Академічна гімназія у Львові

0
2065
Академічна гімназія у Львові

Історики вважають, що Академічна гімназія у Львові була заснована за розпорядженням цісаря Йосифа II від 24 (або 21) жовтня 1784 року як складова частина Львівського університету (Академії). Тому й отримала назву “академічна”.

Однак традиції цієї середньої школи сягають давніших часів. Її попередницею вважалася міська школа, заснована 1382 року. Коли 1773 року в Австрії ліквідували орден єзуїтів, то на базі їхньої Львівської колегії (академії) було засновано нову “академію” – 6-класову гімназію з дворічним ліцеєм. Тож академічна гімназія старша за університет, при якому вона мала би функціонувати, щонайменше на 11 років.

Академічна гімназія, вул.Степана Бандери 14
Академічна гімназія, вул.Степана Бандери 14

До 1831 року гімназія містилася на 2-му поверсі колишнього монастиря Св. Трійці оо. Тринітаріїв на вул. Театральній (там, де й тодішній університет). Після революційних листопадових подій 1848 року її перенесли на вул. Валову, 18 – до приміщення колишнього Бернардинського монастиря. За радянських часів у цих приміщеннях, до 1960-х років ще огороджених високим цегляним муром, оселилося музичне училище ім. Філарета Колесси. Тепер тут факультет культури та мистецтв Львівського національного університету ім. І.Франка та “Музей ідей”, який уже не перший рік дивує Львів своїми креативними проектами.

вул. Валова, кін. ХІХ-поч. ХХ ст.
вул. Валова, кін. ХІХ-поч. ХХ ст.

Ще 1848 року ця гімназія, в якій навчання провадили німецькою мовою, мала бути переведена на мову місцевої людності – руську. Але процес її українізації затягнувся, і гімназія залишалася німецькомовною, бо нібито не було відповідних вчителів, підручників і виробленої термінології.

У 1850 році директором вищої академічної гімназії був Франц Брюґер. Професорами класичної філології були д-р Євзебій Черкавський, д-р Амброз Яновський, Петер Маєр, Йозеф Чьорх. Руську мову та літературу у 7 та 8 гімназійних класах викладав професор університету Яків Головацький. Вчителями релігії були: Франц Альтман, Франц Гурський (латинської), Михайло Малиновський та Іван Жуковський (грецької). Інші предмети викладали: професор університету Александр Завадський (фізика), Ігнац Лємох, Фердінанд Каспарі (математика), Гіацинт Лобажевський (філософія природи), Йоганн Лянґнер (натуральна історія), Йоганн Ґльох (німецька мова), Адальберт Урбанський, Йозеф Броз (історія та географія), Євген Лазовський (польська мова), Якоб Шокліж (італійська мова), Карл Пєхурський (французька мова), Юзеф Кавецький (каліграфія). Загалом тоді у восьми класах гімназії було 825 учнів. З них 633 – звільнені від плати за навчання, а 124 з них отримували стипендії.

Яків Головацький
Яків Головацький

Коли 1864 року цю львівську гімназію №1, навчання у якій поступово переводили на руську мову, перенесли до Народного Дому на вул. Театральній, в колишніх будівлях монастиря з боку вул. Валової створили першу у Львові гімназію з польською мовою навчання під №3 (2-й номер мала “домініканська” німецька гімназія при вул. Підвальній – тепер там школа №8). У 1875 році цю 3-ю львівську гімназію ім. Франца Йосифа І перевели до нового будинку на вул. Баторія (тепер вул. Князя Романа, 5), а на Валовій утворили нову гімназію №4 з польською мовою викладання. У 1889-му “четверту буду” перенесли на вул. Нікоровича (тепер Професорська), а при Бернардинах знову створили польськомовну цісарсько-королівську гімназію №5, яка чекала на своє нове приміщення на нинішній вул. Кушевича, 3 до 1907 року. Тоді на Валовій заснували нову польську гімназію №7 (6-у гімназію, теж польську, відкрили трохи раніше на вул. Личаківській, 37). Згодом “сімка” перебралася на вул. Сокола (тепер Ковжуна, 8), а на Валовій, 18 утворили гімназію №10 імені Генрика Сєнкевича. Таким чином огороджені високим муром старі монастирські будівлі перетворилися на своєрідний “інкубатор” польського середнього шкільництва у Львові.

З 1864–1865 рр. руську мову впровадили для навчання більшості дисциплін до перших 4 класів гімназії. Після тривалих протестів і петицій лише з 1873 року почали впроваджувати руську мову до старших класів гімназії. І щойно з 1878 року, коли гімназисти складали першу матуру (екзамени на атестат зрілості) руською мовою, закінчився цей 30-річний процес українізації.

На той час в гімназії навчалося 379 учнів, переважно греко-католиків, але було теж 11 римо-католиків. У 8 класі тоді на тиждень припадало дві години на релігію, 5 год. – на латинську мову, 5 год. – на грецьку, 3 год. – на руську, дві год. – на польську, 4 год. – на німецьку, 3 год. – на історію та статистику, 1 год. – на математику, 4 год. – на фізику, дві год. – на психологію. А в 1 класі: дві год. – релігія, 7 год. – руська мова, 6 год. – німецька мова, дві год. – польська мова, 3 год. – рахунки, дві год. – каліграфія.

