Де знайшла смерть «людина-муха», або у гостях у «мами» Теличкової

0
1832
Де знайшла смерть «людина-муха», або у гостях у «мами» Теличкової

Сьогодні мало кого можна здивувати розповідями про легендарні кнайпи давнього Львова, особливо про ті, які розташовувались у самісінькому центрі міста Лева і давно увійшли як обов’язкові об’єкти у розповіді львівських екскурсоводів. Однак часто за сухими оповідками про міські будівлі чи заклади губляться” люди, які ще якихось років 80 тому були ледь не міськими легендами. Наприклад, такі як “мамаТеличкова.

Кнайпу Софії Теличко відкрили ще наприкінці XIX ст. у будинку під№ 6 на розі Академічної (сьогодні – просп. Шевченка) і Хорунщини (нині – вул. Чайковського).

Реклама закладу Софії Теличко
Реклама закладу Софії Теличко

Схожі до цього заклади у Львові називали “покоями сніданковими”. При цьому, там можна було не тільки пообідати, але й випити рому, чи бурґундського вина. Під час сніданків, що тривали аж до обіду, який споживали вдома, вирішувались різні справи. Сучасники згадують їх як явище винятково львівське.

Вулиця Академічна (тепер – проспект Шевченка), початок XXст.
Вулиця Академічна (тепер – проспект Шевченка), початок XXст.

Покоїв сніданкових у Львові була велика кількість. Лише в околиці Академічної їх містилося кілька. Крім двох льокалів пані Теличкової під № 6 (на початку століття належав Йозефу Пясецькому) і № 12, містилася неподалік на Хорунщині, 6 кнайпа Яна Якобі, на Хорунщини, 9 – заклад Казимира Максимовича (згодом – В. Ваґемана), а трохи далі на Академічній,18 славний льокаль Володислава Мусяловича, а раніше Яна Крулікевича, і нарешті вкінці вулиці під № 24 на початку віку покій “Закопане” Антонія Моора, а між війнами – “Поморянка” Яна Ґурняка.

Вулиця Академічна на поштовій листівці, 1909 рік
Вулиця Академічна на поштовій листівці, 1909 рік

Серед цієї маси сніданкових кнайп, заклад “мами”Теличковоїособливо вигідно виділявся не тільки завдяки своїй вишуканості, але й доступним для різних соціальних прошарків цінам.

Вулиця Академічна включно із будинком № 6 на поштовій листівці, початок XXс
Вулиця Академічна включно із будинком № 6 на поштовій листівці, початок XXст.

Сам “покій сніданковий” містився у глибині приміщення, і спочатку відвідувач потрапляв до крамниці товарів, привезених із екзотичних країн-колоній європейських імперій, де можна було купити чай, каву, різні приправи, спеції і прянощі та сушені заморські смаколики. До речі, вже тоді в закладі продавали чай “Ліптон”, до кожної пачки якого додавалася безкоштовно срібна ложечка.

Фрагмент цінника закладу “цьоці”Теличкової
Фрагмент цінника закладу “цьоці” Теличкової

У невеличкому закладі“цьоці”Теличкової загалом працювала двадцять одна особа. У відділі вудженини обслуговували троє дівчат, а у відділі делікатесів працювало троє хлопців. Ще було чотири кельнери, два кухарі і три буфетники, які працювали на зміну. На касі ж клієнтів працювала сама власниця Софія Теличко, а оскільки заклад працював із 7-ої ранку і аж до півночі, то інколи Теличкові заміняла її ж донька. Такий персонал публіку обслуговував блискавично.

Фотопортрет львівських панянок, початок XXст.
Фотопортрет львівських панянок, початок XX ст.

Львів’янка Гелена Ольшевська, яка ще дитиною проживала у 1920-х рр. у будинку по Академічній, 11, пригадувала: “Усі знали, що тут величезний рух упродовж цілого дня. Чудовий оселедець на різні способи, яйця з ікрою, салати, паштети, канапки і инші смаколики відомі усім, як зрештою, і огрядна постать завжди гарно зачесаної пані Зоф’ї Телічкової, і делікатна уважність її доньки, яка, навпереміну з матір’ю, сидить при касі біля входу. Тут завжди можна було перекусити чимось смачненьким і закропитися чимось добрим, а при тій оказії зустріти знайомих і навіть залагодити з важливими людьми важливі справи. Цьоця Телічкова не знала конкуренції у якості і виборі пропонованих страв. Обслуга працювала справно, швидко і ґречно. Взагалі не могло бути й мови про якусь помилку чи недолік в обслуговуванні клієнтів, адже кожна така похибка могла призвести до звільнення”.

Реконструкція кнайпи Софії Теличко у Кресовому Дворі “Хавіра” (Польща)
Реконструкція кнайпи Софії Теличко у Кресовому Дворі “Хавіра” (Польща)

До пані Теличкової заходила публіка хоч і різна, але не будь-яка: професори, доктори, художники. Любив тут бувати світоч львівської математичної школи Стефан Банах. Щоденно відвідував заклад й граф Віктор Баворовський, який завжди замовляв свої улюблені канапки з бринзою і сардинками. Пригадували, що, граф так поспішав до трапези, що ледве переступивши поріг, одним порухом плеча скидав важке хутро, і нехай-но лиш кельнер не встиг би підскочити й піймати його!

Гостинність та охайність Софії Теличко приваблювала до закладу не лише місцеву богему, але і людей середнього на невеликого достатку.За її доброту та вишукане ставлення до клієнтів як до рідних її так і називали “мамою”або“цьоцьою”Теличковою.

