Де знаходився древній город Деревач?

0
621
Де знаходився древній город Деревач?

Подорожуючи зі Львова  на південь в напрямку Сколівських Бескидів шлях пролягатиме повз сучасне село Деревач. Взявши до рук  путівник можна знайти коротку замітку про  городище ХІ – ХІІІ ст., яке буцімто десь тут розташоване.

 Оскільки саме у Деревачі від 30–х років минулого століття проживає моя родина, то зрозуміло, що така історична довідка мене не влаштовувала і я вирішив пошукати глибше.

Отже, завітавши у львівські архіви та бібліотеки вдалось довідатись дещо більше, а насамперед можна з впевненістю на 99% зазначити на карті безпосереднє місце розташування городища з огляду на залишки земляних валів про які у своїх звітах згадували науковці та дослідники. Крапку у цьому питанні можна буде поставити лише провівши археологічні дослідження цієї території.

Отже, А. Czolowskі описуючи “Lwow za ruskіh czasow” вка­зує, що “…на узгір’ях над Полтвою багато років пе­ред закладенням Львова існували поселення, в котрих жили і працювали люди. Тому важко припустити, що в князівські часи тут могла бути безлюдна пустка. Вже тоді непода­лік в околицях існували поселення: Дзвенигород, Домажир, Щекотин, Страдч, Деревач і Рокитно, котрих “городища” до цих пір відшукати можна”. Тобто у 1891 р.

Олександр Чоловський
Олександр Чоловський

У період  (1124 – 1144 рр.) городище Деревач входило до складу  звенигородського князівства . За часів князювання Володимирка Звенигород зміцнив і укріпив своє міжнародне становище. Через місто проходили обози з товарами з різних давньоруських і іноземних міст, тут осідали приїжджі ремісники, вдосконалювались вироби місцевих майстрів і це зобов’язувало Володимирка розширяти торгівельні зв’язки. Від  Звенигорода провадили військові шляхи до Теребовлі. До Галича війська ходили вздовж річки Боброк, на північ від Галича шляхом повз ріки Зубра та Щирка до Городка.

У 1126 р. проти Володимирка виступив його брат суперник Ростислав, що сидів того часу у Перемишлі. Володимирко намагався розв’язати суперечку миром і , як наслідок біля Щирця відбулись мирні перемовини. Не дійшовши згоди  Ростислав рушив на Звенигород заручившись при цьому підтримкою Васильковичів та київського князя Мстислава. Ймовірно військо Ростислава проходило через землі, що оточували пограничне городище Деревач. Облога Звенигорода була не легкою оскільки місто було добре укріплене, а городяни не бажали відступитись від Володимирка і мужньо відбивали приступи військ Ростислава.

Починаючи з 1215 р. до заволодіння західними окраїнами  Русі докладає зусиль князь Мстислав, котрого за воєнні звитяги й вдалу князівську кар’єру прозвали Удатним. На початку  1215р. він подався на південний захід, сподіваючись дістати в угорського короля Галич, але ця спроба була невдалою. Польський князь  Лешко ще донедавна був союзником Мстислава, але  відмовившись від претензій на захоплену угорцями Західну Галичину,  запропонував угорському королеві Андрієві II виступити разом проти Мстислава. З самого початку перебіг бойових дій, які розпочалися восени 1219 р., проходив не на користь руських князів.  Відразу ж після вторгнення ворога в західну частину Галичини Мстислава стали зраджувати бояри. При наближенні угрів проти нього повстало місто Городок. Мстислав був тоді з руськими та чернігівськими князями. Він послав Дмитра, Мирослава й Михалка Глібовича до Городка. У ході нетривалої облоги Городок здався ворогам. Дмитро відважно бився, але згодом відступив на річку Зубру де у городищі Деревач стояв із своєю дружиною Мстислав.

