Cкам’янілі титани спостерігають за рухом міста з висоти порталів та балконів. Атланти – цей скульптурний мотив характерний для львівських будівель доби історизму, рідше для сецесії. Іменем героя давньогрецьких міфів в архітектурі називають постать людини, що її використовують замість підпори. Нерідко атлант лише «вдає», що тримає будівлю, насправді виконуючи суто декоративну роль.
Міфічний персонаж Атлант брав участь у боротьбі титанів проти Зевса, за це був покараний: мусив довіку підтримувати небосхил. Інший міф повідає: у володіннях Атланта знаходилось дерево з золотими яблуками, котрі мав відібрати син Зевса. Не виказавши гостинності Персею, титан зустрів гнів напівбога. Зевсовий нащадок обернув велетня на скелю. Перших вирізьблених із каменю атлантів знайдено серед руїн храму Зевса Олімпійського в місті Агрідженто(Сицилія).
У Львові композиції з атлантами, здебільшого парні. Дзеркально-симетричні й асиметричні фігури слугують для оздоблення порталів, частіше вікон, балконних дверей. Інколи на фасаді однієї будівлі розміщували декілька скульптурних груп. Атланта зображували воїном, похмурим старцем або геть юнаком. Також в архітектурі ХІХ – ХХ століття був поширений мотив каріатиди – жіночу фігуру, так само як і чоловічу використовували замість підпори.
Вартові з левовим серцем
На фасаді будинку по вулиці Гоголя,10 помічаємо фігури вартових, зодягнених в обладунки із зображеними на них левами біля серця. Атланти розміщені симетрично, підтримують балкон не плечима, як у більшості випадків, а несуть тягар на голові. Композиція точно повторюється трохи далі, на фасаді тієї ж будівлі (Гоголя, 8). Таким чином, чотири кам’яні охоронці стережуть спокій її мешканців по обидва боки вікна і дверей.
До речі, про мешканців, у кам’яниці, збудованій за проектом Еммануїла Ґалля в 1874, жив скульптор Леонард Марконі (1835-1899), відомий далеко за межами Галичини, за межами Австро-Угорщини, обраний почесним членом Академії Пантеону в Римі. Припускають, саме він є автором атлантів по вулиці Гоголя (раніше Зигмунтовській). Від січня 1874 Л. Марконі професорував у Львівській політехніці. Митець італійського походження подарував Галицькій столиці чимало шедеврів. Серед них скульптурна група «Інженерія, Архітектура, Механіка» на аттику головного корпусу Львівської політехніки, «Тріумф справедливості» на фасаді Краєвого Суду, постать Меркурія у польоті на будівлі Львівської дирекції залізниць.
Пульс скам’янілих титанів
Атланти прикрашають фасад Будинку Вчених, колишнього Національного (Аристократичного) казино. На противагу статичним фігурам Л. Марконі, тут спостерігаємо неспокій, напруження, пульсування. Відчуття ледь стримуваного руху посилює активне драпіювання: тканина, здається, тремтить від вітру. Дві пари атлантів, ніби від погляду Медузи, застигли в граційних позах, тілами підпираючи балкон над порталом.
Національне казино, найефектнішу львівську будівлю у стилі необароко, звели у 1897-1898 роках за проектом віденських архітекторів Фердинанта Фельнера та Германа Гельмера, власників бюро Fellner & Helmer. Скульптурне оздоблення виконали австрійські майстри Теодор Фрідль(1842-1899) та Райнгольд Фолькель(1834-?) за моделями відомого австрійського скульптора Рудольфа Вейра(1847-1914).
Лицарі в задумі
Віяння неоромантизму відчутні в скульптурній композиції на будинку купців Кароля Чуджака і Людвіка Штадтмюллера (Банку Польської землі) на вулиці Стефана Баторія (тепер вул. Князя Романа, 6). Середньовічні лицарі у важких латах, спираючись на мечі, утримують потужний еркер. Воїни розміщені симетрично по двоє, їхні пози доволі прості, психологізм розкривається у виразах обличчя, похилених головах та положенні рук. Юрій Бірюльов помічає тут впливи німецького «югендстилю», що поєднується зі стилізацією постісторизму.
Творцем композиції є Станіслав-Ришард Пліхаль(1875-1939). Скульптор народився і виріс у Львові, навчався в Художньо-промисловій школі, відтак за кордоном, скоріше за все в Німеччині. Повернувшись в 1911, плідно творив на малій батьківщині. Зокрема, для неоготичного парафіяльного костелу в Кам’янці-Струмиловій (місто Кам’янка-Бузька Львівської області) вирізьбив статую Розп’ятого Христа. У 1918, С.-Р. Пліхаль отримав стипендію на продовження навчання у віденській Академії, вирушивши до австрійської столиці, залишив Львів.
Людина у шкурі звіра
Зодягнені у шкури тварин атланти на балконі кам’яниці Едуарда Ландау по вулиці Саксаганського, 11(колишня вул. Романовича) справляють враження первісної могутності. Їхні обличчя сповнені драматизму, боротьби божественного і звіриного в людині. Автором мовчазних і красномовних постатей є Петро Війтович (1862-1936) , що його звуть львівським Фідієм, або львівським Берніні.
Починав свій творчий шлях скульптор у майстерні Марконі, пізніше вступив до Віденської академії образотворчих мистецтв. У 1888 році за глиняну модель композиції «Викрадення сабінянки» отримав стипендію на навчання в Римі. Шість років потому на Виставці сучасного мистецтва у Львові втілене в камені «Викрадення» принесло автору золоту медаль. Мідні витвори Війтовича «Слава», «Геній музики» та «Геній драми і комедії» прикрашають фронтон Львівської опери, «Розп’яття» – головний фасад церкви святих Єлизавети та Ольги, низка робіт знаходяться в Латинській катедрі.
Мелодія юності в камені
Поруч із атлантом, чиє молоде обличчя втілює ідеал античної краси, чуттєва каріатида. На фасаді колишнього Авансового банку по вулиці Гетьманській (проспект Свободи, 10) чоловічий образ зрівноважено жіночим. Жодного міфічно-героїчного пафосу, натомість лірична простота. Авторство належить фірмі Людвіка Тировича (1861-1930), вірогідно йому самому. Графічний ескіз створив польський архітектор Іполіт Слівінський, за проектом якого споруджено банк.
Людвік Тирович перед тим як оселитися у Львові мав досвід працювати каменярем-челядником в Відні (виконував ліпнину в «Burgtheater»), у Будапешті при оздобленні Парламенту, в Сербії, оформлюючи зали королівського палацу Оберновичів. Переїхавши до Галицької столиці 1890-го заснував фірму архітектурного декору разом з Яковом Балабаном. У майстерні Л. Тировича на початку ХХ століття працювали С.-Р. Пліхаль, К. Клакович, З. Курчинський, інші відомі скульптори. Оздоблювали фасади, інтер’єри житлових будинків, виготовляли пам’ятники. Опісля смерті Людвіка Тировича фірму успадкував Тадеуш Тирович – його старший син.
Ксенія ЯНКО
Джерела:
Бірюльов Ю. Львівська скульптура від раннього класицизму до авангардизму (середина XVIII – середина XX ст.)
Костко Я. С. Типологія скульптурного мотиву атланта в архітектурі Львова другої половини XІХ — початку ХХ століття.
https://www.facebook.com/LvivSculpture/
