Бенедиктинки львівські – цікаві та маловідомі факти

Бенедиктинки львівські - цікаві та маловідомі факти

Бенедиктинки (Moniales Ordinis Sancti Benedicti) – римо–католицький монаший орден, який був найчисельнішим посеред  дев’яти жіночих монастирів, що існували у Львові. Перші спільноти Бенедиктинок з’явились в Західній Європі в VI столітті, коли деякі жіночі монастирі прийняли устав св. Бенедикта. У XVI столітті вони з’являються на українських землях у складі Речі Посполитої.

Cвятий Бенедикт
Cвятий Бенедикт

У Львові, в монастирі Всіх Святих спільноту Бенедиктинок очолила фундаторка монастиря шляхтянка  Катерина Сапоровська. Затвердив фундацію папський легат Генрик Каєтан, а згодом – король Сигізмунд ІІІ, який одночасно надав монахиням дозвіл на вирубування дерев для власних потреб у лісах, які належали львівському староству.

Свята Схоластика, яка була першою духовною Матір'ю жіночої гілки СС Бенедиктинок.
Свята Схоластика, яка була першою духовною Матір’ю жіночої гілки СС Бенедиктинок.

У Львові, 26 серпня 1595р Думітр Суліковскі, арцибіскуп львівський, підтвердив фундацію монастиря Бенедиктинок львівських довершену з допомогою Катерини Сапоровської.

Ян Дмитро Соліковський, львівський латинський архієпископ (1583 - 1603 рр.)
Ян Дмитро Соліковський, львівський латинський архієпископ (1583 – 1603 рр.)

Наприкінці XVI ст.  Катерина Сапоровська подарувала лисиничівський ліс разом з Чотовою (Чортовою) скелею, що належали дрібній шляхетській родині Сапоровських, львівським монахиням- бенедиктинкам.

До середини XVII століття маєтності монастиря Всіх Святих істотно зросли. Львівські Бенедиктинки 1599р. отримали у свою власність терміном на 20 років с. Рокитне. Під час урядування абатиси Анни Сапоровської (1608–1638) монахині придбали с. Раковець, Вовків, Кугаїв, Загір’я та Домбровицю.

На місце третьої абатиси львівської обителі Кристини Сапоровської стала Магдалина Дорота Данилович (1640–1687), тітка Яна Собеського, майбутнього польського короля. Її приходу на посаду абатиси передувала цікава подія про яку розповідала перша абатиса  Анна з Сапоровських.  Нібито, побачила вона сон про народження панею Данилович дівчинки, яка колись стане абатисою цього монастиря. Вона повідомила про це Софію Данилович, і та віддала трилітню дочку до монастиря, де остання була пошлюблена Богові. В 17 років вона сама, згідно з хронікою Т. Юзефовича, “обстригла собі волосся”  і отримала сукню святого Бенедикта. 26 вересня 1640 р., після смерті фундаторок, Дорота була обрана абатисою (була нею до самої смерті у 1687 р.). Під час її урядування престиж обителі зріс, збільшилися і маєтності монастиря. Як абатиса костелу бенедиктинок, Дорота зміцнила його фінансові підвалини та провадила активну розбудову.  Чисельність спільноти зросла до 80 сестер.

Власність сестер Бенедиктинок на карті долини річки Зубра.
Власність сестер Бенедиктинок на карті долини річки Зубра.

Сприяв обителі і король Ян ІІІ Собеський, котрий дуже поважав та любив її. Він писав, що дивиться за нею і любить її більше, ніж мати, бо і вона його більше любить, а тому не дивно, що він усіляко допомагав їй.

У серпні 1672 р., під час військової небезпеки, забрав її разом з монахинями зі Львова. Ймовірно не без його підтримки рішенням січневого сейму 1677 р. львівські бенедиктинки, маєтності яких були знищені неприятелями і походами, отримали звільнення від всіх загальних тягарів та переходів через їх села, а також отримали від Речі Посполитої частину наділу в містечку Раковець. “ad decennim”.