Галицько-Волинський літопис
Галицько-Волинський літопис

У Галицько–Волинському літописі описана битва воїнів польського князя Лешка  та військ угорського короля Коломана з раттю Мстислава Удалого під Городком: «Тоді ж Василь, дяк, за прозвищем Молза, застрілений був під Городком і [боярина] Михалка Скулу вбили, догнавши на [річці] Щирці. І голову йому вони одрубали, три цепи знявши золоті, і принесли голову його до Коломана».  Після цієї невдачі Мстислав доручив волинським князям на чолі з молодим Данилом обороняти Галич, а сам зі своїми полками відійшов на річку Зубру (городище Деревач).

За часів правління  Данила Галицького заселялись найближчі околиці княжого Львова. У літописі вказано: «день у день і вночі майстри всякі збігалися з татарщини – сідельники і лучники, тульники і ковалі заліза, міді  і срібла; і було життя та наповнилися двори кругом города по полях і селах».

Король Русі Данило Романович. Фото з www.uamodna.com
Король Русі Данило Романович. Фото з www.uamodna.com

Багатою була тоді фауна  львівських околиць. Не тільки на лисів, зайців, оленів, вовків і диків, але й на ведмедів, бобрів та зубрів полювали колись під Львовом наші князі, а для пильнування ловецького звіра та помочі в ловах тримали окрему службу – козільників і сокільників. Ловами займались цілі села, які ще до наших днів вказують і  характеризують певний рід занять поселенців, а саме : Сідельники, Козельники, Сокільники, Мідяки.  Таким ж чином можна охарактеризувати особливості  лісових масивів де водилась різного роду звірина:  Зубра, Вовків, Бібрка, Білка, Медвежі, Лисиничі.

Але вже у 1259р.  на вимогу монголо-татарського воєначальника Бурундая були розібрані укріплення Львова та багатьох інших городищ на Галичині. Згодом Львів був відбудований і вистояв після двотижневої облоги 1283 року, коли хан Телебуга повертався з походу на Польщу. Але пограбування військом Телебуги передмість Львова спричинили  тотальний голод, тому впродовж холодної зими вимерло  понад 12 000 людей.

Ще один спустошливий набіг літописець згадує у 1287 році. Ісидор Шараневич у “Монографії до історії Галицької Руси” звертає увагу на ” … багато місць пустих або покинутих в околицях Вербіжа аж до устя Щирки з Дністром. Згадуються покинуті ліси побли­зу Львова. Покинуті села, корчми та дворища”.

Ісидор Шараневич
Ісидор Шараневич

Отже можна припустити, що татарські погроми,  призвели до того, що значна частина великого боярства була винищена чи емігрувала в сусідні землі.  Ці процеси також  стосувались і сільських жителів, котрі рятуючись від небезпеки знаходили собі притулок у лісах та горах де життя було безпечнішим.

Старі жителі села Деревач ще пам’ятають родину Деревацьких. Прізвище залишилось їм у спадок від  городища Деревач. Їх прародичам ма­буть судилось жити на рідних землях. Як звичайні се­ляни вони оселились в долині річки Зубра, котра ще не раз давала їм прихисток від набігів кочівників зі сходу.

Розвідкою О. Ратича у 1956 р. було обстежене городище, “… розташоване на лівому березі р. Зубри, на узліссі між с. Деревач і Раковець на відстані 140 м на схід від села, де помітні слабкі сліди земляних валів”.

Антоній Петрушевич
Антоній Петрушевич

Але мені видається, що розташування городища на лі­вому березі річки Зубра, виглядає дещо дивним, оскільки оби­два села розташовані на правому березі Зубри. Думаю, що тут була допущена похибка при редагуванні тексту і йдеться власне про правий берег річки. Не знаю, чи О. Ратич вважав за необхідне ознайомитись з усіма дже­релами щодо городища у Деревачі, але мабуть, прочи­тавши одне з них, він вирішив провести візуальну роз­відку на місцевості. Швидше за все він скористався ви­сновками В. Januszа, котрий у праці “Zabytkі predhіstorіі Galіcjі Wshodnіej” 1918 р. згадує село Раковець, “…що граничить з присілком Деревач, у якому збереглись слі­ди городища”.

