Багатоликий Львів. Відомі події та персони у незвичному світлі

1
477
Багатоликий Львів. Відомі події та персони у незвичному світлі

Ми дуже добре знаємо історію, а інколи навіть краще, ніж воно було насправді. У той самий час, не завжди даємо собі звіт, як те чи інше знання / уявлення творилося і які речі на цей процес впливали. Не завжди даємо звіт, що наша модель історичного минулого почасти починається і закінчується рівнем та стандартом шкільного підручника. Добре це чи погано – кожен вирішує сам для себе. У цій статті я пропоную випробувати свою психологічну стійкість і залишити зону комфорту. Для цього – поговоримо про відомих діячів з історії Львова, видатні події з минулого міста, які ми любимо і до яких звикли, але – у незвичному світлі і трактуванні. Далеко для цього йти не треба. Просто візьмемо до рук знану працю львівського бургомістра і історика – “Leopolis Triplex” (“Потрійний Львів”) Бартоломея Зіморовича.   

Бартоломей Зіморович. Фото з https://uk.wikipedia.org
Бартоломей Зіморович. Фото з https://uk.wikipedia.org

Якщо не брати до уваги напис на Галицькій брамі, якої уже не існує, засновником Львова можна вважати короля Данила. Попри всю нашу прихильність до цієї персони, у Зіморовича він – лише “самостворений король Руський”. Усю Русь Данило “почасти погрозами, почасти поступками, перетягнув на свій бік”. І хоч ми думали, що князі ледь не добровільно під його владу переходили – бо ж він позитивний персонаж, але Зіморович вважав по-іншому. Що більше – Данило у нього “захопився жагою панування” і надіслав до папського посланця Опізо “підступне прохання”, що пізніше і призвело до коронації. Опізо “поспішно прибув на Русь”, “урочисто умастив” Данила і проголосив його королем Русі. Але як тільки легат поїхав, “суворий, нарваний, підступний” Данило “повернувся до свого способу мислення”. Хоч такий образ Данила є для нас незвичним, але Зіморович у цій спробі умисної негативізації може виявитись дуже близьким до відтворення реального образу правителя. Зважаючи на час, у який жив король, особливості його біографії і статус – є дуже великий сумнів, що Данило був ледь не святим, як нам його іноді хочеться бачити.

Король Данило. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Король Данило

Ще більше за Данила Бартоломей Зіморович “любив” його сина. Лев у тексті львівського хроніста трактується як союзник варварів (йдеться про татар), наглядач доріг, а ще загарбник і подільник здобичі, захопленої у сусідів. Аби “підживити” цей образ колоритним аргументом, Зіморович навіть придумав легенду, що Лев у молодому віці ніби був відданий татарам у заручники і в їх шатрах призвичаївся до дикості. Прирік юнака на таку життєву стежку ніхто інший, як рідний батько. Відштовхуючись від імені князя Лева, Бартоломей Зіморович називає його “звірятком” і “левеням”. Відтак, хроніст зазначав, що до кінця життя цей правитель зберігав войовничість і лев’ячий дух.

Князь Лев. Фото з https://uk.wikipedia.org
Князь Лев. Фото з https://uk.wikipedia.org

Не був без гріха і сам автор хроніки “Leopolis Triplex” Бартоломей Зіморович. Він писав про Русь, яка здатна вчитися тільки у долі – “вчительки дурних”, писав про “найогиднішого зі смертних” Романа Мстиславовича. Тим не менше, пишучи про Казимира Великого, зовсім випадково “забув” зауважити, що той був точно таким самим дикуном, як і Роман, Данило чи Лев, яких львівський хроніст наполегливо принижував. Так, цитуючи “найкращого автора польської історії” Мартина Кромера, Зіморович без жодного сентименту пише про без сумніву “цивілізаційні” досягнення Казимира ІІІ: “зі свого двору […] вирушив на Русь […] і оточив Львів […] безмежну кількість золота і срібла, […], дорогоцінного одягу і релікваріїв, старовинну скарбницю руських князів […] було знайдено. […] Два золоті хрести, оздоблені багатьма коштовними каменями, з яких один містив кусок дерева, на якому був розіп’ятий Ісус Христос […] дві корони, якими […] був увінчаний Данило, разом з троном і одягом, важким від золота і коштовностей. Цей скарб Казимир […] до Польщі, вивіз із собою […]. Зіморовича судити не будемо, як і короля Казимира ІІІ, адже у цьому немає змісту. Тому – йдемо далі.

