Десять з половиною історій про Сагайдачного, або “урус-шайтан” з с. Кульчиці

1
7124
Десять з половиною історій про Сагайдачного, або “урус-шайтан” з с. Кульчиці

“Було колись – в Україні // ревіли гармати; Було колись – запорожці // вміли панувати” – писав колись Тарас Шевченко про часи, які він ставив собі за завдання героїзувати. І мабуть вони таки дійсно були героїчними, ті часи, адже де ще в нашій історії ми маємо сторінки, коли скубання потужної Османської імперії чи “гуляння” Московією було нашими досягненням? І гроші тут зовсім ні до чого – один героїзм та ідея. Ну хіба лише зовсім трішки гроші)). Хоча не про це зараз мова. І хоч козацтво й асоціюється з різними сучасними регіонами України, а до Львова не особливо мало відношення, але і вихідні з Львівщини також ходили по турецьких водах і застрягали в московських болотах. Одним із них був виходець із села Кульчиці, Самбірського району, Петро Сагайдачний, який уславився як один із найбільш героїчних полководців в українській історії.

Пам'ятник Петру Сагайдачному у його рідних Кульчицях. Фото з www.profi-forex.org
Пам’ятник Петру Сагайдачному у його рідних Кульчицях. Фото з www.profi-forex.org

Перша історія. Походження та діяльність Петра Конашевича є спростуванням стереотипу, що Львівщина не має відношення до козацтва. Сагайдачний, який народився в селі Кульчиці, сучасного Самбірського району, став не лише кошовим отаманом Запорозької Січі, але й одним із найбільш видатних та уславлених полководців в історії України. Його гостру шаблю, міцну руку та світлий розум відчули на собі як потужна Османська імперія, так і Московія, яка саме розправляла у той час крила. Очевидно, якби в нас побутувало не християнське, а давньомонгольське уявлення про рай, у Сагайдачного після смерті було би дуже багато прислуги.

Отаман Петро Конашевич-Сагайдачний. Фото з photo-lviv.in.ua
Отаман Петро Конашевич-Сагайдачний. Фото з photo-lviv.in.ua

Друга історія. Складно до кінця говорити, коли саме народився Сагайдачний. Історики називають різні версії, але найбільш імовірним виглядає, що близько 1582 року. Більш певно можна стверджувати, що його родина була шляхетського походження і православною за конфесійною приналежністю. Мабуть саме звідти виходить схильність до меценатства та підтримки православних братств і храмів, властива Петру Сагайдачному в дорослому віці. Освіту Сагайдачний здобував у школі Львівського братства (імовірно), а потім в Острозькій школі, яка на той час була однією із найкращих за рівнем викладання на наших теренах. Що говорити, коли одним з учителів Сагайдачного міг бути Кирило Лукаріс, що пізніше стане Александрійським та Константинопольським патріархом.

Петро Сагайдачний. Гравюра 1622 року
Петро Сагайдачний. Гравюра 1622 року

Третя історія. Мало хто знає, але до початку своєї успішної військової карєри, Петро Сагайдачний займався журналістикою і підробляв репетиторством. Звичайно ж, у тогочасному значенні цих слів. Стосовно першого, то Сагайдачний написав працю “Пояснення про унію”, у якій виступив на захист православ’я. Твір був досить високо оцінений його сучасниками, але на цьому перо Сагайдачного затупилось. Далі було кілька років учителювання у Києві і, можливо, Львові. Але і до цього душа Сагайдачного не лежала і він подався на Січ по пригоди.

Підпис Петра Сагайдачного. Фото з https://uk.wikipedia.org
Підпис Петра Сагайдачного. Фото з https://uk.wikipedia.org

Четверта історія. На Січі до Петра Конашевича причепилась кличка Сагайдачний. Причина – вдала, влучна і швидка стрільба з лука. Невідомо, чи міг він пускати стрілу на 500 кроків як інші козаки, але відомо, що серед козаків він був не єдиним з подібною кличкою, хоч і найбільш відомим з Сагайдачних. Вже в перші роки перебування на Січі, Сагайдачний з’їздив на екскурсію до Молдавії та Естонії. Екскурсія мала не зовсім мирний характер, але вже тоді Петро Конашевич почав робити собі ім’я на Січі.

