІІ. — С. 159] — писала  Софія Шептицька у листі до родини у січні 1873 року.

Тут же знаходимо повідомлення про те, що у травні цього ж року собака вчителя французької Арнетта скалічила Казеві лице.

Брати: Юрій, Роман, Олександр Шептицькі (1879 р.)
Брати: Юрій, Роман, Олександр Шептицькі (1879 р.)

Згадуючи про вчителів, слід назвати тих, які у Прилбичах навчали дітей Шептицькихі про яких залишились письмові згадки. Отже, найстарішим був Юзеф Свобода (помер 1890 р.), чех за походженням, який навчав Фредрів та Шептицьких не лише живопису, але і німецької мови. Про нього залишилось багато згадок у листах різних членів родини та спогадах, написаних пізніше. Юзеф Свобода також був автором численних художніх робіт на тему родинного життя Фредрів та Шептицьких. З «Листів Шептицької» (Т. ІІ. — С. 175) [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис» …». — С. 12] довідуємось про пані Дімльову, яка з вересня 1875 року приходила навчати Казя і «караючи, любила бити лінійкою по долоні» та пані Куїловська, з якою Казимир «розпочав науку читання». Французької дітей вчив Юлій Арнетт. Вихованням Шептицьких займалась також Аделя Дефорель (Adela Defforel) —Маздуня — таким пестливим іменем її називали Фредри, скоротивши звертання «мадмуазель Аделя» (?–1886) — приятелька, учителька і вихователька Софії Шептицької. Походила зі Швейцарії з бідної селянської родини, приїхала до Бенькової Вишні у дім Александра графа Фредра у вересні 1843 р. з кантону Фрайбург.

Вчителем для своїх дітей був батько Ян Кантій Шептицький. Польський дослідник особи Митрополита Андрея Шептицького Анджей Зємба у своїх дослідженнях безпосередньо вказує на батька, як на того, хто ознайомив дітей із родинною історією та прищепив їм любов до свого роду, а також навчив їх захоплюватись предками, серед яких найдостойнішими були греко-католицькі митрополити та єпископи [Zięba A. A. W sprawie genezy decyzji Romana Szeptyckiego o zmianie obrządku // Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały. — Kraków, 1994. — С. 43–64].

Новозбудований будинок родини Шептицьких у Прилбичах.
Новозбудований будинок родини Шептицьких у Прилбичах.

Політичний життєвий шлях Казимира пізніше абсолютно збігатиметься із діяльністю Яна Кантія, що свідчитиме про батькову науку, усвідомлену з дитинства. Щодо передання дітям заповіту про приналежність до русинів-українців, то тут слід процитувати лист, який син Роман писав до батька  1886 року, пояснюючи йому своє рішення вступити у монастир східного обряду і переконуючи, що ніхто не впливав на його вибір:

«Про справу руську взагалі з ніким не говорив, окрім Папи (салонової безглуздої  розмови не враховую) і тільки Папа впливав на мене оповіданнями про чин наших предків».

[Zofia z FredrówSzeptycka (oprac. Bogdan Zakrzewski), Młodość i powołanie ojca Romana Andrzeja Szeptyckiego zakonu św. Bazylego Wielkiego: opowiedziane przez Matkę jego 1865-1892. — Wrocław: Towarzystwo Przyjació

Роман Шептицький (майбутній митрополит Андрей)
Роман Шептицький (майбутній митрополит Андрей)

ł Polonistyki Wrocławskiej. — 1993. — C. 82].

1876 року Шептицький-батько запросив у Прилбичі греко-католицького священика о. Панасинського, якого з родиною було вигнано російською владою з Холмщини, для навчання своїх дітей [Zięba A. A. W sprawie genezy decyzji Romana Szeptyckiego o zmianie obrządku // Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały. — Kraków, 1994. — С. 60]. Залишились спогади Казимира Шептицького в коментарях до праці Софії Шептицької, присвяченої пам’яті сина Юрія [рукопис закінчений 24 квітня 1880 року у Прилбичах і опублікований у праці: Fredro i Fredrusie, Oprac. B. Zakrzewski, Вроцлав, 1974], про те, що о. Панасинський мав мистецький хист.. У Прилбичах він написав портрети чотирьох єпископів з роду Шептицьких та портрет Александра Фредри [тут же].

