Будівничий львівської освіти

0
619
Будівничий львівської освіти

Візитівки Львова – будівлі, якими рясніють поштівки, марки, на тлі яких наввипередки знимкуються мешканці та гості міста. До числа таких упізнаваних знакових споруд належить і Галицький крайовий сейм – нині головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка, будівництво якого тривало у 1877-1881 рр. Екскурсоводи радо повідомлять про три десятки проектів, поданих на конкурс, про те, що комісія так і не змогла визначити безумовного переможця – і тоді Юліушу Гохберґеру доручили на основі чотирьох найкращих робіт створити власний план. Чому саме цьому на той час 37-річному архітекторові? І як йому вдалося сумістити продумане планування і гарне оздоблення будівлі зі значною економією грошей? Адже проект у результаті виявився дешевшим, ніж передбачали умови конкурсу.

Річ у тім, що на той час Юліуш Гохберґер був директором міського будівельного уряду – тобто його можна назвати тогочасним головним архітектором Львова.

Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка, поштівка поч. ХХ ст.
Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка, поштівка поч. ХХ ст.

Юліуш Гохберґер народився у Познані 16 травня 1840 р., здобув освіту інженера й архітектора в Берліні. По закінченні студій працював у будівельній службі, де проектував найрізноманітніші споруди, також був головним інженером на будівництві залізниці Торунь – Познань. 1872-й став поворотним у житті архітектора – саме цього року він, перемігши у конкурсі на місце директора міського будівельного уряду Львова, переселився сюди з родиною. Протягом наступних 33-х років Юліуш Гохберґер працює на цій посаді, водночас із 1877 року є членом Політехнічного товариства у Львові, з 1892-го – заступником голови цього товариства. Помер архітектор у Львові 5 квітня 1905.

Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка
Елемент фасаду будівлі краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка

Понад три десятиліття безперервної роботи на посаді високопоставленого чиновника – таке в сьогоднішніх реаліях видається неможливим. До того ж, ідеться про один із найбурхливіших і найпродуктивніших періодів розбудови Львова. Особливо вражає, що Юліуш Гохберґер встиг зробити для міста чимало і власне як архітектор – залишив по собі десятки будівель.

Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка
Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка

Найчисленніші у львівському доробку Ю. Гохберґера – освітні споруди: сім шкіл у центральній частині міста. Для такої активної розбудови саме навчальних закладів були, звісно, передумови. Річ у тім, що 1873-го сейм ухвалив новий шкільний крайовий статут, постанову про утримання шкіл за кошт міста, а також ухвалу про те, що всі державні заклади початкової освіти повинні розміщуватись у власних будівлях. Наступного року була створена Шкільна крайова рада, яка й курувала фінансування освіти та здійснювала нагляд за відповідним рівнем будівництва освітніх споруд. Вона ж визначила критерії для зведення таких будівель – аж до особливостей їх планування.

Гімназія №3 імені Франца-Йосифа I, поштівка, поч. ХХ ст.
Гімназія №3 імені Франца-Йосифа I, поштівка, поч. ХХ ст.

За такої системи архітектор, який брався виконувати проекти для сфери освіти, мусив враховувати безліч чинників, щоби цілком відповідати заданим вимогам. Очевидно, Ю. Гохберґерові це вдалося.

Якби сьогодні головний архітектор міста Львова спроектував і домігся побудови за власними проектами бодай двох шкіл упродовж своїх каденції – його неминуче звинуватили б у корупції. Натомість трохи більше століття тому Ю. Гохберґер зумів впродовж 1876 року звести три будівлі (у стилі неоренесансу), ще дві – 1882-1883 рр. (в стилі історизму), та ще дві протягом 1892-1893 років. Результат – добротні, великі, комфортні, світлі споруди, які ось уже майже півтора століття безперервно щодня відчиняють свої двері перед учнями та студентами.

Елемент фасаду будинку гімназії №3 імені Франца-Йосифа I
Елемент фасаду будинку гімназії №3 імені Франца-Йосифа I

Першою у доробку архітектора стала гімназія №3 імені Франца-Йосифа I (після 1918 року – імені Стефана Баторія) на вулиці Князя Романа (будова 1876 р.) Це триповерхова неоренесансна будівля, головний вхід якої прикрашений скульптурами видатних польських діячів культури і науки: М. Коперника, А. Снядецького, А. Міцкевича, Т. Чацького, Ю.-М. Оссолінського, Я. Длугоша роботи скульптора Тадеуша Баронча. Сьогодні тут науково-дослідний інститут Національного університету «Львівська політехніка».

Вища реальна школа на вул. Шухевича
Вища реальна школа на вул. Шухевича

Того ж 1876 року зведено Вищу реальну школу на вулиці Людвіка Кубалі № 2 (вул. Шухевича), яка становить єдиний комплекс з гімназією імені Франца-Йосифа I. У плані це Г-подібна, триповерхова неоренесансна будівля. Нині тут середня школа №35.

Третій навчальний заклад, зведений цього ж року, – школа святого Мартина на вулиці св. Мартина №6 (сучасна Жовківська) – тепер це школа №57. Фасади будівлі оформлені за мотивами архітектури італійського ренесансу.

Школа Марії Магдалини, фото до 1910 року
Школа Марії Магдалини, фото до 1910 року

Упродовж 1883-1884 років у Львові за проектами Ю. Гохберґера з’явилося ще дві школи. Перша – школа святої Марії Магдалини на місці перетину вулиць Леона Сапєги та Андрія Потоцького (вул. Бандери, Генерала Чупринки і Вербицького), тепер це середня школа №3. Будівля виконана з нетинькованої цегли в «аркадовому стилі». Триповерхова, у плані прямокутна, розділена на дві рівні половини. Паралельно головному фасаду розмішений коридор, по обидва боки якого розташовані класні кімнати. На першому поверсі запроектовані адміністративні приміщення та гімнастичний зал.

Міська школа Св. Анни. Фото 1894 року
Міська школа Св. Анни. Фото 1894 року

Схожа на неї школа святої Анни на розі вулиць Леонтовича, № 2 та Городоцької, № 28 (1884) – тепер це Правнича гімназія. Це була школа мішаного типу, з великим внутрішнім подвір’ям – жіноча половина розміщувалася у крилі вздовж вулиці Городоцької, чоловіча – по вулиці Леонтовича. Виконана з нетинькованої цегли в «аркадовому стилі», фасад оздоблений ступінчастим фронтоном.

Школа імені Сташиця, поч. ХХ ст.
Школа імені Сташиця, поч. ХХ ст.

В останнє десятиліття ХІХ ст. Ю. Гохберґер проектує ще два навчальні заклади. 1892 року у Львові з’явилася школа імені Сташиця – тепер у цьому приміщенні розташований корпус Української академії друкарства. Для забудови була виділена ділянка складної форми: ріг обох вулиць (теперішньої Лесі Українки і Підвальної) утворював гострий кут. У зв’язку з цим будівля у плані схожа на трикутник з невеликим внутрішнім двором. Через перепад рельєфу будівля частково триповерхова, частково чотириповерхова. Одне крило школи витягнулось по вулиці Лесі Українки, інше – вздовж площі Данила Галицького. Крила об’єднує флігель, у якому розташовані сходи та санвузли. Фасади декоровані у стилі італійського неоренесансу.

Школа імені Сташиця – зараз це корпус Української академії друкарства
Школа імені Сташиця – зараз це корпус Української академії друкарства

Останньою у «шкільному» доробку архітектора стала 1893 року школа імені Міцкевича на вулиці Театральній, 15, сьогодні це школа №62. Фасади будівлі оздоблені з використанням мотивів італійського неоренесансу, на рівні третього поверху розташована статуя Адама Міцкевича авторства Станіслава Левандовського.

Окрім освітніх закладів, Ю. Гохберґер спроектував також філію краківського страхового товариства «Флоріанка» на вулиці Третього травня №16 (вул. Січових Стрільців), збудовану у 1887 р. Будівля гармонійно продовжує фасад головного корпусу університету ім. Івана Франка. Замовником проекту виступила страхова фірма «Товариство взаємних убезпечень у Кракові», відома власне «Флоріанка», що спеціалізувалася, зокрема, на страхуванні від пожеж. «Флоріанка» була власницею будинку до кін. 1930-х рр. При цьому не всі приміщення використовували як банківські офіси – відомо, що на верхніх поверхах були влаштовані помешкання, а наприкінці 1880-х рр. частину покоїв тут винаймало шляхетське казино. Після Другої світової війни господарем будинку №16 став університет – таким чином і ця будівля авторства Ю. Гохберґера стала служити освіті.

Також варто розказати про пожежні частини та лікарні, спроектовані Ю. Гохберґером. Це пожежна частина на площі Стрілецькій ( площа Данила Галицького), зведена за співавторством І. Брунека на місці, де у середньовіччі розташовувався фортечний вал із бастіоном. Результатом співпраці стала станція пожежної частини в неороманському стилі з гуртожитком на 54 місця, квартирами для сімей службовців, стайнею, телефонним комутатором, станцією швидкої допомоги і хімічним бюро. Перлиною будівлі можна вважати фігуру покровителя пожежних – святого Флоріана – над центральним входом. Окрім вже згаданої частини, можна назвати ще дві, які спроектував цей архітектор – на вул. Стефана Чарнецького (вул. Винниченка), яка не збереглась, та будинок пожежної команди на площі князя Святослава.

Комплекс лікарні фундації Антонія Білінського за співавторства І. Брунека, А. В. Вайсса та З. Сулковського
Комплекс лікарні фундації Антонія Білінського за співавторства І. Брунека, А. В. Вайсса та З. Сулковського

Юліуш Гохберґер був співавтором комплексу лікарні фундації Антонія Білінського (на вулиці Білінського, теперішній Смаль-Стоцького), який через смерть невиліковно хворої доньки починає займатися благодійністю і дає гроші на будівництво «Zakladu dla nieuleczalnych chorych i wyzdrowienców chrześcian im. Antoniego i Waleryi Bilińskich» («Заклад для невиліковно хворих та виздоровлюючих християн імені Антонія і Валерії Білінських»). Будівництво розпочала 1891 р. відома будівельна фірма Івана Левинського.

Плебанія церкви святої Параскеви П’ятниці
Плебанія церкви святої Параскеви П’ятниці

Парадоксально, однак за весь час проживання у Львові Юліуш Гохберґер збудував тільки дві житлові споруди. Перша – це плебанія церкви святої Параскеви П’ятниці на вулиці Бальоновій №2 (сучасна Гайдамацька), виконану в «аркадовому» стилі.

Вілла на вулиці Кирила і Мефодія. Композиційне вирішення головного фасаду симетричне, на ньому акцентом виступає засклена веранда, оздоблена балясиною.
Вілла на вулиці Кирила і Мефодія. Композиційне вирішення головного фасаду симетричне, на ньому акцентом виступає засклена веранда, оздоблена балясиною.

А друга – власна вілла на вул. вулиці Длугоша № 11 (тепер вул. Кирила і Мефодія), у якій родина жила з 1880 р. Як не дивно, однак і цій споруді судилося слугувати освітнім цілям – тепер тут дитячий садок № 43.

Христина БАЗЮК

Джерела:

  1. http://www.literacy.com.ua
  2. http://zabytki.in.ua
  3. http://haidamac.org.ua/2014/03/ln-smalstocky
  4. http://postup.brama.com
  5. https://www.geocaching.com

Фото:

  1. https://polona.pl
  2. www.cracovia-leopolis.pl

Напишіть відгук