Андрей Шептицький – Мойсей українського народу

1
972
Андрей Шептицький - більше ніж владика Церкви.
Андрей Шептицький - Мойсей українського народу.

Вчора у Львові відбулась подія значного масштабу: на площі Св. Юра у Львові було освячено пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому. Здавалось, що надзвичайного у цьому нічого немає, адже Львів – це місто історії, місто пам’ятників, як нових так і давніх. Разом з тим, важливою є сама постать особи, зображена на цьому меморіалі.

Пам'ятник Андрею Шептицькому у Львові.
Пам’ятник Андрею Шептицькому у Львові.

Андрей (Роман Марія Александр) Шептицький народився 29 липня 1865 року у селі Прилбичі Яворівського району, Львівської області у шляхетній українській родині. При хрещенні отримав імена Роман, Александр, Марія. Його тато — граф Ян (Іван) Шептицький, мати — графиня Софія Фредро. Бабуся — Зофія з Яблоновських гербу Гжимала, дружина фундатора будівництва теперішнього Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Станіслава Скарбека.

Родина Шептицьких
Родина Шептицьких

Подружжя Шептицьких мало семеро синів. Перший син Стефан помер у віці 2-х років, Єжи (Юрій) помер у віці 17-ти років. Третім сином Шептицьких став Роман, відомий як Андрей Шептицький. Четвертий — Казимир — успішний адвокат, який у віці 43 років полишив світську кар’єру і став монахом студитом і відомий як Климентій Шептицький. П’ятий — Александр. Шостий — Станіслав Генерального штабу і військовий аташе Австро-Угорщини в Римі перед Першою світовою війною, потім став генералом польської армії. Сьомий у 1939 році, під час першого російсько-більшовицького вторгнення, був замордований більшовиками в Прилбичах разом із дружиною.

За спогадами матері, майбутній митрополит вже з малку відрікся від брехні та прагнув праведного життя. Першу освіту здобував удома, а іспити складав у Львівській гімназії імені Франца Йосифа. Таким чином з відзнакою закінчив чотири класи. Осінню 1879 року, разом із братами Юрієм та Александром поїхав до Кракова на навчання у гімназію Св. Анни. Саме там невдовзі помирає його брат Юрій. 1 жовтня 1883 року Роман Шептицький, закінчивши студії з відзнакою, вступає у Кракові на військову службу, але вже 8 січня наступного року у нього діагностують скарлатину (хворобу, яка супроводжується зараженням крові й гострим запаленням суглобів), після чого ледь не помирає і змушений повернутись додому.

Андрей Шептицький із мамою Софією
Андрей Шептицький із мамою Софією

Восени 1884 року Роман і Олександр разом поїхали до Німеччини в Бреслау (тепер Вроцлав, Польща) на правничі студії в університет. У 1886 році вперше відвідав Рим, а влітку 1887 року завершив університетські студії. 11 серпня цього ж року, на пропозицію батька, вирушив до Хирова в колегію єзуїтів. Через тиждень прибув в Добромильський монастир, щоб ознайомитись з життям отців василіян. У жовтні 1887 року батько відправив Романа у подорож до Росії, під час якої він познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Поділля, Київ, Москву.

8 лютого 1888 року у Римі взяв участь у загальній аудієнції у папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім’ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. За місяць, 27 квітня, він повертається  до Кракова і через 3 тижні здобуває науковий ступінь доктора права.

29 червня 1888 року батьки супроводили сина до Добромильського монастиря отців Василіян, і 13 вересня 1888 року Роман складає перші чернечі обіти і приймає ім’я Андрей. З жовтня 1888 року по червень 1891 року брат Андрей, проживаючи у Краківській Єзуїтській обителі на площі св. Варвари, відвідує університетські курси з богослов’я та філософії.

Андрей Шептицький — монах Добромильського монастиря Чину св. Василія Великого, 1888–1892
Андрей Шептицький — монах Добромильського монастиря Чину св. Василія Великого, 1888–1892

З 3 серпня по 4 жовтня знову важко хворіє, цього разу на тиф, через що змушений повернутись у родинний маєток, куди батько Ян привозить лікарів зі Львова та Кракова. До монастиря повертається 17 травня 1892 року.

11 серпня 1892 року складає вічні обіти у Кристинопольському (нині м. Червоноград, Львівської обл.) монастирі, а 3 вересня того ж року єпископ Юліан Пелеш у Перемишлі висвячує його на священника. Приміційну службу відслужив 11 вересня 1892 року у Прилбичах.

У 1894 році отець Андрей закінчує богословські студії у Кракові, а 20 липня 1896 року його призначають ігуменом монастиря Св. Онуфрія у Львові, а 19 травня наступного року, разом із отцем Платонідом Філясом, починає видавати щомісячний часопис «Місіонар», та 1898-1899 роки викладає богослов’я у Кристинопільському монастирі.

У 1899 році Шептицький стає єпископом Станіславським. Він був першим главою дієцезії, який почав писати до людей на їхньому діалекті, що показує його простоту та старання бути ближчим до людей, якими він опікувався.