Казимир Хлендовський (1843–1920), польський письменник і дослідник культури, міністр до справ Галичини (17.X.1899 – 18.I.1900 рр.), 1879 року двічі побував у Прилбичах, зазначив у опублікованих спогадах, що Ян Кантій Шептицький «був надзвичайно гордий через наявність у своєму роді єпископів, на спокревненість з Красінськими, а через них, ясна річ, з італійським двором, обвішав свою кімнату самими ге

Палац графів Шептицьких у Прилбичах (Львівщина)
Палац графів Шептицьких у Прилбичах (Львівщина)

неалогічними деревами так, що мені видавалось, що я перебуваю у стайні коней для перегонів» [Kazimierz Chlędowski, Pamiętniki. — Краків, 1957. — Т. 1. — С. 378].

Та найбільшою вчителькою для дітей була мама — Софія Шептицька, яка дотримувалась думки, що «Бог не для того дає дітей, щоб ними бавитись, тішитись їх коханням до батьків, але для того, щоб не про себе думаючи, а для Бога і для них їх оточувати любов’ю, провадити їх любов’ю і так їх кохати» [«Листи Софії Шептицької» . — Т. ІІ. . — С. 60]. Цитований вже Хлендовський у спогадах зазначав, що «Софія Шептицька себе присвятила цілковито вихованню синів».

Родина Шептицьких на ґанку у Прилбичах
Родина Шептицьких на ґанку у Прилбичах

Мамині настанови наскрізь просякнуть листи до дітей. Багато з них збереглось для сучасників і могли би бути використаними в педагогічних заходах. Для порівняння варто тут процитувати фрагмент двох листів. Перший написаний 24 листопада 1874 року до семирічного сина Станіслава зі Львова до Прилбич, в якому знаходимо цікаву згадку про маленького Казя та мамині настанови:

«Мама цілує Стася, сердечно йому дякує за листа і дуже задоволена, дізнавшись, що Стась чемний. Що мене дивує, це те, що Кальо такий чемний?! Тому, що останнім часом він ним зовсім не був, був вередливим — думав, що йому все дозволено, що тато і мама не люблять Каля так, як тоді, коли він був чемним. Треба, щоб Стась це прочитав Кальові, аби Кальо знав, що він далеко не чемний. —  Обнімаю Стася і Каля. Запам’ятайте, діти, що завжди треба бути чемними для Бога, а не тільки для Тата й Мами, а Бог завжди тут — дуже рекомендую гарно поводитись за столом, тому що Стась і Кальо дозволяють собі, коли немає батьків, зовсім непристойну поведінку. — Я бачила раз Каля, коли він не бачив мене, і бачу його постійно — хай Господь Бог буде з вами, мої дорогі діти. Мама» [«Листи Софії Шептицької». — Т ІІІ. — С. 28. Цит. За: «Отець Климентій Шептицький. Життєпис…— С. 12–13].

Родина Шептицьких на ганку будинку у Прилбичах.
Родина Шептицьких на ганку будинку у Прилбичах.

У другому листі з червня 1881 року вона продовжуватиме ту ж думку і писатиме до сина Казимира про своє прагнення виховати своїх синів гідними для Господа Бога. Тут вкотре знаходимо підтвердження свідомого та цілеспрямованого впливу  Софії Шептицької на своїх дітей:

«Моя найдорожча дитино. Не можу Тобі сказати, з якою нетерпеливістю чекала на Твої листи і якими вони буди ніжними та приємними для мене. Щоб Ти це розумів, мій любий сину, треба щоб Ти це усвідомив, наскільки мало-помалу все те, що було колись бажанням, надією, запалом, молодістю і ніжністю у моєму серці, — все це сконцентрувалось у єдину мету, велику й важку, як зливки золота: вас виховати для Господа, смиренними та маленькими перед ним, навчити підводитися після поразки, упокорюватися і дякувати після перемоги» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…— С. 19-20].

Згадка у «Gazeta Narodowa» про те, що Ян Кантій Шептицький звернувся до Галицького Крайового Сейму про створення фонду допомоги греко-католицьким священикам, яких Російська імперія вигнала з Холмщини у Галичину.
Згадка у «Gazeta Narodowa» про те, що Ян Кантій Шептицький звернувся до Галицького Крайового Сейму про створення фонду допомоги греко-католицьким священикам, яких Російська імперія вигнала з Холмщини у Галичину.

У коментарях до маминих листів Казимир Шептицький пізніше так напише: «Знала, що виховання дітей є їй довірене Господом. Хоч мала право кохати своїх дітей, але вміла цю любов посвятити і погодити з Божою волею, коли педагогічні моменти цього вимагали. Виховання дітей виповнювало її час, ставало предметом її тягаря, було щораз інтенсивнішим змістом її молитов, думок, почуттів. Багато часу і самабувала з дітьми, бо як говорила: «маму ніхто не замінить» [«Листи Софії Шептицької» . — Т. ІІ. — С. 151].

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук