“Борис Годунов”, або вся правда про владу і можновладців

0
240

Про те, що до Львова приїде Литовський театр із виставою „Борис Годунов“, режисера світового масштабу — Еймунтаса Някрошюса, говорили досить багато. Якою вона буде доводилося хіба здогадуватися. І ось, нарешті 16 березня 2018 року на сцені Театру імені Марії Заньковецької відбувся показ цього спектаклю.

Львів’яни справді чекали на цю виставу — в театральній залі фактично не було вільного місця. Але те, що не всі були готові до такого дійства, стало зрозуміло мало не від початку, коли спершу окремі глядачі почали виходити, а після антракту — ще більше. В кулуарах можна було почути: „заскладно“, „не готові дивитися таку виставу“, „емоційно надто важко“, „не розумію“ і ще багато іншого. Зрештою, це нормально. Ще напередодні під час брифінгу актори говорили про те, що ця постановка не для всіх.

Режисер вистави “Борис Годунов” Еймунтас Някрошюс

Тож, найперше, що варто сказати — вистава надзвичайно глибока і складна. Розслабитися чи відпочити — не вдалося. Та поміж тим, понад тригодинний спектакль приковує увагу до дійства настільки, що складно відвести погляд, щоб не пропустити чогось. Адже майже впродовж усієї вистави на сцені паралельно розвивається декілька дійств, які доповнюють одні одних. І не завжди те, що на передньому плані є головним. Спектакль йшов литовською мовою із перекладом, хоча цінність полягала й в інтонаціях акторів.

Фрагмент вистави Литовського театру “Борис Годунов” , режисера Еймунтаса Някрошуса

Еймунтас Някрошус відомий своєю увагою до деталей. Тож на сцені нема нічого зайвого. А кожен, навіть найдрібніший предмет, жест, рух є невід’ємними у цілісності постановки. Щодо декорацій, то вони в певних сценах стають центральними і підкреслюють символізм того чи іншого моменту.

Взагалі „Борис Годунов“ Някрошуса наповнений символами, які дають можливість відчитати зміст сказаного. Їх надзвичайно багато. Це і сходи, які в темряві сцени виглядають безкінечними. А що вище, то вужчими стають, тож ними не так легко піднятися вгору — чи то до влади, чи до слави, чи до Бога. І ніжки трону, які в певний момент вистави обгортають до половини багряними шматинами, — виглядають, ніби замоченими в кров. І ковзання Годунова по мокрій підлозі саме в момент, коли він гордовито каже про те, що досяг апогею своєї влади. Та й сама держава — символ влади, у вигляді кришталевої вази, яку Годунов то носить під пахвою і мало не розбиває, то її з рук у руки передають приближені до царя, ніби приміряючись, як і до трону.

Фрагмент вистави Литовського театру “Борис Годунов” , режисера Еймунтаса Някрошуса

Окремої уваги заслуговує юродивий Миколка. Він, наче між іншим з’являється впродовж усієї вистави, дивно вбраний у білу футболку поверх пальта-шинелі чи у широкі білі шани й сорочку. Та насправді, саме ця роль — головна і стає своєрідним лакмусом всього, що відбувається на сцені. Цей абсурдний образ підкреслює абсурдність поведінки і царя та його оточення, і самозванця Лжедмитрія, і самого народу — натовпу, який миттєво змінює свою думку. Зрештою, наприкінці свого життя й Годунов виходить вбраний так само як юродивий.

Фрагмент вистави Литовського театру “Борис Годунов” , режисера Еймунтаса Някрошуса

Натовп з’являється на сцені періодично і теж має більше символічне значення, аніж якось причетний до розвитку дії. Їхнє вбрання з латками на колінах, демонструє, що цьому народові притаманно ходити на колінах. Взуття — дерев’яні колотки, нагадують валянки, якими вони гучно гупають по сцені. А їхня цікавість до царя — більше, як до можливості отримати пляшку, щоб веселитися чи привід для обговорень. Вся їхня поведінка демонструє недалекоглядність і темноту. Навіть ангела, який впав у натовп, вони залоскотали, а потім обскубли для подушок. Це підкреслює — для них нема нічого святого.

Фрагмент вистави Литовського театру “Борис Годунов” , режисера Еймунтаса Някрошуса

Режисер Някрошус особливий тим, що не дає відповідей, а лише можливості для роздумів, інтерпретацій. Жодна зі сцен не є однозначною, їх можна прочитувати по-різному, знаходячи відображення і часів Годунова, і сталінської Росії й сучасних днів. Взагалі все, що є на сцені та й вбрання акторів-бояр і наближених до царя, більше нагадують саме сталінські часи. Зрештою, й манера їхньої поведінки — сидіння на корточках, змовницькі перемовини, з боязкими огляданнями, щоб раптом хто не почув, сталінська висотка та кремлівська стіна з надгробними плитами — все віддає духом тих часів.

Фрагмент вистави Литовського театру “Борис Годунов” , режисера Еймунтаса Някрошуса

Вистава „Борис Годунов“ — показує весь трагізм людини, яка володіє найвищою владою, але насправді не здатна навіть покерувати власним життям. І, перебуваючи в постійному страху, врешті втрачає абсолютно все.

Фрагмент вистави Литовського театру “Борис Годунов” , режисера Еймунтаса Някрошуса

Про цей спектакль можна ще багато говорити, його можна переглядати багато разів, і, переконана, — щоразу знаходитиметься і заново відкриватиметься щось нове і з мистецького боку, і в глибинах змісту. Та те, що залишатиметься незмінним — захоплення надзвичайно сильною акторською грою, незвичним і потужним підходом до постановки та розуміння, чому світ захоплюється роботами Еймуноса Някрошуса.

Наталія ПАВЛИШИН

Світлини з відкритих інтернетджерел

 

Напишіть відгук