Вулиця Академічна на поштовій листівці, 1906 р.
Вулиця Академічна на поштовій листівці, 1906 р.

До речі, маємо відомості, де проживала власниця цієї напів легендарної кнайпи. Ще до Першої світової війни сім’я Теличкової мешкала на Замарстинові (вул. Огродницька, 13 (тепер – вул. Городницька)), а по смерті чоловіка Адольфа у 1920 р. вона зі своїми вісьмома дітьми (шістьма доньками та двома синами) переїхала на вул. Охоронок, 3 (тепер – О. Кониського).

Будинок по вулиці Кониського, 3. 2015 рік
Будинок по вулиці Кониського, 3. 2015 рік

Ім’я Софії Теличко несподівано було увічнене у львівській баладі, через події, які трапились у місті у 1928 році. Саме тоді приїхав до Львова акробат-линвоходець із Кракова, що був рекламований як людина-муха. Сам цей факт уже в пізніший час став легендою, і як кожна легенда обріс чутками, котрі одна одну заперечували. За одним з джерел його прізвище було Полінський, а згідно ізіншими – Назаркевич, хтось вказував, що це дві різні людини, хтось – що одна. Більше того, досі можна знайти відомості, що приїзд акробата припав на як на 1928-й, так і на 1929 р.

Людина-муха ві Львові, – писала газета “Wiek Nowy” у жовтні 1929 р. – Раді повідомити, що адміністрацією Львова зроблено перші кроки для дозволу на незвичну публічну демонстрацію. Такий собі Назаркевич, мешканець Кракова, котрий має повне право іменуватися “людиною-мухою”, має намір найближчим часом представити ві Львові два акробатичних покази, що полягають у видряпуванні гладкою стіною триповерхової камениці на дах та виконанні скоку з цього даху”.

Людина-муха” на линві між кам’яницями вулиці Академічної № 4 і 6 за кілька миттєвостей до трагічної смерті.
Людина-муха” на линві між кам’яницями вулиці Академічної № 4 і 6 за кілька миттєвостей до трагічної смерті.

Зібрався великий тлум – подивитися, як він буде ходити по линві, що напнулася між двома наріжними будинками вул. Академічної № 4 і 6 на перетині останньої із початком вул. Хорунщини. Акробат успішно пройшовся по линві і, коли під бурхливі оплески глядачів зіскочив на дах кам’яниці, в партері якої містився заклад Теличкової, то послизнувся і впав на бруківку, забившись на місці. За кілька днів загиблого відспівали у каплиці на вулиці Пекарській. Нікого із рідних на похороні не було.

Некролог присвячений загиблій “людині-мусі” – Стефанові Полінському
Некролог присвячений загиблій “людині-мусі” – Стефанові Полінському

У Львові було традицією оспівувати усі найзнаменніші випадки з життя міста. Тому не дивно, що згодом і ця пригода попалу в основу кількох пісень львівського фольклору. Так, незабаром після цього випадку серед вуличних музик набула популярності пісня зі словами: “Приїхав до Львова акрубата-муха, вліз на Тилічкову і визіхнув духа”.

Перетин вулиці Чайковського та проспекту Шевченка – місце смерті “людини-мухи”, січень 2016 р.
Перетин вулиці Чайковського та проспекту Шевченка – місце смерті “людини-мухи”, січень 2016 р.

На жаль, історію цієї славної кнайпи перервав початок Другої світової війни, яка принесла у сім’ю Теличкових чимало горя. Із восьми дітей пані Софії, комерційний хист перейняв лише наймолодший син Станіслав, який деякий час продовжував родинну справу.

Однак вже у квітні 1940 року усю родину було вивезено до Казахстану в Семипалатинську область. Пані Софія потрапила в селище Барадуліха, де була цегельня і швацька майстерня, в якій вже немолодій жінці довелося важко працювати.

Вулиця Академічна (Академіштрассе) у час німецької окупації, фото 1941-1944 рр.
Вулиця Академічна (Академіштрассе) у час німецької окупації, фото 1941-1944 рр.

Коли полоненим полякам було дозволено сформувати свою дивізію, чимало добровольців, не лише поляків, записалися туди, аби лиш вирватися із пекла. У серпні 1942 року пані Софія разом з військом виїхала до Ірану. Але вимучена тяжкою працею, схуднувши на 30 кілограмів, знепритомніла в дорозі і померла в Пахлеві у віці 62 років, де її і поховали біля місцевого костелу. Її син Станіслав до закінчення війни перебував в армії генерала Андерса, а після війни оселився у Варшаві, де жив із дружиною аж до смерті у 1996 р.

Відтак, із війною Львів не лише втратив на довгий час свій європейський шарм, але й одну із найвідоміших у довоєнний час львівську господиню – “маму” Теличкову.

Павло АРТИМИШИН

Список використаних джерел:

  1. Винничук Ю.Кнайпи Львова. – Львів: Піраміда, 2005. – С. 124 – 126.
  2. 2.     Ольшевска-Пазижина Г.Мій Львівський мікрокосмос Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n52texts/olszewska.htm
  3. 3.     Kulewski А., WłodekP.Lwów: przewodnik. – Pruszków: Rewasz, 2006. – S. 140.
  4. www. delcampe.net
  5. facebook.com/
  6. kresy.pl
  7. lvivcenter.org
  8. http://www.lwow.com.pl
  9. http://www.nto.pl

Напишіть відгук