П’ятою абатисою стала  Елеонора Казановська (1687 – 1711). Настоятелька дбала про зростання духовних потреб монахинь, запровадивши практику довгих духовних розмов із сестрами. До маєтків монастиря приєдналось село Горпин. У 1704 р. монастир був змушений сплатити великий відкуп шведам, що, однак, не врятувало його від пограбування. Наступні 20 років спільноту очолювали абатиси Анна Елеонора Потоцька та Богуміла Скарбківна, остання з яких була сестрою тогочасного львівського архієпископа Яна Скарбка (1713 – 1733).

Повинності підданих села Кугаїв

1) господар, котрий обробляє половину чверті грунту зобов’язаний відпрацювати парою тяглового бидла в кожному тижні по півтора дні.

2) господар, котрий  обробляє більше ніж чверть грунту зобов’язаний відпрацювати парою тяглового бидла 2 дні на тиждень.

3)  селяни зобов’язані відробляти шарварки на дорозі, на греблі, при ставках домінікальних у Вовкові.

4) при потребі, селяни зобов’язані возами виїздити на косовицю, при громаджені сіна, при жнивах  та таке інше. При цій роботі дається кварта горілки на кожну особу.

5) котрий з господарів тримає пасіку,  з 10 пнів, один віддає, як податок. Порожній пень повертають. Якщо пнів було не більше 10-ти то сплачувався податок грішми – 6 крейцарів з кожного пня. Якщо пнів було більше 10, то господар сплачував 3 крейцари.

6)   як повинність для селян – була робота з панським прядивом. Кожний мав обов’язок виробити «пів сотки» скарбові і платили за цю роботу від лляного пів сотка (50 аршинів) – 1 зл.рин.50кр.; від гіршого прядива  – 45 кр.;від обрусів ординарних  – 50 кр.  Для «омасток» додається  до кожного пів сотка – 4 гарнці ячменю; а по не достатку цього видається жита середнього по 4 гарнці. Шевцям від  зробленої нової пари чобіт платили по 15 кр.; від підшиття чобіт для челяді платилось по 7,5 кр.                                          

Конвент бенедиктинок, як властитель дібр Кугаєва, з лісів власних домінікальних, своїм підданим зобов’язується видавати дерево на будову халуп, а також хорост для загорожі. У відповідь на такого роду доброчинство громада села добровільно погодилась з кожного «нумеру» дому, відряджати кожного року, на три дні у ліс, для кошення та громадження сіна на луках та «лєніях» домінікальних. Панщину відбувають усі піддані, як зобов’язує їх цісарський патент від 16 червня 1785р. В обов’язки зверхності грунтової (уряду) входить – щороку нагадувати зміст патенту через зачитування в присутності цілої громади села, для двору і цих місць, що це їх стосується. В разі, якщо хто з підлеглих скаже, що йому не було зачитано цього документу то його зверхність грунтова  зобов’язується відповідати за неподобство своїм  власним майном.   

Село Кугаїв на річці Зубра
Село Кугаїв на річці Зубра

Австрійська влада не стала конфісковувати майно монастирських дібр, однак поставили їх під контроль світської адміністрації. За цісарським декретом монахині одержали 1782 р. дозвіл на існування обителі за умови, що сестри будуть вести освітню діяльність німецькою мовою. При монастирі мав працювати катехит та дві світські вчительки.  На 1815 рік монастир зберіг усі свої села, якими володів за Речі Посполитої: Хлібичин, Михалків, Ключів, Сапорівці, Добровиця, Горпин, Лисиничі, Кугаїв, Вовків та Загір’я. Спільнота складалась з 30 монахинь.

Монастир сестер Бенедиктинок у Львові (літографія)
Монастир сестер Бенедиктинок у Львові (літографія)

Після смерті у 1833р., довголітньої абатиси Абундації Ружицької (1812–1833) новою настоятелькою стала німкеня Юзефа Кюн (1834–1840). В 1881 році орден бенедиктинок збудував поблизу Чотової скелі монастир, у якому в літній період жили черниці, в 1888 році там же було зведено костел.  Йозефа Кюн провела на скелю східці із поручнями, а на самому вершечку поставила дерев’яну альтанку з верандою. Юзефа Кюн, була авторкою  поетичної збірки “Lembergs schone Umgebungen”, себто “Прегарні околиці львівські”. Юзефу Кюн австрійські власті підозрювали в участі у революційних гуртках і вивезли зі Львова до Стирії.

