“Багато нас покликаних, але мало вибраних”: як львівські шевці “титанік” рятували

0
431
“Багато нас покликаних, але мало вибраних”: як львівські шевці “титанік” рятували

Яким би міцним монолітом не був камінь, вода часу все одно його підточить, надавши йому нових форм і властивостей. Підтвердженням цього правила може слугувати хоча б історія львівського шевського цеху. Якщо ще століття тому цех мав незаперечну монополію на закупівлю “сировини” та збут товарів і був уособленням сили та організованості, то в кінці XVII – на початку XVIII століття ця “влада” вже не виглядала настільки стійкою та безапеляційною. Покидати корабель з приспущеними вітрилами чи передчасно складати зброю, ясне діло, ніхто не хотів. Але що ж тоді шевці-цеховики робили, аби врятувати свій “титанік” і що саме стало для них отим зловісним айсбергом?

Швець і фінансист. Фото з https://en.wikipedia.org
Швець і фінансист. Фото з https://en.wikipedia.org

Початок XVIII століття асоціюється для дослідників історії Львові з облогою міста шведами у 1704 році. Але це є лише зовнішня оболонка, яку бачать всі і яка вже майже встигла як стати одним з туристичних брендів міста, так і обрости бородами безконечної кількості міфів. Якщо ж дистанціюватись від цієї події, заглибитись у життя мешканців міста, то помітимо, що воно не припинялось. Навіть під цією оболонкою воно вирувало конфліктами, зіткненнями інтересів,особистими чи колективними цілями, щастям, смертями і перемогами та поразками. Й особливо інтенсивних форм вир життя набрав у той час для шевців-цеховиків. У них на часі була боротьба з двоголовим змієм. З одного боку, як і всі інші жителі міста, вони мали тримати оборону перед шведами. З іншого, особливо гострих форм набрало протистояння в рамках “виживає той, хто сильніший”, яке доводилось вести з шевцями-партачами, що линули з околиць Львова та з інших міст, “заливаючи” і “топлячи” собою цех і його порядки. І тут важко сказати до кінця, якого саме ворога шевці остерігались більше.

Ілюстрація Альберта Едельфельдта до поеми про похід Карла ХІІ. Фото з https://ru.wikipedia.org
Ілюстрація Альберта Едельфельдта до поеми про похід Карла ХІІ. Фото з http://golosukraine.com

У 1704 році, ще до появи під мурами Львова шведів, в міський магістрат було подано одне звернення. Автором та зацікавленою стороною тут виступав львівський шевський цех. В зверненні йшлося про введення магістратом до вжитку цеху 8 нових статей, які, нібито, мали модернізувати життя цієї професійної корпорації та пристосувати її до нових реалій і пов’язаних із цими реаліями викликів. Документ було взято на вивчення, але затвердження він так і не пройшов.

Герб цеху шевців у деяких з німецьких міст. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Герб цеху шевців у деяких з німецьких міст. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Відтак, практичного втілення він також не мав. Але його зміст все одно викликає певний інтерес. Чого ж хотіли від магістрату шевці-цеховики, професійна діяльність яких і так була захищені королівськими привілеями, що мали також і підтвердження міських чиновників? А вказували шевці на недосконалість старих порядків, через які вони зазнають збитків. Відтак, з допомогою райців, шевці-цеховики хотіли удосконалити старі порядки. Що ж може бути кращим, аніж удосконалення чогось, а особливо коли це удосконалення відбувається “під себе”? Очевидно, саме цим і вирішили зайнятись шевці.

Найдавніші печатки львівських урядовців (1359 р.). Фото з photo-lviv.in.ua
Найдавніші печатки львівських урядовців (1359 р.). Фото з photo-lviv.in.ua

Обмежити доступ до цеху та цехових порядків молодим майстрам, що прибували з ближніх сіл, інших міст, або одружуються на львів’янках. Не допускати до “святая святих” цеху тих, які не хотіли показувати листів про місцевість, з якої походять чи документів про навчання ремеслу. Не визнавати таких, що вступили до цеху, але не хочуть сплачувати цехових податків, або не переходять на право Львова. Особливо гостро цеховики висловлювались про нових шевців, які приходили до Львова не самі, а зі своєю прислугою, хлопчиками, яких вони навчали. Саме тому, майстрам було дозволено тримати біля себе лише двох підмайстрів та одного учня. Це не поширювалось на неодружених синів майстра, яким було дозволено безперешкодно працювати у майстерні. Не поширювалось це і на одружених на вдовах та доньках майстрів. Підкріпити свою позицію та наведене звернення до магістрату, шевці-цеховики навіть вирішили зверненням до авторитету Біблії. Для цього вони перефразували один із фрагментів Священного Писання так, аби він відповідав їхнім запитам: “Багато нас покликаних, але мало вибраних”.

Ремісники у середні віки. Фото з http://te.20minut.ua
Ремісники середньовіччя. Фото з http://te.20minut.ua

Як можна бачити, під модернізацією шевці-цеховики намагались “просунути” крайнє консервативні кроки, що виражались у ще більшій монополізації цехом торгівлі у місті і, як буде видно далі, навіть поза межами Львова. Фактично, всіма своїми діями, цех хотів показати, що нікого до своєї священної корови підпускати не планує. Бо як інакше кваліфікувати оглянуті вище пункти?