Монахи василіани у своїх описах згадують дещо інше місце. У шематизмі провінції св. Спасителя (1867 р.), в описі Добрянського монастиря вказуєть­ся, “що землі василіян у 1729 р. закінчувались при доро­зі Стрийській та горбочку Городище званому”. Ісидор Шараневич у своїй праці: “Изследования на поле отечественной географии и истории” також згадує про горо­дище “… недалеко Щирця коло монастиря Добрянського”. А.С. Петрушевич на сторінках літературного збірника “Свободная Галицко-Русская летопись” описує монастир в Добрянах, де згадує городище, підкреслюючи : “Чи не стояв на цьому місці древній город Деревач, якого назва діс­талась великому лісові”?

Бартоломей Зиморович (1597-1677) - бургомістр, історик, поет, один з провізорів шпиталю Святого Духа.
Бартоломей Зиморович (1597-1677) – бургомістр, історик, поет, один з провізорів шпиталю Святого Духа.

Про гору Деревач згадує польський поет і хроніст  Бартоломей Зиморович – автор історіографічних праць латинською мовою. У збірці«Селянки нові руські» (1663р.) він відтворює  вірування, обряди та побут галицького села.  Дослівно –  «sielanka»- це віршований стиль, який оснований на піснях пастухів у вигляді ліричного монологу. У текстах автор часто поєднує реальні події зі світом міфології. До прикладу у селянці  «№ 12 – Zezuli  Syn» мова йде про пастуха – скотопаса, котрий:

Usiadł przy Derewaczu, tam kędy koszary
I pasiekę przed laty miał Łukijan stary,
Dotąd nieobaczony śmiertelną źrzenicą,

У праці:  «Leksykalne i słowotworcze zróżnicowanie cerkiewnosłowiańskich psałterzy redakcji ruskiej z XI-XIX wieku» подається пояснення до топонімів вживаних у селянках Б. Зиморовича. Тут Деревач  – гора покрита лісом. У другому випадку Деревач – присілок села Хоросно Старе. Відомо, що Шимкова гора де власне й розташовувалось городище, вкрита лісом , а її частина на кадастровій карті та й в описах границь села Кугаїв, згадується як Деревач гора. Отже пастух присів собі при Деревачу, коло кошари і пасіки, що впродовж років мав Лук’ян старий. Також тут наголошується, що його (Лук’яна ) тут до цієї пори не бачило смертельне (недоброзичливе) око. Тобто місце цілком безпечне.

Чудовий краєвид від узлісся Борове на плато Шимкова Гора, або як вказується у інших джерелах Деревач Гора де ймовірно було розташоване древнє городище. На передньому плані болотиста долина річки Зубра.
Чудовий краєвид від узлісся Борове на плато Шимкова Гора, або як вказується у інших джерелах Деревач Гора де ймовірно було розташоване древнє городище. На передньому плані болотиста долина річки Зубра.

Також згадується:
krzyształową w południe krynicą,
Kt
ora prędko wynika z opoczystej spary.                         

Ймовірно кришталева на півдні криниця, що швидко витікає з під опочистої шпари – це мабуть сучасне джерело у Новосілці.

У іншій селянці  «№ 15, Kozaczyzna» якийсь Дорош розповідає що:

W prawdziec moja czeladka ze wszystką oborą
Do Derewacza uszla I tamze pod gorą
W zasieczy wysiedziala pzed tą burzą , ale
Skoro tylko do domu powrocila w cale,
Na powal chorowala, ledwo przebolalo
Kilkoro, a z bydla mi rogu nie zostalo.

У польському словнику XVII ст. слово zasiecz трактується як військовий оборонний вал. Зрозуміло, що Дорош  зі свєю челяддю (родиною) та оборою (домашніми тваринами) врятувався від бурі (татарської навали) саме за валами городища Деревач.

Термін  “територія” походить від латинського – territorium — область,  або від  terra — земля.  Власне, від  древнього «города Деревач» залишилась лише велика територія. Топонім Деревач зберігся  у назві лісового масиву, що розкинувся на досить великій площі: від Поршни та Загір’я на півночі і до Добрян та Хоросно на півдні і від Милошович  та Підсадок на заході до Кугаїва та Раковця на сході.