Альтанка на Чотовій скелі у Лисиничах
Альтанка на Чотовій скелі у Лисиничах

Доходи конвенту

Подання від Конвенту сестер Бенедиктинок з метою виміру еквівалентності за час від 1 січня 1880р. до кінця грудня 1891р. від вартості права на полювання, рибальство та млива.

  • Право на мливо, щороку 1075.зол. рин. Разом 10 750зол. рин.
  • Від рибальства в 1884р. – 260 зол. рин,  в 1886р. -180 зол.рин.  Разом 440 зол.рин.
  • Право на полювання 150 зол. рин.  Разом 1 500 зол.рин.
  • Млин звичайний – щороку 225 зол.рин. Разом 2 250зол.
  • Млин водяний 450 зол.рин. Разом 4 500зол.рин.
  • Млин водяний у Вовкові  – народний в 3 каменях – 675 зол. рин. Разом 6750 зол.рин.
  • Млин у Загір’ю народної конструкції 2 камені на помол збіжжя та муки  400 зол. рин. Разом 4 000 зол.рин.
Млин у Вовкові (план-схема)
Млин у Вовкові (план-схема)

Виплата зарплатні найманим робітникам 1895р.

Конвент Бенедиктинок успішно здавав в оренду свою власність і з цього мав не абиякий хосен. Але будівлі потребували направи і  працівники, що належали до двору чи фільварку не завжди могли впоратись з цією роботою, тому  доводилось наймати робітників з округи. Якщо за роботу у лісі чи на косовиці була можливість розрахуватись дровами для опалу чи сіном то за особливої потреби – розрахунок проводився грішми.  У книзі обліку виплат зарплатні робітникам  в період з 1895 до 1902рр. докладно описано хто і за яку роботу отримував платню. Для прикладу: Гнат Панчишин – майстер в млині Вовків – за направу млина отримав – 80 гелярів. Флоріан Бариляк –  власними кіньми вивозив землю на греблю,  за що отримав 1 злотий.  Філіп Качор – направляв студню на Деревачу – 50 гелярів.  Філіп Стосик – направляв дах на Деревачу – 45 гелярів. Ян Кошелінскі, Ян Мазур, Бартек Стосик, Ілько Стосик – косили на Деревачу і Медвежі за 40 гелярів.    

Адресований Конвенту сестер Бенедиктинок від гміни села Раковець
Адресований Конвенту сестер Бенедиктинок від гміни села Раковець

Ілько Стосик, Міхал Стосик, Йозеф Грицик, Ян Кошелінскі, Філіп Стосик, Баврек Мазур  – три дні звозили і громадили сіно на Медвежі і Деревачу  – щодня по 30 гелярів. Направа дороги на Кривулі – Сенько Батіг, Гринько Батіг, Франко Кулик – 45 гелярів . Міхал Стосик  та Ян Єлєняк – направляли пліт на Деревачу 30 гелярів. Міхал Федишин, Федько Батіг, Кошик Стефан, Олекса Батіг, Ян Єлєняк, Петро Ціцяла, Петро Мазур,Василь Блащичак  – «скулка»  у лісі Раслів по 20 гелярів. 17 березня 1900р., на фільварку Бенедиктинок в Деревачі запланували  будівництво нової стодоли. В інвентарному описі зазначалось про досить складну конструкцію цієї будівлі. Звозили матеріали  – Міхал Білецький, Сенько Батіг, Микола Стосик, Антек Угрин, Ян Мазур,  – отримали за працю дрова на опал.                                                                                                                                                                               22 березня 1900р. до цієї справи долучились – Міхал Зелінський, Гаврило Кулик, Герасим Білак, Ян Жиравєцкі –  дрова на опал.

