Андрій Андрейчин і твори його літографічної робітні у Львові

0
130

На долю українців кінця ХІХ — початку ХХ ст. випали непрості роки життя та реалізації суспіль­но-громадських і культурних починань. Тодішнє покоління працювало в умовах різних політич­них укладів, державних устроїв, у психологічному кліматі інколи протилежних світоглядно-ідеоло­гічних та морально-етичних спрямувань і погля­дів, що часто випливали з умов поділу країни та її бездержавности. Водночас це була епоха нового бачення народом української дійсности (принаймні від 1830-х рр.), який, наснажений новою енергією чину, самопосвятою та жертов­ністю, намагався, незважаючи на труднощі, підтримувати та спри­яти розвитку українства.

Велику роль у поступі укра­їнства після 1867 р. відіграла друкарська справа, а в ній пізні­ше літографічна робітня Андрія Андрейчина (2 вересня 1865 р., с. Устя-Руське Горлицького пові­ту Краківського воєводства на Лемківщині (тепер Польща) — † 4 січня 1914 р., Львів) — знане літо графічне підприємство у Львові кін ця ХІХ ст.— 1914 р.

Андрій Андрейчин. Початок ХХ ст.
Андрій Андрейчин. Початок ХХ ст.

Андрій Андрейчин — відомий друкар-літограф, художник-гравер, видавець та громадсько-культурний діяч західноукранських земель. Це, як відзначають біо­графи, „небуденна і знана по­стать не тільки в Галичині, але й в українському культурному середовищі Наддніпрянщини. Його праці плідно і багатогранно сприяли розвитку на­ціональної демократичної культури кінця ХІХ — початку ХХ століття“. А. Андрейчин належав до того покоління, яке формувало свій світогляд та естетичні погляди на основі творчости І. Франка і М. Грушевського, провідних діячів „Просвіти“ і шкільництва. Взоруючись на них, західноукраїн­ське громадянство з ентузіязмом поринуло у вир суспільно корисної праці „для народного добра“. Власне так оцінював свою працю на ниві полігра­фії й А. Андрейчин, глибоко розуміючи нагальну потребу своїх співвітчизників у якісній худож­ньо-поліграфічній продукції, яка могла б сприяти зростанню культурно-освітнього рівня та самосвідомости українського народу. Великий вплив на формування його світогляду мали О. Барвінський, В. Вахнянин, І. Труш та інші діячі НТШ, професійна праця Ф. Сарницького, А. Хойнацького, К. Беднарського та ін.

Логотип літографічної робітні А. Андрейчина
Логотип літографічної робітні А. Андрейчина

Батьки Андрія Андрейчина — Михайло і На-талія (з роду Лукачинів) — були селянами, пред­ки їхні служили громаді війтами (солтисами) в с. Усті-Руському. „Не щадячи зусиль і своїх дрібних заощаджень, родичі — свідомі патріоти своєї землі, чл. „Просвіти“, аби забезпечити сво­єму синові краще майбутнє, постановили посла­ти Андрія в школу“. Він закінчив тривіяльну, чотирикласну (народ­ну) школу в містечку Горлицях, згодом його записали в гімназію у Новому Сончі, там, однак, на­вчання тривало недовго. Взимку 1879 р., будучи гімназистом дру­гого року навчання, А. Андрейчин покинув навчальний заклад і без згоди батьків та будь-яких засо­бів до життя пішки (як на прощу) відправився до Києва. Подорож із великими пригодами і зупинка­ми тривала понад місяць. У Києві „щасливим випадком“ зайшов у друкарню Григорія Корчака-Новицького, який, розпитавши про все, прихистив А. Андрейчина, а згодом, уважніше придивив­шись до юнака та його мистець­кого таланту, до його ретельности та обов’язковости, почав ним опікуватись. Це було, зокрема, сприяння у вступі А. Андрейчина до Київської рисувальної школи Миколи Му­рашка, яку юнак, завдяки знову ж таки старан­ням Г. Корчака-Новицького, відвідував протягом двох років коштом Є. Чикаленка. Повернувшись 1881 р. до Львова, А. Андрейчин спершу працював у майстерні вивісок, а після року практикував у літографії Львівського промислового товариства, технічним керівником якої був українець Антін Пришляк. У нього здобув чимало фахових навиків. У той же час для поглиблення своїх умінь у ри­сунку і загальних мистецьких знань А. Андрейчин записався на навчання до Художньо-промислової школи (з 1890 р.— Державна промислова школа). Закінчивши її, потрапив на військову службу (з 1886 р.) і, перебуваючи у Кракові два роки (майже до 1889 р.), працював у військовій корпусній лі­тографії, де освоїв літографію різномасштабних карт. Восени 1889 р. для „доповнення своєї фахової освіти“ (вивчення нових технологій у поліграфічному процесі) А. Андрейчин ненадовго виїжджає до Відня, звідки через Дрезден, Вроцлав і Краків повернувся до Львова. Тут він продовжив працю­вати в А. Пришляка, але через рік знову виїхав до Відня, де як гравер-літограф влаштувався на роботу у велику літографію Й. Шітца. Згодом, здо­бувши фах, опи­нився в Будапешті, в німецькій ху­дожній літографії „M. Deut sche art Ins talt. Budapest“ та в одному з най­більших в Угорщині літографічному інституті Цетеля і Дейча.

