Чужий для українців, єзуїтів та росіян – чий той, хто анафемував Мазепу?

1
550
Чужий для українців, єзуїтів та росіян – чий той, хто анафемував Мазепу?

Він чудово знав та виконував “свою” справу, але не гірше йому вдавалась і “чужа”. Шкода лише, що доля більше сприяла йому в другому. Сенсом та мрією його життя була праця на користь та славу рідної Alma mater, що була центром культурного життя українських земель у той час, але діамант його персони опинився не в тому місці і сяяв в короні правителя “Вавилону”. Ким був Стефан Яворський: багатоликим зрадником, який протягом життя встиг виголосити дві абсолютно протилежні промови для гетьмана Мазепи, чи послідовною особистістю, яка так ніколи і не втратила прохристиянського та проукраїнського орієнтиру?

митрополит Стефан (Яворський)
митрополит Стефан (Яворський)

Не встиг гетьман Іван Мазепа повернути голову в шведський бік, як за його спиною вже горів столичний Батурин, а опудало його самого, ганебною ходою, “пройшло” Києвом, несучи тягар безпідставного відлучення від Церкви. Найцікавішим є те, що анафему гетьману виголосив автор твору “Відлуння голосу волаючого в пустелі…” – Стефан (Яворський), духівник з-під Львова, який в згаданому вище творі прославляв гетьмана Івана Мазепу, його герб та сміливу й відважну боротьбу з турками і татарами. Але це все було значно раніше і в знак вдячності за щире меценатство та прихильність, а трагічного 1709 року були лише “Стихи на измену Мазепы” та, проголошене в Успенському соборі в Москві, “Слово перед прокляттям Мазепи…”. Чому сталася і як могла взагалі статись така переміна – дивимось нижче.

Троїцька церква в Глухові, де була проголошена анафема гетьману Мазепі
Троїцька церква в Глухові, де була проголошена анафема гетьману Мазепі

У 1658 році у містечку Явір, Руського воєводства Речі Посполитої, народився, як згодом з’ясувалось, один з найвидатніших проповідників та полемістів свого часу – Стефан (Яворський). Якщо деякі з вище наведених фраз адаптувати до більш сучасних норм, то вийде, що народився він в містечку сучасного Турківського району Львівської області, а звати його насправді було Симеоном.

Герб роду Яворський, відомий як Сас
Герб роду Яворський, відомий як Сас

Батьки Симеона – Іван та Євфимія вважали себе православними шляхтичами, але чи вони були такими насправді – невідомо. Родина Яворських до багатих не належала, але забезпечити синові належний рівень освіти все ж змогла. Початкову освіту він, традиційно для свого часу, здобув в братській школі. Імовірно, в рідному містечку Яворі. Невідомо як би далі склалась доля родини, якби не геополітичні зміни, що відбулись у той час. У 1667 році, після підписання Андрусівського договору, родина перебирається до с. Красилівка, що біля Ніжина.

Києво-могилянський колегіум в часи Стефана (Яворського)
Києво-Могилянський колегіум в часи Стефана (Яворського)

Якщо хтось з діячів української культури XVII – першої половини XVIII століття зробив собі ім’я, це автоматично означало, що він, так чи інакше, має стосунок до Києво-Могилянського колегіуму. Симеон Яворський, протягом 1673 – 1684 років, також був студентом цього закладу. Його викладачами були видатні мислителі та науковці того часу – Варлаам Ясинський та Йосафат Кроковський. Першому, в дяку за співпрацю та допомогу під час навчального процесу, Яворський присвятить пізніше хвалебний твір.

Митрополит Варлаам (Ясинський)
Митрополит Варлаам (Ясинський)

Як продовження навчання, варто також розглядати і прийняття Яворським, у 1684 році унії. Цей крок був для нього важливим і необхідним, задля ознайомлення з Європою та передовою на той час єзуїтською освітньою системою. Близько року він навчався у Львові, в Єзуїтському колегіумі, а по тому відбув до Любліна і Познані. Закінчився вояж молодого вченого у  Вільно, де йому вдалося проявити себе хорошим організатором. Але чужі і далекі краї виявились не для нього і як показують наступні події – так було заплановано з самого початку.