Після смерті митрополита Юліана Куїловського Шептицький 17 грудня 1900 року був номінований Папою на Галицького митрополита. Інтронізація відбулася 12 січня 1901 року у соборі Св. Юра у Львові.

Ставши главою УГКЦ він починає активно реформувати церкву, вважаючи, що виховання добрих священиків — це запорука успішної проповіді Євангелія. Тому особливу увагу він приділяв процесу формування майбутніх душпастирів. У березні та квітні 1901 року Митрополит здійснив візитацію Львівської семінарії, на підставі якої прийняв рішення про реорганізацію закладу. Андрей Шептицький дбав також про відкриття єпархіальних семінарій у Станіславові та в Перемишлі. Він також дуже регулярно відправляв найздібніших студентів до університетів Рима, Інсбруку, Фрібуру в Швейцарії і до Авґустінеума у Відні. А через десять років завдяки низці реформ Митрополит уже мав достатню кількість підготованих і освічених священиків.

Семінарія Святого Духа. Фото Крігера 1894 року
Семінарія Святого Духа. Фото Крігера 1894 року

Митрополит Андрей Шептицький був прекрасним політиком, стратегом, дипломатом. Одним із перших політично-патріотичних актів Митрополита Шептицького було закриття Духовної семінарії на знак солідарності з українськими студентами Львівського університету, які виступали за свій, український, а не за польський навчальний заклад, вимагаючи, щоб їх вчили українською мовою. 1906 року Митрополит Андрей очолює делегацію до цісаря Франца Йосифа, вимагаючи, щоб українців у Галичині трактували однаково з іншими народами монархії, не принижуючи їхньої національної та людської гідності. У 1913 році цісар видав декрет, згідно з яким український університет у Львові мав відкритися 1 вересня 1916 року. Але 1914 року після вбивства в Сараєво спадкоємця престолу спалахнула Перша світова війна. Росія, яка збиралася загарбати Галичину, дуже швидко дізналася про той декрет і сприйняла це як зневагу до себе. Тому, вдершись в Галичину, російські війська арештували Митрополита Андрея і вивезли його вглиб Росії.

Кілька років, аж до 1917-го, Шептицький перебував у Новгороді, Суздалі, Курську, і лише після революції зміг повернутися в Україну. По дорозі з неволі Митрополит зупинився у Києві, де мав кілька важливих дипломатичних зустрічей, на яких підбадьорював політиків говорячи про незалежність та відокремлення від Росії.

Повернувшись до Львова 28 лютого 1918 року, Митрополит Андрей виступив із промовою в Палаті панів у Відні щодо укладання Берестейської угоди, в якій вирішувалася доля Холмщини. Митрополит доводив, що ця земля є давньою українською територією, не тільки етнографічно, а й історично, що вона дала Україні найкращі культурні традиції та мучеників за віру. Саме завдяки Митрополитові Українська Народна Республіка уклала Берестейський договір, згідно з яким Холмщина відійшла до УНР.

Шептицький завжди допомагав українській дипломатії своєю авторитетністю та впливовістю. 1919 року він виїздить зі Львова до Рима, й завдяки йому Ватикан на чолі з Папою Бенедиктом XV визнає УНР. З Рима він їде до Парижа, де зустрічається з Президентом Франції Міллєрандом. Звідти їде до Бельгії і там також заручається підтримкою та визнанням своєї держави. Відвідує своїх вірних у Північній та Південній Америці, Канаді. Звідти повертається до Відня, де з політиками Євгеном Петрушевичем, Костем Левицьким та Степаном Вітвицьким обговорює майбутнє України.

Митрополит Андрей чи не в кожній суспільній галузі доклався до її розвитку, мав величезний вплив на духовність свого народу. 1906 року він організував першу в Україні прощу до Святої Землі – Єрусалима, в якій брало участь понад 500 чоловік. З особливою ревністю дбав про народну освіту. Допомагав матеріально багатьом середнім школам, “Просвіті”, “Рідній школі”. За власні кошти придбав будинок для дівочої гімназії, а в соборі Св. Юра організував Народну школу ім. Грінченка для бідних дітей. Віддав свої землі для садівничої школи в Липованні, а для хліборобської – в Коршові. Підтримував дитячу патріотичну організацію “Пласт”, подарувавши їй для літніх таборів свій маєток в Підлютому. 1903 року заснував Народну лічницю, в якій могли безкоштовно лікуватися бідні люди, а сестрами-жалібницями працювали монахині.

Здібним дітям та молодим перспективним богословам сприяв, щоби вони могли навчатися у вищих навчальних закладах, семінаріях. Допомагав талановитим митцям. Був меценатом таких відомих художників, як Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Осип Курилас. А також допоміг здобути освіту в консерваторії співакові Михайлові Попелю, який згодом став провідним басом на сцені Львівської опери.