Садженя «swerzyn»(ялинок)  на Кривулі – Франек Маковскі, Василь  Блащищак, Олекса Чорній, Яцко Чорній, Андрух Чорній, Іван Опока, Сенько Торба, Йозеф Маліновскі, Максим Торба, Петро Батіг, Міхал Білецький, Петро Кошик, Федько Батіг, Кароль Чайка, Йозеф Ковтун, Федько Ціцяла  – на опалПривозили лати на Деревач – Василь Батіг, Петро Мазур, Дмитро Стосик, Петро Батіг, Юрко Батіг – на опал.       

Абатиса Александра Гаталь
Абатиса Александра Гаталь

23 травня 1900р. – підсипали землю під нову шопу в Деревачі –  Петро Пришляк, Ілько Торба, Петро Батіг, Олекса Батіг, Ян Каліцінскі, Микола Батіг, – по 25 гелярів. Марцін Єлєняк вирізав лати на Деревачу- 45 гелярів. 27 жовтня 1900р. Ян Пікола власним возом возив крокви та слупки на Деревач – на опал. 15листопада 1900р. Ян Пікола –  завіз на Деревач корито (можливо йдеться про велике корито біля студні – для напуваня худоби).  25листопада – Філіп Стосик пильнував  коло аустерії  в Деревачі (мабуть заготовлені матеріали)  – 40 гелярів .      

Направа дороги Кривуля – Ян Пікола, Іван Новак, Василь Чабан, Андрух Чабан, Микола Біліч, Міхал Добош  – прізвища робітників типові для мешканців Поршни. Дрова на опал потрібно було заробляти, а на Поршні з цим матеріалом завжди була скрута – тож не дивно, що поршнянські газди подались до сусідів  на заробітки.     

Вирізували зруб на Кривулі : 14 березня 1901р. – Яцко Новак, Йозеф Угрин, Іван Чорній, Гнат Меленишин, Тимко Меленишин , Яцко Ковальчук, Яцко Магола, Микита Новак. 18березня 1901р.- Яцко Чабан, Гнат Чайка, Філіп Бардила, Іван Чорній, Андрух Чабан, Іван Боднар, Микола Качор, Петро Мазур, Максим Торба, Йозеф Маліновскі, Василь Чабан,Cтефан Граб, Сенько Солтис, Федько Следзь, Іван Следзь, Захарко Угрин, Яким Меленчук, Олекса Рибак, Василь Меленчук. 19березня 1901р. – Яцко Ковальчук, Кирило Ковальчук, Куба Шевчук, Яцко Собецкі, Петро Мазур, Іван Галапач.

5 липня 1901р. сушили сіно в долині Медвежі  –  Міхал Лещишин, Павел Стосик, Анна Мазур, Каська Стосик, Анна Кравецка, Настя Держила, Марцін Єлєняк – 80 гелярів. Теж саме на Кривулі – Федько Угрин, – 80 гелярів. Долина Медвежі – Ян Тарнавек, Міхал Керколуп, Міхал Стосик, – 80 гелярів.   Вивозили сіно власним возом –  Федько Ференц, Стефан Стосик – 1 злотий.   

14серпня 1901р.  – Міхал Задеберний – возив брус на Деревач – заробив на опал.  28жовтня 1901р.  – направа дороги на Глиниську  –  Гелена Качур, Єва Новак, Гнат Меленишин, Іван Чорній, Микола Качор, Юрко Горак, Микита Новак.

В наших багатих лісах, селянам досить часто доводилось підзаробляти збиранням лікувальних трав, грибів та ягід. Зокрема в книзі обліку згадується про масове збирання жолудів та  насіння граба.         

Упродовж XIX і першої половини XX століття монахині вели активну освітньо–виховну діяльність.

Абатиса Ізидора Каліська
Абатиса Ізидора Каліська

 Станом на 1911р. у власності Бенедиктинок Львівських було 6 маєтків поблизу Львова – 2054 га землі, та 1385га лісу. В цілій Галичині 20 маєтків розташованих на 4 500 га.

У міжвоєнний період найбільше зусиль до розвитку школи виділової, а згодом чотирирічної гімназії  доклала префекта Михайлина Кухарська та Марія Слушкевич, а від 1936р. Марія Вежинська. Для розбудови монастиря і школи було продано два села.

Андрій КНИШ

Напишіть відгук