Король Казимир ІІІ Великий
Король Казимир ІІІ Великий

У відповідності до задекларованих у назві твору слів, Бартоломей Зіморович писав про три головні виміри Львова. Перший з них бере початок від руського княжича Лева. Цей Львів, на думку історика, “безформний, незугарний і грубий”. Він більше нагадував військове укріплення, аніж місто, а тому і назву заслуговує відповідну – Львигород. Другий Львів – це німецький, який Казимир Великий ніби прийняв після ніби капітуляції русинів. Цей Львів, у сприйнятті автора, значно привабливіший – він “очищений польським полум’ям”, змінений кам’яними мурами і саксонськими правами, а тому і зветься Лембургом. Третій Львів – це польський. Він мав би починатися одразу після двох згаданих вище і тривав аж до авторового повсякдення. Чіткого означення останнього, прив’язки його до чогось конкретного чи символічного Зіморович шукати не став. Може тому, що тих Львовів насправді було значно більше ніж три. Видатний хроніст і сам це розумів, а його назва і підхід – просто красива метафора.

Обкладинка сучасного перевидання "Leopolis Triplex". Фото з http://books.irf.kiev.ua/handle/987654321/3715
Обкладинка сучасного перевидання “Leopolis Triplex”. Фото з http://books.irf.kiev.ua/handle/987654321/3715

От взяти навіть єврейський Львів, якого автор не виділяє, хоч про нього і згадує. Можна скільки завгодно розповідати, що євреїв було запрошено до міста для розвитку тут торгівлі, але Зіморович, таке враження, все одно буде залишатися при своїй думці. Виразив він її просто таки феноменальною фразою: “єврейські пиявиці, які звикли жиріти бідністю сусідів, непрошеними до повних руських комор проникли під вивіскою купецтва подібно до щурячих зграй”. Можна припустити, що автору довелося декілька разів перечитати Аристотеля та Цицерона, а до того – ще й купу днів ламати голову, аби сконструювати подібну сентенцію. А далі – він вплітає її до дуже красивої картинки, говорячи про те, що Львів поступово перетворювався у купецький центр і сюди багато різних народів прибуло – аж четверту частину міста зайняли.

Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618

Ми не маємо підстав, аби стверджувати що Бартоломей Зіморович не любив Львова. Швидше навіть навпаки – він дуже любив це місто, адже керував ним впродовж довгого часу, обіймаючи посаду бурґомістра. Також саме історію та буття Львові він описав у одному зі своїх найвідоміших текстів – “Leopolis Triplex”. Інша справа, що його Львів – відрізняється від нашого. Своєму Львову Бартоломей Зіморович освідчився фрагментом розкішного барокового вступу, який автор навів на початку: “Рим – це столиця світу, Дамаск – око сходу, Антверпен – перлина міст, Флоренція – світоч, Венеція – цариця моря, а Львів – прикраса і оплот Русі”. Попри певну конфліктність, яку сучасний українець може побачити у тексті Бартоломея Зіморовича, його праця – це приклад дуже важливого для нас сьогодні уроку. Сформулювати його можна наступним чином – Львови були і є різними. Знати і пам’ятати потрібно про кожен з них, але любити і будувати – свій власний.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Зіморович Б. Потрійний Львів. Leopolis Triplex / пер. з лат. мови Наталії Царьової, наук. коментар Ігоря Мицька. – Львів: Центр Європи, 2002. – С. 21, 36 – 37, 49, 52, 54.
  2. Шевченко-Савчинська Л., Балашов К. Давня література: з полону стереотипів. – Київ: Медієвіст, 2014. – С. 80 – 81, 84.

1 коментар

Напишіть відгук