Митрополит Йосафат (Кроковський)
Митрополит Йосафат (Кроковський)

Під кінець XVII століття, у 1689 році, Симеон Яворський повернувся до Києва, зрікся унії і прийняв чернецтво під іменем Стефан. Як пояснював сам Яворський, унію він прийняв лише заради того, аби мати змогу продовжити освіту: поглибити знання і розширити кругозір. Чи можемо ми його за це сьогодні винити? Швидше за все, ні! Й причиною цьому є не лише те, що приводом до його “параду” конфесійних ідентичностей було намагання продовжити освіту. Більшість сучасних істориків-медіївістів сходяться на думці, що для ранньомодерної людини зміна ідентичності була нормальним і частим явищем. Це масово спостерігається серед шляхти, не були в цьому винятком, як можна бачити і духовні лиця.

Львівський Колегіум єзуїтів на початку ХХ століття
Львівський Колегіум єзуїтів на початку ХХ століття

Наступні роки Стефан (Яворський) працює викладачем Києво-Могилянського колегіуму. Він читає курси з філософії, теології, риторики і поетики. В часі викладацької діяльності, укладає підручник з риторики – “Риторична рука”. Загалом, молодий викладач вже тоді зробив собі ім’я глибоко мислячого богослова, майстерного письменника та поета, влучні слова якого здатні розчулити навіть найбільш закам’янілі серця. Вершиною його риторичної майстерності були панегірики, написані на честь свого вчителя Варлаама Ясинського та мецената колегіуму, гетьмана Івана Мазепи. Першого Стефан (Яворський) підніс до рівня грецьких міфологічних героїв, що володіють надлюдськими здібностями – “Геракл після Атлантів…”. Для прославляння Мазепи було використано символіку християнської традиції.  Панегірик “Відлуння голосу волаючого в пустелі…” прославляв родинний герб Мазепи та його сміливу і відважну боротьбу з турками.

Фрагмент праці Стефана (Яворського "Арктос неба руського у родових зорях ясновельможного і вельмишановного отця Варлаама Ясинського відблискуючий...")
Фрагмент праці Стефана (Яворського) “Арктос неба руського у родових зорях ясновельможного і вельмишановного отця Варлаама Ясинського відблискуючий…”

У круглому 1700 році Стефана (Яворського) було висвячено на єпископа. На той момент він виконував обов’язки префекта колегіуму і ще навіть не здогадувався, що зовсім незабаром його зв’язок з навчальним закладом обірветься назавжди. Того самого 1700 року, єпископ Стефан (Яворський) відбуває до Москви, аби виголосити поминальну проповідь на честь воєначальника А. Шеїна. Серед гостей поховальної церемонії був і Петро І, майбутній імператор та засновник Російської імперії. Повертаючись додому після події, Стефан (Яворський) навіть не підозрював, що його знову чекають в Московському царстві. Несподівано для себе, він дізнався, що відтепер є митрополитом Рязанським та Муромським. І доки “западенець” з-під Львова освоювався на митрополичій кафедрі в Московії, помер тодішній патріарх Адріан. У 1701 році митрополит Стефан (Яворський) стає місцеблюстителем патріаршого престолу, а разом з тим і проректором Словяно-греко-латинської школи в Москві. Цей заклад Яворський швидко переформатовує під звичний для нього тип освітньої інституції, якою був Києво-Могилянський та єзуїтські колегіуми, в яких він навчався.

Московський патріарх Адріан (1690 - 1700 рр.)
Московський патріарх Адріан (1690 – 1700 рр.)

Шалений темп вище описаного руху Стефана (Яворського) ієрархічною драбиною церковних інституцій Московського царства наштовхує на кілька питань. Перше з них – чому і за які заслуги це відбувалось так швидко? Випадковість, а чи сприяння спільного друга, який був у Стефана (Яворського) та Петра І; друга, який у різних творах проповідника постав у різному світлі. Друге питання – чому, при такій стрімкій кар’єрі, він так і не став патріархом?

Фрагмент праці Стефана (Яворського) "Камінь віри..."
Фрагмент праці Стефана (Яворського) “Камінь віри…”

У другому питанні в дію вступають відмінності в поглядах Стефана (Яворського) та Петра І, а такі були. У 1713 – 1715 роках перший пише свій трактат з догматичного богослов’я антипротестантського характеру “Камінь віри”. Однією з тез роботи є думка про те, що церковна влада не повинна підпорядковуватись державній. Самодержавцю Петру І ні ця теза, ні подібні погляди Яворського не подобались. Як наслідок, за життя митрополита Стефана ця робота так і не вийшла, а була видана лише в 1728 році.

