Загалом у світі є шість музеїв Степана Бандери. Одним із перших та найцікавіших за експозицією є садиба-музей Степана Бандери у селі Воля-Задеревацька. Створили його у батьківській хаті Провідника ОУН, де сім’я проживала з 1933 по 1936 роки.
Андрій Бандера був місцевим парохом при церкві св. Архистратига Михаїла, а сім’я священника мешкала в колишньому будинку плебанії. Цікаво, що будинок родини Бандер став музеєм ще з перших днів незалежності України – його відкриття відбулося на свято Покрови, 14 жовтня 1990 року.
Село Воля-Задеревацька на Стрийщині насамперед відоме як родинне гніздо Бандер. Саме тут можна дізнатися про водночас трагічну та сповнену героїзму долю цілої сім’ї з вуст внучатої племінниці Провідника, Оксани Бандери.
Голова сім’ї, Андрій Бандера, походив із міста Стрий, а мати Мирослава була донькою греко-католицького священика з села Старий Угринів. У подружжя було семеро дiтей: три доньки – Марта, Володимира й Оксана та чотири сини – Степан, Олекса, Василь i Богдан. Від постійної втоми, нестатків та відсутності належної медичної допомоги Мирослава Бандера захворіла на туберкульоз горла. Навесні 1921 року, на 32-му році життя вона померла. Пiсля смерті дружини вся турбота про дітей переходить на отця Андрія, який зумів гідно виховати дітей, дати їм належну освіту, а головне – зробити справжніми патріотами своєї держави.
Упродовж десяти років, з 1920 р. Андрій Бандера був парохом в Старому Угринові та співпрацював у Калуській філії «Сільського господаря» – українського господарського товариства Галичини.
В 1930 році сім’я Бандер переїжджає до Волі-Завадецької, куди о. Андрія запрошено стати парохом. У стислі терміни селяни звели для отця і його сім’ї будинок, в якому згодом й розгорнулася національно-патріотична робота родини Бандер.
Цікаво, що за розповідями місцевих жителів, нова школа у Волі-Задеревацькій постала саме з ініціативи Степана Бандери. Одного разу приїхавши на канікули до батьківського дому, молодий Степан Бандера спитав у селян: “Чому школу не будуєте?”. Саме його слова й підштовхнули людей до будівництва нового навчального закладу.
Зараз усе в садибі Бандер нагадує про діяльність її мешканців. Експозиція розміщена у шести кімнатах будинку, які можна обійти з кімнати в кімнату по колу.
У першій кімнаті можна дізнатись про родовід Бандер.
Наступна кімната – капличка, де отець Андрій хрестив взимку дітей та вінчав молодят. Ця кімната є найбільш автентичною, а її вікна виходять прямісінько на церкву Архистратига Михаїла. Тут – невеликий престол, фелон о. Андрія, ризи, церковна атрибутика та вишитий лляний рушник з ініціалами “СБ”.
Надзвичайно цікавою є й кімната побуту, де зібрані ужиткові речі та представлена українська вишивка.
Окремі приміщення присвячені юнацьким рокам С. Бандери, діяльності ОУН та УПА, матеріалам, які розповідають про смерть Провідника. Раритетними є 4 оригінальні речі, які належали родині, — це стіл, сервант, шафа та бамбетль.
Після арешту отця Андрія місцеві жителі позабирали багато речей по домівках та переховували в себе з метою збереження, а з відкриттям музею — повернули їх для сворення експозиції.
Арештований Анрій Бандера був через переховування оунівця, наявність націоналістичної літератури та націоналістичні переконання. Проте, головною причиною взяття під слідство було те, що о. Андрій є батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН — Степана Бандери.
Менш ніж через тиждень після завершення слідства у справі, відбувся суд, який тривав менше двох годин. Відповідаючи на питання суддів щодо своїх дітей, отець Андрій гордо відповів: “Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові”.
Андрія Михайловича засудили до найвищої міри кримінального покарання — розстрілу. На оскарження вироку суд дав п’ять днів, але вже через два дні після його оголошення, 10 липня 1941 року, отця Андрія Бандеру розстріляли. Найімовірніше місце вічного спокою – Биківня, де протягом 1937-1941 років ховали розстріляних НКВД у Києві.
Батьківський дім Степана Бандери нерідко ставав прихистком для його однодумців.
Ліворуч плебанії, у 40-х роках була повстанська криївка, яку так і не знайшли енкаведисти. У наші дні її відтворили, але вже на поверхні землі. Старожили говорять, що з цієї криївки був підземний хід прямісінько до церкви.
Зараз музеєм опікується пані Оксана Бандера, яка люб’язно знайомить усіх відвідувачів з історією своєї родини та працює над вдосконаленням експозиції.
Анастасія ПАТЕР
Джерела:
- Розповіді Оксани Бандери,
- http://www.pohlyad.com/mandry/n/4793,
- http://www.lvivpost.net/suspilstvo/n/7995,
- uk.wikipedia.org
