Денис Січинський – фундатор станіславівського «Бояна»

0
781
Денис Січинський – фундатор станіславівського «Бояна»

Серед українських композиторів вагоме місце займає Денис Січинський. Вражає різносторонність обдарування та масштаб його музично-громадської діяльності. Він проявив себе як композитор, педагог, диригент, фольклорист, музичний критик, організатор мистецького життя Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття. Творча спадщина Дениса Січинського представлена різними жанрами: це опера, кантати, хорова музика, солоспіви, камерно-інструментальні твори. У своїй творчості митець звертався до поезій Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.

Денис Січинський
Денис Січинський

Денис Січинський народився 1865 році в селі Клювинцях на Тернопіллі. Його батько, за освітою вчитель, був фінансовим управителем панського маєтку. Сім’я часто переїжджала в пошуках роботи. У 1873 – 1875 роках хлопчик, якого друзі називали «Дизьо», розпочав навчання у початковій школі Станіславова (нині Івано-Франківськ), згодом – Тернополя. Тут отримує основи музичних знань у Тернопільській класичній гімназії. Як учасник нелегального гімназійного гуртка «Учнівська громада», він студіював українську літературу, історію, а також співав у хорі, вивчав основи музичної грамоти та гри на фортепіано під керівництвом гімназійного вчителя Л. Левицького і керівника місцевого товариства приятелів музики В. Вшелячинського. У цей час Січинський познайомився з майбутньою всесвітньовідомою співачкою Соломією Крушельницькою, яка на своїх концертах неодноразово виконувала твори композитора.

Перша Тернопільська гімназія, у якій вчився Денис Січинський
Перша Тернопільська гімназія, у якій вчився Денис Січинський

Закінчивши гімназію (1887), він переїжджає до Коломиї. Але вже через рік, зібравши трохи грошей, Січинський вступає до Львівського університету на юридичний факультет. Однак невдовзі його вибір остаточно зупиняється на музиці. Цьому могла сприяти зустріч із Вшелячинським, який на той час був професором Львівської польської консерваторії. За три роки навчання (1890–1892) композитор завершив свою музичну освіту в консерваторії по класу професора Кароля Мікулі, учня Шопена. У студентські роки Січинський написав порівняно небагато («Дума про Нечая» для тенора з фортепіано, ряд пісень). Зате він брав активну участь у музично-громадському житті Львова, зокрема керував хором, концертував, виконуючи твори М. Лисенка, М. Вербицького, О. Нижанківського та інших.

Обкладинка диску із музикою Карла Мікулі. Зліва вгорі – його фото
Обкладинка диску із музикою Карла Мікулі. Зліва вгорі – його фото

Після закінчення навчання у 1892 році Січинський брав активну участь у заснуванні музичного товариства львівського «Бояна». Цього ж року була написана кантата «Дніпро реве». За неї на конкурсі «Львівського Бояна» журі, до складу якого входили галицькі композитори А. Вахнянин, Г. Топольницький і О. Нижанківський, присудило Січинському першу премію. Кантата була створена для мішаного хору з баритоновим соло і повного складу симфонічного оркестру, проте найчастіше виконувалась у супроводі фортепіано, оскільки українських оркестрів у Галичині майже не було.

Згодом композитор долучився до створення та діяльності мистецьких об’єднань в інших містах. Не маючи постійної роботи, композитор часто змінює місце проживання, шукаючи твердого заробітку – із Львова він переїздить до Перемишля, потім до Стрия, а 1899 року — до Станіслава, де він і жив з невеликими перервами до самої смерті.

Марія Якубович-Качмарська, донька одного із станиславівських приятелів композитора Євгена Якубовича, яка в дитинстві знала Січинського і була його ученицею, так описує композитора:

«Вертаю спогадами в мої дитячі літа. Висувається постать мойого першого учителя музики, великого українського композитора Дениса Січинського… Це була людина середнього росту, незвичайно скромна. В розмові був дотепний, хоч хвилями дещо загамований. Характер мав хрустальний, а душу благородну і ніжну. В житті не умів давати собі ради, тому охоче перебував у нас, і добре почував себе, маючи щиру опіку і мойого батька за друга».

Євген Якубович
Євген Якубович

У пошуках заробітку Денис Січинський виконував різну роботу, зокрема, на замовлення переписував ноти інших композиторів, приватно навчав гри на фортепіано молодих панянок. Ставлення Січинського до процесу композиторської творчості рішуче відрізняється від позицій його попередників і сучасників – представників перемишльської школи, а також Нижанківського, Вахнянина та ін. Для нього це був часто спонтанний процес, що відбувався під впливом раптового натхнення, спалаху почуттів. Звідси випливає і особлива, типово романтична автобіографічність образної сфери, зосередженість на особистих переживаннях. Тому й музична спадщина композитора містить багато незавершених фрагментів та навіть закінчених творів без назви, тексту, дати написання. Після смерті Січинського вони виявилися розкиданими по всій Східній Галичині.

