Де місце жінки, або перша жінка-офіцер у світі

0
942
Де місце жінки, або перша жінка-офіцер у світі
Де місце жінки, або перша жінка-офіцер у світі

Українській історії не бракує сильних жінок. Часто їх називають феміністками, проте ці жінки навряд чи себе ними вважали. Наважуся припустити, що для них рівність між чоловіком і жінкою мала стати настільки природною і очевидною, що жодній із сторін не прийшлося б щось доводити.

Мабуть, такою жінкою була Олена Степанівна. Своїм життям і діяльністю, вона показала, що ні стать, ні вік, ні інші люди не можуть стати на заваді того, чого людина прагне.

Олена Іванівна Степанів (псевдо — Олена Степанíвна) (7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область — † 11 липня 1963, Львів) — український історик, географ, громадська та військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, четар Української Галицької Армії.
Олена Іванівна Степанів (псевдо — Олена Степанíвна) (7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область — † 11 липня 1963, Львів) — український історик, географ, громадська та військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, четар Української Галицької Армії.

У грудні 1912 року на нараді жіноцтва в переповненій залі «Сокола-Батька» Олена Степанівна виступила на секції студенток і говорила про обов’язкову участь жінок у політичному житті, про їхню працю на випадок війни. Для себе Олена скоро вирішила, що її місце в рядах стрілецтва. Хоч представниць «слабкої» статі не приймали, для неї особисто зробили виняток.

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, ЮліянОхримович.
Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, ЮліянОхримович.

У січні 1914 р. сформувалося ще одне товариство – Січові стрільці-ІІ, головою якого вибрали студента-правника Романа Дашкевича. До нього приймали не тільки студентську молодь, але й ремісників, службовців, не відмовляли і жінкам, яких серед добровольців було аж 33 особи.

На Кайзервальді, біля вузькоколійки Підзамче-Личаків, яка тоді там пролягала, галичанки склали присягу. Вони вчилися військових вправ, догляду за пораненими; слухали курси лекцій з військової історії, українських визвольних змагань, світових революційних рухів. Стрілецькі відзнаки та однострої, які носили дівчата, засвідчували повноправну приналежність до січовиків.

Напередодні війни січові товариства об’єдналися в одну організацію, створивши спільний комітет. До його складу заочно зарахували й Олену, яка якраз перебувала вдома у Вишнівку. Важко дався дівчині від’їзд до Львова, адже батьки благали її залишитися. Перед нею, на фронт пішов і її брат Ананій. Проте вона була «як камінь на заказ батька, на просьби і сльози матері, бо йшла сповнити свій обов’язок».

Олена Степанів із братом Ананієм
Олена Степанів із братом Ананієм

Під час Першої світової війни, Олена Степанівна була учасницею жорстоких боїв, які гриміли в Карпатах. Нарівні з чоловіками тут разом з нею воювали галичанки Софія Галечко, Гандзя Дмитерко, Павлина Михайлишин. Вони стійко витримували щоденні військові випробування. Якось випало їм здолати марш-кидок довжиною 56 кілометрів. «Я була дуже втомлена і знесилена, цілком так само, як мої товариші, – згадувала пізніше Олена, – але якраз тому, що я жінка, не хотіла до цього признаватися, і це підбадьорливо вплинуло на всіх так, що вони забули про втому та труди».

Вагомими подіями фронтового життя О. Степанів стали бої під Комарником, на Маківці та під Болеховим. За проявлену мужність під Комарником її було нагороджено медаллю «За хоробрість». Їй було 21!

Старшини УСС Зенон Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко на горі Маківка
Старшини УСС Зенон Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко на горі Маківка

Про хорунжу О. Степанів чітко й лаконічно сказав сотник Будзиновський: «Годі було знайти яку-небудь різницю між її поведінкою та поведенням совісного офіцера, що сповняв свою службу». У стрілецькому однострої її часто сприймали за молоденького вояка. Подібні ситуації траплялися часто.

Дівчата в українському війську надзвичайно вразили відомого угорського письменника та кореспондента Франца Мольнера. «Однією з особливостей цих відділів, – писав він, – є те, що в їх складі перебувають одягнені в регулярні польові однострої дівчата, які виконують польову службу з усіх поглядів на рівні з чоловіками. Вони носять зброю, вони склали військових присягу, їх підвищують у військових званнях, вони отримують бойові відзнаки…Між ними є багато студентів, а також дівчата. Одна з них навіть має чин підхорунжого та здобула собі на Маківці медаль хоробрості». Останнє про Олену Степанівну.

Олена Степанів
Олена Степанів

У січні 1915 року віденський часопис “Ноєс Вінер Тагблятт” повідав історію Олени Степанівни. Вона розказала про Україну, про їхню боротьбу, про Січових Стрільців, а також як жінку сприймають у ролі борця. «Ось приклад. Одного дня до нашого товариства прийшов вояк з листом від команданта львівського корпусу. Коли вояк прийшов до вартової кімнати, застав там випадково самих дівчат. Він хотів дати листа команданта лише мужчині і щойно я мусіла йому енергійно вияснювати, що ми рівноправні з мужчинами. Аж тоді він віддав мені листа».

Щодо відношення до жінки, то Олена Степанівна казала, що вона «не мала найменших полегш, ні привілеїв в порівнянні з рештою товаришів – мене не відсунено ні від якої стежі, від жадної варти і якраз цього я бажала. Але ні разу я не завважила якихось натяків чи нетакту супроти мене».

У цьому інтерв’ю Олена також розповідає, що підвищення в армії Січових Стрільців давали незважаючи на стать, а перш за все на діяльність. «… Після того мене іменовано фельдфебелем, а заразом із тим я одержала відзнаку кадета. Під моєю безпосередньою командою були переважно самі гуцули, які вмить виконували кожний мій наказ і тим надзвичайно полегшували мені ведення команди… В окопах я стріляла разом з іншими, і, здається мені, досить, влучно».

Проте жінка на війні все одно здавалася чимось незвичним. «Та завжди найнеприємнішим для мене було те, що всі витріщували на мене очі, заєдно мене подивляли…»

Олена Степанівна – це жінка, яка увійшла в історію, у фольклор і в серце кожного українця. Вона показала, що місце жінки там, де вона сама хоче бути.

Там то приступом до бою
Ішла Степанівна
І не найдеться в Европі
Дівчина їй рівна.

Роксана ТИМКІВ

Список використаних джерел:

  1. Книш І. Життя й легенда Олени Степанів.
  2. Кос А. Героїня України, Львів: Галицька Видавнича Спілка,2005.
  3. http://www.parafia.org.ua/biblioteka/kultura/shenderovskyj-nehaj-ne-hasne-persha/lehendarna-stepanivna-z-halytskoho-grona-olena-stepaniv/
  4. http://www.sammler.ru/index.php?s=80ffb3e240d2aa98e4d3e6d1c31d9ec4&showtopic=32926

Напишіть відгук