Пожиттєвий портрет митрополита Димитрія (Туптала)
Пожиттєвий портрет митрополита Димитрія (Туптала)

Про суперечки між ними та не надто комфортне перебування Стефана (Яворського) в Московії можна зробити висновки і на основі персонального листування митрополита з іншими видатними духівниками його часу. Так, зберігся його лист до митрополита Ростовського Димитрія (Туптала), датований 1706 роком, де він скаржиться на своє становище і вказує, що просився назад до Києва, але його не відпускали. Далі він продовжує, що дійсний спосіб життя “засліпив розум і здоров’я відняв…душу пошкодив”, що і змушувало його “…вийти з цього Вавилону…”.

Німецький філософ Готфрід Ляйбніц
Німецький філософ Готфрід Ляйбніц

Тим не менше, бажання і можливості не завжди співпадають і Стефану (Яворському) часто доводилось займатись не тим, чого йому хотілось, а тим, що від нього вимагали. З приємнішого в цій історії можна згадати про звернення до нього, як найосвіченішого та найавторитетнішого мислителя країни, одного відомого німецького філософа. У 1712 році Готфрід Ляйбніц  пропонував Яворському заснувати Російську академію наук, але успіхом ця справа не увінчалась. В протилежному випадку, можливо Яворський став би і першим керівником цієї установи. Поки цього не сталося, Яворський очолив іншу інституцію. Він став першим президентом російського Синоду, після його заснування у 1721 році. На той момент його позиції в московській церкві були вже не найсильнішими.

Площа Стефана Яворського у Львові
Площа Стефана Яворського у Львові

У 1708 – 1709 роках відбувся нібито відступ і нібито зрада Мазепи. Його одразу ж роблять зрадником і безпідставно анафемують. Яворський, як найбільш авторитетний духівник, знаходиться в центрі означених процесів. Саме він, в Успенському соборі м. Москва, проголосив “Слово перед прокляттям Мазепи”, а пізніше – “Стихи на измену Мазепы”. Тут маємо ще одне питання – наскільки це було щиро, а наскільки під впливом обставин, які він змінити не міг? Тим не менше, факт залишається фактом і Яворський анафемував, як виглядає, свого героя.

Цей крок – це непослідовність поглядів, а чи, можливо, безальтернативність дій? Коли тебе закривають за замком, від якого не маєш ключа, то і патріарха можна висвятити, хоч такої процедури й не існує. Що тоді говорити про візуально непослідовних митрополитів? І хоч непослідовність Яворському властива (як-от заперечення вчення Коперника, але використання його ідей у своїх курсах в колегіумі), але не до такої міри.

архієпископ Феофан (Прокопович)
архієпископ Феофан (Прокопович)

Так і не дочекавшись повернення до Києва, у 1722 році Стефан (Яворський) помирає. Поховано його в Архангельському соборі м.  Рязань, у Росії. В поглядах на історію, яку, вслід за своїми єзуїтськими вчителями, він вважав допоміжною дисципліною для філософії і теології та джерелом поетичного і риторичного мистецтва, він був провіденціалістом. Але який же злий жарт зіграла з ним доля і як мало в його житті було наперед визначеності. В світлі постійних змін і перестановок, літературна праця, яка сприймалась ним як така, що приносить спасіння, поступилась, хоч і не бажаному, обґрунтуванню великоросійських державницьких концепцій. З бруду останнього він так і не зумів вирватись, що було використано проти нього на суді історії. Коли ж, за допомогою смерті, Яворський таки залишив стіни Кремля, наріжним каменем ідеологізації і міфотворення для російського престолу став інший виходець з українських територій – Феофан Прокопович.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Захара І. С. Стефан Яворський. – Львів, 1991; Матушек О. Українська проповідь XVII століття як “дія за допомогою слів” // Наукові записки ТНПУ. Літературознавство. – Вип. 30.; Сєряков С. “Великі українці” і орден Єзуїтів // Тиждень, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tyzhden.ua/History/7917; Яворський Симеон Іванович [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/fdm/fdm66.htm

1 COMMENT

Напишіть відгук