Життя і творчість композитора тісно пов’язані з Станіславовом, де він провів останні десять років життя (1899–1909). Як вказував у своїх спогадах Осип Залеський, «найбільше спричинився для розвитку діяльності «Станиславівського Бояна» Денис Січинський, який частину свого життя прожив у Станиславові. Був не тільки диригентом хору, він засоблював його своїми творами, був редактором музичних творів, що появилися у видавництві «Бояна». В Станіславові Січинський підняв художній рівень місцевого хорового товариства «Боян» на нову висоту, став організатором на Прикарпатті численних хорових колективів, зокрема в Угорниках, Микитинцях, Вікторові, Радчі, Серафинцях. Д. Січинський сприяв заснуванню музичної бібліотеки та видавництва «Станіславівського Бояну», організував першу в Галичині українську дитячу музичну школу (розпочала свою діяльність 15 лютого 1902 року). Саме з неї починаються витоки Івано-Франківського музичного училища, що сьогодні носить почесне ім’я композитора. Випускники музичної школи мали змогу продовжувати освіту у вищих навчальних закладах, іншим видавали свідоцтва, давали право викладацької діяльності в загальноосвітніх та музичних навчальних закладах нижчого рівня.

Івано-Франківське музичне училище ім. Дениса Січинського
Івано-Франківське музичне училище ім. Дениса Січинського

Останні роки життя Дениса Січинського особливо трагічні – він мріяв про створення сім’ї. Як вказує у своїх спогадах Є. Цегельський, «був залюблений кілька разів і сильно це переживав, та одружитися не міг хоч би тому, що він, у розумінні сучасників, не був ніякою «партією». То ж свою тугу за родинними життям заспокоював він у товаристві рідні свого брата о. Емануїла Січинського, пароха Радча, коло Станиславова. Туди він їздив часто і там сам один у кімнаті при свічці писав не раз цілу ніч свої музичні твори».

Помер Денис Січинський від зараження крові 26 травня 1909 року. Похований у меморіальному сквері Івано-Франківська. Громадськість міста прощалася з людиною, яку згодом назвуть «українським Шубертом». Важка праця та постійні матеріальні нестатки підірвали здоров’я композитора. В злиденних умовах він не дожив і до сорока чотирьох років.

 Надгробок Дениса Січинського в Івано-Франківську
Надгробок Дениса Січинського в Івано-Франківську

В історії української культури Денис Січинський (1865–1909) займає особливе місце, адже він першим серед галичан вибрав музику своєю професією. Якщо більшість попередників та сучасників композитора, зокрема Михайло Вербицький, Іван Лаврівський, Сидір Воробкевич, Анатоль Вахнянин були священиками, які поєднували душпастирські обов’язки із музично-громадською діяльністю, то Січинський повністю присвятив себе мистецтву.

«12 пісень на хори мужескі (a capella) до слів Тараса Шевченка» С. Воробкевича. Впорядкував Денис Січинський
«12 пісень на хори мужескі (a capella) до слів Тараса Шевченка» С. Воробкевича. Впорядкував Денис Січинський

Ім’я та творчість митця відомі закордоном, перш за все, в українській діаспорі. Його музика звучала в концертах на теренах Галичини, починаючи з кінця 1880-х років, згодом її виконували за кордоном, і всюди вона користувалась великою симпатією у виконавців та слухачів завдяки своїй мелодійності, щирості, теплоті почуттів, здатності промовляти від серця до серця. Музика Січинського звучала у США та Канаді впродовж усього ХХ століття – на Шевченківських імпрезах, вечорах до Листопадового зриву чи інших святкуваннях, в сольних концертах вокалістів. [16], [17]

У творчому доробку композитора центральне місце займають кантати «Дніпро реве», «Лічу в неволі», «Минули літа молодії», «Витай, архиєреє» (з присвятою станіславівському єпископу Г. Хомишину), хорові композиції «Пісне моя», «Непереглядною юрбою», «Даремне, пісне», зразки духовної музики, зокрема прекрасна «Літургія». Справжніми перлинами української вокальної лірики стали солоспіви Січинського − «Як почуєш вночі», «Не співайте мені сеї пісні», «І золотої, і дорогої», «Дума про Нечая», «І золотої, і дорогої», «У мене був коханий край». У цих творах органічно переплелися народнопісенні інтонації та особливості старогалицької романсової лірики. Денис Січинський є автором опери «Роксолана» (не була закінчена при житті, остаточну редакцію твору здійснив Мирослав Скорик у 1993 p., після чого вона була поставлена на сцені Львівською оперного театру), низки фортепіанних мініатюр та обробок народних пісень, зокрема загальновідомої «Чом, чом, земле моя» на вірші О. Малицької. Автор музики до пісні «Мир вам, браття, всі приносим» на вірші о. Івана Гушалевича, який у 1848 році Головна Руська Рада затвердила як національний гімн галичан-русинів. Свій ліричний талант композитор найповніше розкрив саме у вокальному та хоровому жанрах.

Христина БАЗЮК

Джерела:

  1. 4uth.gov.ua
  2. parafia.org.ua
  3. muliarova.if.ua
  4. firtka.if.ua
  5. gk-press.if.ua

Фото:

  1. uk.wikipedia.org
  2. tarnopol1540.blogspot.com
  3. kangoo.pl
  4. lib.mdpu.org.ua
  5. meest-online.com

Напишіть відгук