Заснував Студитський науковий інститут, якому подарував велику бібліотеку. 1919 року заснував богословський факультет при Духовній семінарії у Львові, який 1928 року був реорганізований в Богословську академію з філософським та теологічним факультетами. Ректором у той час був отець-доктор Йосиф Сліпий. 1939 року було заплановано відкрити в Академії правничий факультет, що мало покласти початок створення Українського католицького університету. Митрополит Шептицький викладав у Богословській академії аскетику Західної і Східної Церкви, домагався, щоб, окрім польських науковців, там викладали й українські професори. 1923 року заснував Богословське наукове товариство, яке видавало часопис “Богословіє” та “Праці Богословського наукового товариства”. 1939 року заснував Український католицький інститут Церковного з’єдинення ім. Митрополита Рутського, який очолив його брат, Архімандрит Климентій Шептицький.

Пам'ятник Андрею Шептицькому у Львові.
Пам’ятник Андрею Шептицькому у Львові.

Був засновником чинів та згромаджень. 1904 року заснував Чин св. Теодора Студита в Скнилові під Львовом. Уклав монаші правила “Типікон”. 1913 року запросив у Галичину Чин Редемптористів, що прийняли східний обряд, серед яких були голландці та бельгійці. Вони вивчили українську мову й працювали для нашої Церкви, виховавши гідних монахів-українців, серед яких варто згадати Миколая Чарнецького. Заснував також жіночі монаші Згромадження сестер Студиток, Милосердя, Пресвятої Родини, св. Йосифа, священномученика Йосафата. 1919 року видав Унівський Устав, у якому наголошував, що повинно бути одне стадо і один пастир, писав про духовну єдність народу на прикладі чернецтва. Прагнув відродити давній український монаший дух, і це йому на Божу славу вдалося.

У 1939 році до Львова увійшли радянські війська. Більшовики почали активно закривати семінарії та християнські школи разом із церквами. З огляду на великий авторитет Митрополита Шептицького не чіпали, але шукали якогось великого компромату, за який можна було би “пришити” йому якусь справу, влаштовуючи арешти та жорстокі допити монахів, священиків. Саме тоді розпочинаються репресії та терор не тільки проти Української Греко-Католицької Церкви, а й проти цілого українського народу.

В цьому часі Митрополит нагадує духовенству про важливість виховання молоді та дітей у християнській вірі та необхідність катехизації.

З приходом нацистів у 1941 році постає нова проблема – винищення євреїв. Шептицький починає писати Гітлеру, Гімлеру та німецькому уряду листи з проханнями припинити винищення євреїв, а також дати Україні автономію, але німецькі посланці переказують Митрополиту, що якби не його поважний вік і авторитет, то його б уже давно розстріляли, за те що він заступається за євреїв. Та це не зупиняє Шептицького, він і надалі допомагає потребуючим, визволяє арештованих, зокрема як це було з вірменським вікарієм, який видавав євреям фальшиві свідоцтва про хрещення, за що був арештований німцями, та визволений завдяки дипломатії Митрополита Андрея.

Ще 22 грудня 1939 року, передбачаючи наростання репресій проти церкви, Митрополит таємно висвятив на єпископа свого наступника — ректора Львівської духовної семінарії о. Йосифа Сліпого. Сам же Митрополит неодноразово писав у Ватикан (у 1916, 1939 та 1942 роках) до Пап з проханням делегувати його на мученицьку смерть за для порятунку України та українського народу, але всі три рази отримував відмову.

У липні 1944 радянська влада вдруге окупувала Галичину. 1 листопада митрополит відійшов у вічний світ, вмираючи, він знав, що його церкву заборонять, а вірних і духовенство переслідуватимуть, але він пророкував відродження УГКЦ. Помер він близько 13 години, після ускладнення грипу, три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти. Похований у підземеллі собору святого Юра. Його похорон у зайнятому радянськими військами Львові перетворився на грандіозну маніфестацію.

Що ж стосується пам’ятника, то це не перший пам’ятник у Львові: ще один був встановлений у 1935 році на святкуванні 30-ліття Національного музею і 70 -ліття від дня народження митрополита.

Памятник Шептицькому (автор – Сергій Литвиненко, 1935 рік)
Памятник Шептицькому (автор – Сергій Литвиненко, 1935 рік)

Знищений радянською владою. А раніше ще один постамент був встановлений за життя митрополита Шептицького восени 1932 року у греко-католицькій академії.

Пам'ятник на площі Святого Юра.
Пам’ятник на площі Святого Юра.

Сучасний пам’ятник Митрополиту Андрею Шептицькому запроектований на гранітному стилобаті і орієнтований на південний схід. Статуя пам’ятника (бронзовее литво) – висотою 3,6 м, загальна висота композиції з базисною частиною в камені – до 5,8 м, стилобат пам’ятника – включення елементів граніту полірованого, коричнево-охристого відтінків.

Костянтин БАРАНЮК

Джерела: uk.wikipedia.orgmytropolyt.com.uaradiosvoboda.orgvelychlviv.compresident.gov.uaphoto-lviv.in.ua

1 коментар

Напишіть відгук