Майстер-ремісник за роботою. Фото зwww.centre-magic.ru
Майстер-ремісник за роботою. Фото з www.centre-magic.ru

За поданням 1704 року, також планувалось обмежити майстрів у середині самого цеху. Тепер вони не могли приймати великих замовлень. Без санкцій цеху вправні шевці могли брати на себе виготовлення лише кільканадцяти пар взуття. В контексті цього, вже 1706 року цех мав судові процеси з деякими майстрами, що робили по 200-300 замовлень (пар чобіт) для євреїв та вірменів. Бували випадки, коли подібні процеси вигравали саме майстри-шевці. Так, у 1681 та 1684 роках майстер Семен Супронович двічі виграв справу у цеху, який не платив йому заборгованостей і незаконно намагався відібрати в нього торгові ятки на площі Ринок. Для відстоювання своїх справ, йому довелося звернутись аж до королівського суду.

Ремісники. Фото з gurt.org.ua
Ремісники. Фото з gurt.org.ua

Очевидно, наростанням конфронтації між цехом та прийшлими шевцями, а також цеховою верхівкою й деякими майстрами і стимулювалось подання звернення до магістрату. Хто ініціював дане звернення? Ким були оті “мудреці”, які цитували Біблію і взивали до справедливого порядку? Вони “тут у цеху з батьків та дідів були виховані” – це керівники цеху, сивочолі авторитети. Подібними ж кроками цехові архонти дбали ні про що інше, як про власну забезпечену старість. Адже новоприбулі купці творили для них конкуренцію і позбавляли, тим самим, прибутку.

Зображення представників різних ремесел. Фото з all-pix.com
Зображення представників різних ремесел. Фото з all-pix.com

Тепер наступне питання: а на що були готові ті, хто взивав до справедливого порядку? Глибину їхнього доброчестя і старечої святості вимірюють наступні ситуації. У 1723 році цех хотів від короля нових привілеїв. Їх суть: аби львівські шевці могли продавати сап’янове взуття в інших містах, а купці з інших міст не могли привозили свого взуття до Львова. З цим питанням вони звернулись до президента міста, Рейнхольда Злоторовича. Той вернувся з Варшави і сказав, що справа надто важка. Тоді, за його ж рекомендацією, цех шевців заплатив такому собі Міхалу Суському, аби той представив королю справу львівських шевців. Посприяти, за певну суму, обіцяв і сам Злоторович. Останньому доплатили додатково ще 1724 року, коли привілей пройшов.

Кравець і кушнір за роботою
Кравець і кушнір за роботою

Далі було ще веселіше. Цеховики часто виступали стороною-учасником конфліктів, де їм також доводилось проявляти різні сторони себе. Частим явищем тут були різного роду бійки та заборгованості, що, як одне, так і інше, закінчувалось судовими позовами. У 1710 році шевці подавали в суд на кравців та кушнірів, які не найкраще обійшлися з їхніми челядниками. А 1725 року самі шевці так побили стельмаха, що їм довелося платити 18 злотих за порушення спокою, 1 зл. і 8 гр. на лікування та ще й іти і перепрошувати постраждалого. Траплялися конфлікти і з владою міста. Відбувалось це переважно на ґрунті невиплати боргів. Інколи над цехом за це нависала досить таки серйозна загроза. У 1671 році бургомістр Марцін Анчевський за несплату боргів хотів “замкнути весь цех”. Але цеховики, не довго думаючи, відкупились. Щось схоже трапилось 1686 року, коли бургомістр хотів “замкнути” цехмістрів. Цех тоді дав “уклону” 2 злотих і все обійшлося.

Чинбар. Німецька гравюра XVI ст. Фото з https://uk.wikipedia.org
Чинбар. Німецька гравюра XVI ст. Фото з https://uk.wikipedia.org

Велике значення для цеховиків мали і господарські відносини. Тут також не обходилось без конфліктів і судів. Як приклад, можна навести ситуацію з чинбарями, які постачали їм нібито неякісну сировину і запрошували за це нібито надто високі ціни. За свої “недобрі і сухі шкури” для майстрів-цеховиків, вони хотіли забагато, а натомість ще й продавали свою продукцію партачам. Через це навіть згодом створили комісію, яка дивились чи не “халтурять” чинбарі і чи не продають надто якісні товари партачам. Якщо на цьому ловили – штраф на користь уряду.

Судовий процес. Фото з uk.wikipedia.org
Судовий процес. Фото з uk.wikipedia.org

Загалом, станом на кінець XVII – початок XVIII століття, “титанік” львівського шевського цеху поки що залишався на плаву, хоч і вже мав повні трюми води. Цеховики всіма можливими засобами намагались його врятувати, а з ним також і себе. В певний момент навіть могло видаватись, що це завдання їм під силу і вони зуміють пристосуватись до нових реалій, перетерпіти нові випробовування і виклики. Можливо й так. Але в той момент вони ще не здогадувались про айсберг, який чекав на них попереду.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Капраль М. Люди корпорації: Львівський шевський цех у XVІI – XVIІI ст. / Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАН України. – Львів, 2012. – С. 47 – 55.
  2. Капраль М. Шевський цех у Львові в XIV – XVII століттях: особливості правового статусу [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/1935/52/
  3. Павленко С. Штурм плацдарму: мета і наслідки // Голос України, 2014. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://golosukraine.com/publication/kultura/istoriya/20778-shturm-placdarmu-meta-i-naslidki/#.Voq06ifEPZ1

Напишіть відгук