Козацькі чайки під Кафою. Фото з commons.wikimedia.org
Козацькі чайки під Кафою. Фото з commons.wikimedia.org

П’ята історія. Похід козаків на чолі з Сагайдачним на Варну у 1606 році та її взяття так розізлили султана Османської імперії, що він наказав перегородити Дніпро залізними ланцюгами біля острова Тавані. Це, правда, не зовсім подіяло і вже у 1607 козаки спалили Очаків і Перекоп. Після невеличкої перерви, у 1614 році козаки захопили Трапезунд і взяли в облогу Синоп. У 1615 році 80 козацьких чайок побували в самому серці дракона – підійщли до Константинополя і вщент спалили гавані разом з флотом, який там перебував. Послану їм навздогін флотилію, козаки розбили в битві біля острова Зміїного. У 1616 році запорожці завдали нового удару могутньому ворогу і взяли Кафу – найбільший невільничий ринок Кримського ханства, яка рахувалась неприступною. Мабуть саме така ситуація вимусила італійського мандрівника Пєтро делла Валле написати у 1618 році, що “Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б не взяли і не сплюндрували козаки”.

Козаки на чайках атакують галери османів. Фото з https://uk.wikipedia.org
Козаки на чайках атакують галери османів. Фото з https://uk.wikipedia.org

Шоста історія. У 1618 році Сагайдачний з козаками мали честь воювати проти Московії. Ціною питання був трон для королевича Владислава. Дорогою до Москви козаки успішно взяли кілька міст, наробивши вже цим шуму. Поблизу Тушино, козацькі війська злилися з армією Владислава, яка ліниво, але гонорово чекала їх підходу. Внаслідок одного з рейдів армії Сагайдачного, влада Московії попросила про мирні переговори. Таким чином, Річ Посполита збагатилась 29 містами одним з яких був Чернігів.

Єрусалимський патріарх Теофан ІІІ. Фото з https://ru.wikipedia.org
Єрусалимський патріарх Теофан ІІІ. Фото з https://ru.wikipedia.org

Сьома історія. Після заснування Київського (Богоявленського) братства, Сагайдачний з усім Військом Запорозьким вступив до нього. Разом з тим, гетьман був одним із ініціаторів відновлення Київської митрополії. Зрештою, у жовтні 1620 року патріарх Теофан ІІІ, за наполяганням Петра Конашевича, висвятив Йова (Борецького) на митрополита Київського і Галицького. По тому козаки Сагайдачного забезпечували пересування патріарха до його наступного місця призначення, тобто до молдавського кордону. Пізніше Єрусалимський патріарх Теофан ІІІ згадував, що відновлення православної ієрархії було би неможливим без Сагайдачного, а його дії взагалі можна назвати рівними апостольським.

Меч, яким було нагороджено Сагайдачного за успішні дії під Хотином. Фото з https://uk.wikipedia.org
Меч, яким було нагороджено Сагайдачного за успішні дії під Хотином. Фото з https://uk.wikipedia.org

Восьма історія. Під Хотином, під час турецько-польської війни, Сагайдачний та козаки стали величезною кісткою в горлі турецького султана Османа ІІ. Вони нібито так розізлили його своєю непоступливістю і непіддатливістю, що той поклявся не їсти, допоки не знищить їх. Добре, що султан може дозволити собі не дотримуватись слова – інакше йому довелося б померти з голоду, бо козаків розбити так і не вдалось. Після успішних дій польської армії, серед яких нічні рейди Сагайдачного, а також після серії невдалих наступів турецької армії, почались переговори про укладення миру. Між країнами було відновлено дипломатичні відносини. В ширшому контексті ця подія символізувала стримування османського просування вглиб Європи. Якщо вірити деяким вірменським хроністам того часу, “тільки завдяки Богу і козакам” османи не здобули того разу перемоги.