3 з підписом: Видання «Зівялі листки. Композициї до поезий Івана Франка», що вийшло до ювілею письменника 1898 р. Малюнок на обкладинці Івана Труша в літографії Андрейчина.
3 з підписом: Видання «Зівялі листки. Композициї до поезий Івана Франка», що вийшло до ювілею письменника 1898 р. Малюнок на обкладинці Івана Труша в літографії Андрейчина.

Отримавши сві­доцтва про за­кінчення фахової освіти 1893 р. (що давало право на створення само­стійного підпри­ємства), А. Андрейчин відкрив у Львові влас­ну літографію (спочатку у спілці з К. Піллером, згодом з фірмою „Піллер-Найман“). Назбиравши трохи грошей, він придбав для літографії високотехнологічне обладнання і почав виготовляти у Львові (незважаючи на велику конкуренцію) якісну та завжди вчасно готову продукцію, за­вдяки чому літографія здобула визнання, а сам А. Андрейчин — популярність. За експоновані на Крайовій виставці 1894 р. у Львові праці А. Андрейчин отримав бронзову медаль (вдруге дістав срібну медаль на Крайовій господарській виставці в Стрию 1906 р.). Тоді „вже знала громадськість А. Андрейчина і його здібності та солідність фірми у всій Галичині“.

Із літографічної робітні (в ній працювало до 18 осіб) виходила у світ різноманітна продукція: книжки, репро­дукції з різножанрових кар­тин відомих українських ху­дожників, оригінальні твори, що ілюстрували наукові праці, картини на іс­торичну тема­тику, альбоми. Чимало праць, які сходили з „каменів“ літографії стосувалось музикалій: ноти солоспівів і хорових творів, оркестрові партитури. Водночас А. Андрейчин друкував кольорові афіші, плани міст, альманахи, календарі. Від початку, однак, чи не найбільше він орієнтувався (це тривало до Першої світової війни) на малі літографічні форми: поштівки, візитівки, нагородні листи, запрошення, бланки, грамоти, програми зібрань, лотерейні та інші „білети“, оголошення тощо. Друкував вишив­ки, багатоколірні карти. Загалом літограф А. Андрейчин чи не основний акцент робить на націо­нальну, українськомовну продукцію.

Усі літографічні твори, що їх видав А. Андрейчин, посідають нині виняткове місце серед збере­женої у бібліотеках друкованої продукції. Багато з них уже стали музейною рідкістю.