До прикладу, частину лісу, що належала до Поршни та Нагорян, зазвичай, називають Кирничанським. У наш  час тут розташоване невелике поселення з однойменною назвою, а загалом  топонім Кирнички пов’язаний з гідрологічними особливостями даної місцевості –  витоками великої кількості природніх джерел.  Інша частина лісу, що межує з Вінявою та Берегами ще донедавна носила назву «жидівський ліс».  Мабуть, через приналежність його власника Абрагама Люфта до Мойсеєвого віросповідання.

Територія лісового масиву Деревач (Derewaczer Waldung). – фрагмент карти -шкіц з колекції А. Шнайдера. Період друга половина XVIII ст.
Територія лісового масиву Деревач (Derewaczer Waldung). – фрагмент карти -шкіц з колекції А. Шнайдера. Період друга половина XVIII ст.

Значно раніше цей лісовий масив був у королівській власності, належав до Щирецького війтівства і називався «Королівський ліс Деревач». Саме з королівської волі надавались привілеї на використання твердого дерева та  хмизу. Про це свідчить перша офіційна письмова згадка про Деревач.  26 січня 1561 р. у Вільнюсі. «На прохання Львівського конвенту домініканів, король Сигизмунд ІІ своїм розпорядженням дозволив жителям села Кротошин, що належить до цих же домініканців, збирати сухий хмиз  у королівському лісі Деревач, Львівського староства, наказуючи теперішньому та усім майбутнім Львівським старостам довічно зберігати за мешканцями вказаного села надане право».

Село Деревач розташоване на щиті великого узгір’я з максимальною висотою 377 м над рівнем моря. В народі цю вершину називали Висока Гора – віднога Подільської височини. Житлова забудова розкинулась по обидва боки від гостинця, що провадить від Львова до Стрия. Мабуть, не випадково, шлях проходить по плос­кому вододілу між лівими притоками Дністра – Зуброю та Щиркою і прямує на південь.

Краєвид на північну частину села Раковець з Іванової Гори. В долині з лівого боку територія Стависько, з права Підболоття. На задньому плані Шимкова Гора (Деревач гора) . Частина лісу вкрита чагарниками після вирубки . У підніжжі гори на терасах ще донедавна розташовувались городи селян. У далекому минулому це ймовірно скарпи городища де стояли частоколи. Навесні цього року вали городища були розрівняні за допомогою бульдозера, приватним власником ділянки. З лівого боку від Шимкової гори простягнулась долина Медвежі, з права болотиста місцевість Янів потік (Гайдукова долина).
Краєвид на північну частину села Раковець з Іванової Гори. В долині з лівого боку територія Стависько, з права Підболоття. На задньому плані Шимкова Гора (Деревач гора) . Частина лісу вкрита чагарниками після вирубки . У підніжжі гори на терасах ще донедавна розташовувались городи селян. У далекому минулому це ймовірно скарпи городища де стояли частоколи. Навесні цього року вали городища були розрівняні за допомогою бульдозера, приватним власником ділянки. З лівого боку від Шимкової гори простягнулась долина Медвежі, з права болотиста місцевість Янів потік (Гайдукова долина).

Завдяки зручному розташуванню місцеві жителі ма­ють чудову нагоду милуватися краєвидами довкола  села. Завжди, коли повертаюсь у світ мого дитинства, відчу­ваю приємну тривогу, впевнено крокую по землі моїх пра­родичів, намагаюсь помітити зміни у місцевому ландшаф­ті, які відбулися впродовж року. Мене ніколи не покидає думка про минуле, адже на нашій землі відбувалось стільки важливих подій. Мабуть, десь у небесах зберігся калейдос­коп подій, але на жаль, людині не під силу у нього загляну­ти. Хоча, ознайомившись з дослідженнями, що були прове­дені науковцями, можна відтворити в своїй уяві картини з минулого.

Андрій КНИШ

Напишіть відгук