Пам'ятник Сагайдачному у Хотині. Фото з ftpmirror.your.org
Пам’ятник Сагайдачному у Хотині. Фото з ftpmirror.your.org

Дев’ята історія. З війни Сагайдачний привіз до Києва серйозне поранення. Доглядали його особисті лікарі короля Сигізмунда ІІІ Вази. Отаман дистанціювався від політики, але не покинув її остаточно. Більше уваги почав звертати на меценатство. Зокрема, 15 тисяч червоних золотих відправив Львівській братській школі. Його заповіт переадресовував більшість майна Сагайдачного на освітні та релігійні цілі. Зокрема, Київському братству та Львівській братській школі.

Смерть гетьмана Сагайдачного. Картина початку ХІХ століття. Джерело: https://commons.wikimedia.org
Смерть гетьмана Сагайдачного. Картина початку ХІХ століття. Джерело: https://commons.wikimedia.org

Десята історія. Сагайдачний помер 1622 року від рани, якої зазнав у Хотинській битві. Був похований у Богоявленському соборі Київського Братського монастиря, але згодом відомості про його могилу було втрачено. По сьогодні існує багато сумнівів з приводу точного місця перебування його тіла.

Поштівка 1938 року, присвячена перемозі Сагайдачного над турками. Фото з https://uk.wikipedia.org
Поштівка 1938 року, присвячена перемозі Сагайдачного над турками. Фото з https://uk.wikipedia.org+

Ще кусок історії. Героїчні подвиги Сагайдачного відображено у серії народних та художніх творів. Хто не знає пісні “Ой на горі та женці жнуть”, де вільний та свободолюбивий Сагайдачний тютюн і люльку цінує більше за жінку? Варті уваги також “Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного” Касіяна Саковича та ряд інших творів. Вже за незалежної України було знято фільм про Сагайдачного. Також на його честь названо безліч вулиць та закладів.

Фрагмент з тору Саковича, присвяченого Сагайдачному. Фото з coollib.com
Фрагмент з твору Саковича, присвяченого Сагайдачному. Фото з coollib.com

Щось, що можна вважати висновком. Петро Конашевич Сагайдачний – справжній лицар по духу і крові. Його таланти і навики врятували не лише Річ Посполитку від Османської навали, але й цілу Європу. Його меценатська діяльність стала наріжним каменем для самостердження православся у Речі і відстоювання ним своїх позицій. Одним словом, непересічна персона в історії військового мистецтва та культури України, Речі Посполитої та Європи.

Фрегат "Гетьман Сагайдачний". Фото з seabreeze.org.ua
Фрегат “Гетьман Сагайдачний”. Фото з seabreeze.org.ua

Щось, чого висновком вважати не можна. Мабуть сьогодні нам взагалі не складає проблем оцінювати діяльність героїчного гетьмана у морально-етичних та ціннісних категоріях нашого часу. Особливо, якщо враховувати, що те, чим він і запорозьке військо займались в Криму десь чимось нагадує в нашій свідомості те, чим татари займались у нас. Хоча нічого дивного – в один час жили, а тому і з одного корита їли. Головне, аби колесо історії крутилось, а все інше – тлінне.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Гетьман Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/vidatn-storichn-postat-kultura-osv-ta-arkh-tektura/getman-petro-kononovich-konashevich-sagaydachniy-/
  2. Пиріг П. Петро Конашевич – Сагайдачний: історичні нариси життя та діяльності // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал, 2012. – С. 18 – 35 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2012/2012_n01_02.pdf
  3. Сас П. Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович / Енциклопедія історії України. – Т. 5, 2008 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://history.org.ua/?termin=Konashevich_Sagaidachny

1 коментар

  1. Хотілося б нагадати, що Петра Кошашевича оголосили святим в православній церкві це відбулося 2012 році в Самборі. Ви можете дізнатися від настоятеля єдиного сообру у Самборі о. Олексанра Швеця

Напишіть відгук