Найвагоміше місце у літографічній практи­ці, отже, й творчості А. Андрейчина, посідають твори на історичну тематику, оперті пере­важно на роботи різних українських художни­ків. Найкращі літографії пов’язані з історични­ми подіями давньої України: „Хрещення Руси за Св. Володимира Великого, великого князя київського“, „Бій з татаро-монголами біля Десятинної церкви“ (інша назва — „Оборона Десятинної церкви“), „Посли папи римського вручають королів­ську корону князю Данилу Галицькому“, „Данило Галицький приймає послів від угорського короля“, „Стріча князя Данила Романовича з угорським королем“ (1896). У другій половині 1890-х рр. лі­тографічна робітня друкувала також портрети: „Антоній Печерський“, „Св. Антоній і Теодосій Печерський“, „Роман Мстиславич“, „Данило Романо­вич, князь галицький“, „Богдан Хмельницький“ (в овалі)* тощо.

Титульна сторінка альбому „Рисунки знаменитих церков Малої, Великої і Білої Руси“
Титульна сторінка альбому „Рисунки знаменитих церков Малої, Великої і Білої Руси“

Одночасно з виданими (на окремих аркушах) творами А. Андрейчин готував серії літографій (об’єднані альбомами), які присвячені історичним особам та будівлям східноевропейських земель. Мистецьке та загальнокультурне значення цих літографій було високо оцінене ще за життя лі­тографа. Більша частина їх основана на картинах земляка А. Андрейчина художника Антона Пилиховського (1860-1921). Співпраця між цими мит­цями була тривалою і дуже плідною, зокрема в 1890-х рр., коли вони служили своєю працею обра­зотворчому мистецтву, мали подібні зацікавлення історією України та були однодумцями у вирішен­ні багатьох практичних питань. Результатом цього став вихід у світ групового портрета „Київські і галицькі князі“ (25 облич на тлі різних історичних будівель) та багатоаркушного альбому „Козацькі гетьмани“ (1896 р., 12 портретів).

Плідною була співпраця літографа і художника в 1895-1897 рр. щодо популяризації подій історії, зафіксованих в Іпатіївському літописі, та дав­ніх архітектурних па м’яток. В альбомі „Рисунки знаменитих церков Малої, Великої і Білої Руси“ (40 арк., 1896 р.) вміщено літографії, виконані на основі картин А. Пилиховського, із зображеннями храмів у Києві (Собор св. Володимира, Десятинна церква, Києво-Печерська лавра, Софійський собор, Золотоверхий Михайлівський монастир), Чернігові (Церква Богоявлення), Херсоні (Церква св. Воло­димира), Почаєві (Почаївська лавра), інших укра­їнських містах, а також у Вільні, Гродні, Москві, Суздалі, Владимирі-на-Клязьмі, Петербурзі. До­повнює цей ряд альбом літографій (10 арк.), на яких зображені львів­ські храми: Онуфріївський монастир, каплиця Трьох святителів, церкви св. Параскеви, св. Миколая, св. Петра і Павла, св. Юра, церква „руської семінарії“, церква при Народному домі та ін. До­слідники відзначають, що „по тих картинах ви­вчали в Галичині історію давньоминулих літ, саме вони допомагали зберег­ти пам’ять про славні часи державності і уникну­ти денаціоналізації народу в умовах чужоземного поневолення і тим несли особливе виховне значення“.

Обкладинки музичних творів українських композиторів, надруковані в літографічній робітні А. Андрейчина. 1898—1902 рр.
Обкладинки музичних творів українських композиторів, надруковані в літографічній робітні А. Андрейчина. 1898—1902 рр.

На кошти Ставропігійського інституту у Льво­ві А. Андрейчин разом із А. Пилиховським видає „Руський календар з зображеннями святих й празників“ (1896). Тоді ж з’являється альбом „Князі греко-католицької церкви від часів відновлення Галицької митрополії“. У „Временнику Ставропигийского института“ за 1899 р. на титульній сторінці подано виконаний у літографії А. Андрейчина кольоровий портрет з написом: „Русская женщи­на неизвhстного имeни из XVII ст., похороненная в гробницh под помостом св. Успенской городской церкви во Львовh. Портрет,  живописаннûй на блясh, бûл прибит к домовинh покойной“. А. Андрейчину належать рідкісні літографії знаменитих „натрунних портретів братчиків Ставропігійсько­го братства“ при Успенському соборі у Львові. Видрукувано також чимало жіночих і чоловічих світських портретів XVI—XVII ст. пензля невідо­мих українських живописців. Замовлення Ставро­пігійського інституту були на той час великими.

Наклад образків святих становив близько 60 ти­сяч відбитків.

Літографія А. Андрейчина впродовж багатьох років видає „цілу бібліотеку“ музичних творів авторства українських композиторів, зокрема, ор­кестрових партитур, солоспівів, хорових партій.

Обкладинка музичного твору, надруковананого в літографічній робітні А. Андрейчина
Обкладинка музичного твору, надрукованого в літографічній робітні А. Андрейчина

Замовниками цих видань були культурно-освітні й музикологічні товари­ства та організації, також приватні особи. Нотні видання належать твор­чості майже 30 авторів, професіоналів і амато­рів — М. Вербицькому, Б. Вахнянину, М. Гайворонському, М. Лисенкові, Ф. Колессі, Є. Купчинському, О. Нижанківському, П. Ніщинському, К. Стеценкові, В. Матю­кові, С. Людкевичу та ін. Багато з них готувалось у видавництві „Музи­кальна бібліотека“, яку заснував О. Нижанківський 1885 р. Напередодні Першої світової війни в літографії А. Андрейчина виходили твори, що підготовлялись у „Музичній бібліотеці „Львів­ського бояна“. А. Андрейчин літографував твори С. Людкевича „Косар“ (сл. Т. Шевченка) для чоло­вічого хору з фортеп’яно (1912), „Вечір в хаті“ (для мішаного хору з фортеп’яно) (1913); І. Лаврівського „Заспівай ми Соловію“ (сл. Я. Головацького) для мішаного хору á cаpella (1912) та ін.

Чимало музичних творів, що їх літографував А. Андрейчин, супроводжує гриф „Накладом То­вариства „Львівський боян“: О. Нижанківський. „Коляди“ [1893] (друге видання „з віньєтою“ С. Качора-Батовського); П. Ніщинський. „Закува­ла та сива зозуля“ (для чоловічого хору в супро­воді фортеп’яно з опери „Назар Стодоля“) (1893), „ Квартетина хор чоловічий“ (1896), „Збірник квартетів на чоловічий хор. Партетура.., вип. 1. Під ред. О. Нижанківського“ (1896) та ін. Замовляло праці в А. Андрейчина маловідоме Товариство „Співець Львівського Бояна“. Під цим грифом видав твір Ф. Колесса „Якби мені черевички“ (сл. Т. Шевчен­ка) для мішаного хору з фортеп’яно (1912). Рані­ше Ф. Колесса друкував у літографічній робітні А. Андрейчина „Обжинки. Картина етнографічна у піснях народних на хор мішаний в полученню з хорами, жіночими солями і рецитацією…“ (1898).

А. Андрейчин приймав заявки на видання „Українського народного театру“, для якого дру­кувалась партитура до вистави за твором М. Старицького „Ой, не ходи, Грицю“, „Ніч під Івана Купала“ (пісні у супроводі малого оркестру). Водно­час з’являються літогра­фовані композиції Р. Ганітчака „Куди ти йдеш“ (сл. Ю. Федьковича; те­норове соло у супроводі фортеп’яно) (1896); М. Вериківського „Ой гори, гори“, „На городі та все білії маки“ і „Коломийки“ (для мішаного хору); В. Вахнянина „Дума з „Невольника“ (сл. Т. Шевченка; для мішаного хору) (1905); М. Вербицького „Заповіт“ (сл. Т. Шевченка; соло­спів).

Нотні видання замовляло також Товариство „Бандурист“: „Збірка похоронних пісень на хор чоловічий. Партетура“ (1912, 1906), М. Гайворонський „Ой у саду“ (сл. Т. Шевченка; для мішаного хору) (1914).

Присвячена Т. Шевченкові поштова картка, яку проектував і літографував А. Андрейчин
Присвячена Т. Шевченкові поштова картка, яку проектував і літографував А. Андрейчин

Літографічна робітня виконувала чимало зраз­ків музичних творів на приватні прохання авторів без посередництва видавництв: В. Матюк „Веснівка“ (сл. М. Шашкевича) (1894), „Пhснь на Рожде­ство. Коляди в музику на мішаний хор по народ­ним напівам“ (1895); О. Нижанківський „Минули літа молодії, сл. Т. Шевченка. Сольо тенорове з супроводом скрипки і фортепіана“ (1895). З дру­карні НТШ вийшла книжка композитора П. Ба-жанського „Русько-народна музикальна гармонія“ (1900), зразки нот до якої також „відбив Андрей Андрейчин, літограф у Львовh“. Також були літографовані твори С . Абрисовського „ Sansréciprocité. Valse pour cithare, par Savine Abryssovskij. Publié par l’auteur“ (1899), „Vogue la galére! Valse pour cithare“ (1899); Є. Купчинського „Руський цитрист. Збір композицій на цитру“ (1902, зош. 1); С. Маренича „Соловейко або збірничок напівів до поезійок і молитов Букваря“ (1896) та багато інших.

Видання вишивок. Загальне захоплення викли­кали дві об’ємні літографічні праці А. Андрейчина, а саме альбом „Вишивки Всхідної Галичини“ (виконані на основі публікації рисунків Антона Хойнацького) і підготовлені „заходом товариства „Клюбу рисунок у Львові“ (1895). Зразки виши­вок походили з Товмацького, Надвірнянського, Калуського, Снятинського, Підгаєцького повітів.

Поява збірки викликала позитивні відгуки у пресі, зокрема, в часописах „Зоря“ (1895, ч. 23), „Учитель“ (1896, ч. 1), у газе­тах „Діло“ (1895, ч. 241), „Галичанин“ (1895, ч. 253). Через рік у літографії А. Антоновича з’явилась інша збірка „Українські монограми для вишивок хрестиками і гафтом“, видана заходами і кош­тами А. Андрейчина та К. Паньківського (1896 р., 23 арк.). Останній альбом широко анонсувався і ре­цензувався у часописах. Рецензенти зауважують: „Ті роботи під оглядом технічного і естетичного виконання сміло можуть конкурувати з подібно­го роду європейськими видавництвами, а навіть о много перевищують подібні видавництва київські, одеські і петербурзькі“. 1909 р. заходом „Клюбу рисунок у Львові“ вийшов новий альбом під такою ж назвою. 1911 р. літографія А. Андрейчина ви­готовила четвертий за порядком (третій частково повторював другий) „альбом вишивок“ під заго­ловком „Буковинські гуцульські вишивки“. Його упорядником стала Е. Стернюкова. Альбом вида­ний заходами „Жіночої громади“ на Буковині.

Літографія А. Андрейчина виконувала картографічні твори. Чи не найпершим такого типу твором стала „Народописна карта Руси-України“, яку підготував у НТШ Г. Величко. Її надрукова­но коштом і заходом товариства „Просвіта“ (1896). Карта, крім основного полотна, має чотири додат­ки: 1. „Гіпсометрична карта малоросійських земель“; 2. „Край Амурський“; 3. „Осади малоруські в губернії Самарській і Оренбурзькій“; 4. „Осади малоруські в Угорщині Полудневій“. Твір є пер­шою великою етнографічною картою українського народу (79 130 см), виконаною 19-ма фарбами і наклеєною на полотні. Зміст карти і форма подання на її зображувальному полі явищ неоднора­зово обговорювалися на різних наукових засідан­нях, починаючи з 1889 р., у т. ч. в НТШ, з участю A. Вахнянина, Ю. Целевича, О. Калитовського, B. Коцовського. Листовно у справі видання карти велись консультації з М. Драгомановим. 1897 р. До „Календаря ілюстрованого, народного Товариства „Просвіта“, друкованого в НТШ, додається змен­  шений варіянт основного аркуша карти Г. Величка під назвою „Мала народописна карта українського народу“, який також видала літографічна робітня А. Андрейчина.

Відома також карта Гуцульщини Ф. Вовка, яку друкував А. Андрейчин. Збереглося листуван­ня між Ф. Вовком і В. Гнатюком з 1905 і 1908 рр. у справі літографування карти. Виконавська майстерність цих карт, як відзначалось, отрима­ла високу оцінку в пресі та спеціяльній літера­турі. Карта з’явилась друком у робітні А. Андрейчина у Львові не пізніше 1908 р. під назвою „Антропологічна карта Гуцульщини по дослідам Ф. Вовка“ (23 28 см). Вона є ілюстрацією до праці Ф. Вовка „Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. Типи гуцулів“, уміщеної у виданні НТШ „Матеріяли до українсько-руської етнольогії“. На карті легенда: „Гуцули галицькі, буковинські, мадярські, мішані (давня гуцульська територія)“.

А. Андрейчин і його літографічна робітня не­одноразово фігурують у надрукованих „Планах міста Львова“.

 

Сторінка ілюстрацій до статті М. Кордуби „Писанки на Галицькій Волині", надрукована в літографії А. Андрейчина. 1899 р.
Сторінка ілюстрацій до статті М. Кордуби „Писанки на Галицькій Волині”, надрукована в літографії А. Андрейчина. 1899 р.

З-поміж літографічних праць А. Андрейчина вирізняються кольорові ілюстрації до науко­вих праць. Тут, звичайно, йдеться не про обкла­динки до різних, у т. ч. наукових видань (їх було чимало, і вони заслуговують на окреме досліджен­ня), а про вкладки або додатки до тексту. Це, зо­крема, малюнки до праці М. Кордуби „Писанки на Галицькій Волині“, підготовці якої, в т. ч. „таблиць писанок“ М. Кордуби, літографованих А. Андрейчином, активно сприяв М. Грушевський. 35 цих „таблиць“ (дехто добірку вважає альбомом) опуб­ліковано НТШ у 1-му томі „Матеріялів до україн­сько-руської етнольогії“ (1899). Як твердять деякі дослідники, працю „до сьогодні можна вважати добрим посібником по вивченню орнаментального мистецтва українських писанок […] [добірка] може і сьогодні задовільнити вимогливі смаки шануваль­ників народного мистецтва“.

Тоді ж А. Андрейчин літографував ще якусь іншу працю для НТШ. У листі від 23 травня 1900 р. до Виділу НТШ з проханням виділити гроші він писав: „Нижше підписаний знаходиться в клопо­тах грошових, проте осьмілився просити Світлий Виділ біжучих робіт 300 крон, підписаний має тепер 2 роботи для Світлого Товариства в себе, а в короткім часі має бути ще одна праця, на тій під ставі підписаний осьміливсь просити о уділення му визше згаданого конта. Котре то зобовязуєся як найсовісніше відробити. З високим поважанням Андрій Андрейчин, літограф“.

А. Андрейчин видав дуже популярну в той час літографію картини „Гагілки на Лемківщині“, яка спирається на однойменний кольоровий твір авторства А. Пилиховського. Друк за виконанням належить „до кращих літографій цього жанру“. Свого часу критика зауважила: „Добра композиція твору і весняний настрій святковості, торжество молодості і радість воскреслої природи навколиш­ньої і до того добрий друк що тонко передає града­ції модуляції форм світлотінню спричинилися до популярності цієї репродукції в народі“.

Поважне місце у творчості А. Андрейчина як графіка-оформлювача та друкаря літографічних праць посідають книжкові видання та брошу­ри. Відзначимо альманах Маркіяна Шашкевича „Русалка Дністровая“, виданий удруге, але вже в Україні, „з нагоди столітніх уродин“ поета (Тер­нопіль, 1910), за ініціятивою Інституту жіночого ім. княгині Ярославни. До цього ряду належать згадувані календарі, Статут Товариства гімнас­тичного і пожарного „Січ“ (б. р.), „Регулямін для урядників „Днhстра“ (б. р.), а також праці П. Стебельського: „Карне право. Спеціальна часть“. На­кладом „Гуртка правників“ (1914); „Австрійське карне право. Загальна і спеціальна часть. 2-е ви-дання“. Накладом „Гуртка правників“ (1914). У робітні А. Андрейчина вийшла „Грамота Гедео­на Балабана, основувача братства церковного для передмість адамовецьких в Бережанах. З нагоди тристаліття 1603-1903“ (1905 р.; підготував її до друку Йосиф Застирець, у серії „Жерела до істо­рії церкви в Галичині“, вип. 1).

Обкладинки музичних творів українських композиторів, надруковані в літографічній робітні А. Андрейчина. 1898—1902 рр.
Обкладинки музичних творів українських композиторів, надруковані в літографічній робітні А. Андрейчина. 1898—1902 рр.

Літографував А. Андрейчин різні польсько-, німецько-, французькомовні видання; наприклад, книжку „Białe Kruki“, підготовлену К. Бадецьким. Оформлення праць у літографії А. Андрейчина високо оцінювала польська критика: це стосува­лося насамперед виконання замовлень Львівсько­го університету та Львівської політехніки.

А. Андрейчин брав участь в оформленні й ілюструванні журналів. Поряд із художниками Г. Коваленком, Т. Копистинським, І. Косининим, Я. Струхманчуком, польським графіком В. Вигживальським він ілюструє статті, вміщені в дитячому журналі „Дзвінок“, а інколи й оформляє його. Це часто стосувалось розміщення тексту, залежно від змісту, в одну чи дві колонки, добору шрифтів, а головне — ілюстрування. Загалом на час співпраці в ньому А. Андрейчина журнал „Дзвінок“ відображає „прогресуючий рівень розвитку видань га­лицької української періодики“.

Значне місце у творчості А. Андрейчина посі­дають також малі форми літографічного дру­ку. Цей тип літографій хоч друкувався в робітні великими тиражами, проте нині часто відомий з поодиноких примірників. Такі твори, як відзнача­лось, різні змістом — від діловодних бланків, за­прошень, лотерейних „білетів“ до поштівок, наго­родних листів, грамот. Серед них, для прикладу, були: Шевченківська листівка 1900 р. (друга лис­тівка на Шевченківську тематику; автор Є. Спожарський); добірка поштових листівок 1902 р. з зображеннями історичних постатей та інших ри­сунків альбому „З української старовини“ (21 шт.; автори С. Васильківський, М. Самокиш, на замов­лення гімнастичного Товариства „Сокіл“ у Львові); поштівка „фантової лотереї“ Товариства „Сокіл“ у Львові 1902 р. Відомі також літографії листівок творів А. Манастирського, І. Труша, О. Кульчицької та ін.

 поштівка „фантової лотереї“ Товариства „Сокіл“
Поштівка „фантової лотереї“ Товариства „Сокіл“

Літографічна робітня А. Андрейчина діяла 46 років. Він очолював її в 1893-1914 рр., а в 1914-1939 рр. — його син Володимир (1893-1947). Розміщувалась робітня у Львові за різни­ми адресами. Для неї ще до Першої світо­вої війни А. Андрейчин придбав значний інвентар, обладнання вартістю близько 5 ти­сяч золотих ринських. У робітні працювали машини найкращих за­рубіжних марок, гравірувальний верстат, чо­тири ручні преси, 300 літографських каменів. З приходом радянської влади літографію Андрейчина націоналізо­вано і ліквідовано, фактично пограбовано.

Нині життя і праця видатного друкаря-літографа належать історії. У всі часи друкарсь­ко-видавнича справа в Україні мала своїх спо­движників, до їх когорти від 1890-х рр. і до 1914 р. належав Андрій Андрейчин. Його забуте ім’я на­гадуємо нашій громадськості, тим паче, що цього року виповнюється вже 147 років від народження цього видатного сина свого народу, який усе життя служив національній культурі.

Олег АНТОНОВИЧ

Джерело: http://ntsh.org/

Напишіть відгук