Володимир Ільницький
Володимир Ільницький

Першим директором вже українізованої гімназії був у 1867–1892 роках о. проф. Володимир Ільницький, що надав цьому закладу національного напряму, дбав про релігійне виховання та чистоту мови гімназистів.

З 1864 року єдина у Львові державна гімназія “з руською мовою викладання” містилась у тісних приміщеннях Народного Дому на вул. Театральній, 22. “І коли подумаю, що українська молодь у столичнім українським княжгороді Львові понад повних 40 літ, а коли узгляднити ще й філію, то через 70 літ виховувалась в приватнім, до шкільних цілей не приспособленім будинку, без відповідних класових світляних кімнат, без руханкової салі; ба, що більше, навіть без подвір’я і дерев, де діти могли б у часі павз подихати свіжим воздухом; у будинку, де молодь із цілого великого поверха в одному виходку з 5 лиш убікаціями без води до споліскування скупчувалась, (а водотяги заведено в Народнім домі щойно 1904 р.!), то мені ще й нині по стільки літах мурашно робиться на саму згадку про це”, – згадував колишній учень гімназії та автор книги про цей навчальний заклад Степан Шах.

Хоча у ХІХ столітті управу Народного Дому перейняли галицькі москвофіли (і навіть вигнали звідти “Просвіту”), проте цей будинок залишався символом українства.

Народний дім, кін. ХІХ ст.
Народний дім, кін. ХІХ ст.

Москвофільське керівництво Народного Дому надавало приміщення для Академічної гімназії, бо отримувало за це кошти з державного бюджету. Але, як писала історик Ірина Орлевич, “керівництво “Народного дому” відмовлялося скеровувати учнів до єдиної у Львові української Академічної гімназії. У 1881 р. на загальних зборах “Народного дому” народовець о. Олександр Стефанович виступив з вимогою записувати вихованців бурси до Академічної гімназії. На його думку, “Народний дім” власноруч штовхав українських школярів у польські гімназії”.

Щойно у 1906 році Львівська академічна гімназія перенеслася до нового просторого будинку на тодішній вул. Леона Сапіги (тепер вул. С.Бандери) №14. Будинок гімназії на Л.Сапіги, збудований фірмою Івана Левинського, був на початок ХХ століття досить модерним. Його спорудили разом із розбудовою всього кварталу – у трикутнику нинішніх вулиць Бандери, Карпінського й Архітекторської. Тепер тут гарні сецесійні та постсецесійні будівлі, що постали у 1901–1913 роках за проектами архітекторів Альфреда Захарєвича, Зиґмунда Федорського, Фердинанда Касслера.

А в Народному Домі була утворена філія української гімназії. Вона працювала там до 1935 року, поки польська влада не перенесла цю другу українську середню школу до колишнього палацу Сєменських-Левицьких на вул. Пекарській, 19. Посол Галицьких штатів, граф Костянтин Сєменський, дідич містечка Магерова, замовив проект палацу в архітектора Фридерика Баумана, що походив із Мітави (тепер Елгава) в Курляндії (Курземе, тепер частина Латвії). Палац на Пекарській було збудовано до 1849 року. Син графа Костянтина, Вільгельм Станіслав Сєменський (1827–1901), дослужився до звання таємного радника цісарського двору, був членом австрійської Палати панів, кавалером Мальтійського ордену. Він перебудував палац у 1873–1877 рр. Проект перебудови виконав архітектор А.Ваґнер у стилі французького бароко. Іван Левинський і Ян Томаш Кудельський у 1891–1894 рр. реконструювали палац, який зберіг донині свій ­зовнішній вигляд.

У повоєнні часи тут була середня школа №36, згодом в палацовому комплексі розмістили спеціалізовану школу-інтернат №102. Ліворуч від брами на стіні офіцини встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут, у філії української Академічної гімназії, навчався Володимир Щигельський (Бурлака) (1920–1949), командир УПА на Закерзонні.

Академічна гімназія, 1910 р.
Академічна гімназія, 1910 р.

Гімназійних учителів за австрійських часів називали професорами.

“Ходили всі наші професори повагою, штивно, немов патиковато, носили високо стоячі, тверді комірці, чорні мотильковаті кравати або широкі англійського фасону “гальстухи”, прикрашені шпилькою з брильянтом або самоцвітним каменем, білі з твердо накрохмаленими передами сорочки, білі, тверді округлі манжети, що до рукавів сорочки не пришиті, а шпінками прикріплені були. На манжетах носили переважно перлові або срібні шпінки, а патріотично настроєні – ще й з цісарським двоголовим орлом. При тім носили високі чорні циліндри, які їх робили незвичайно високими, або сиваві півциліндри, або “мельоники” фірми Габіґ, які ми “банячками” називали. Ходили в чорних “шлюсроках” або “ластівках” з двома довгими хвостами із заду, в пепітових, старанно випрасованих споднях. Їх святочні фраки були вузькі і довгі, камізельки були ясні з блискучими перловими ґудзиками, а в лівій кишені був обов’язково годинник, прикріплений золотим ланьцушком до правої камізелькової кишеньки. Носили високі чорні черевики з гумовими по боках вставками до розтягування при взуванні (без шнурівок) так зв. “штиблєти”. Всі – старші без виїмку – були бородаті, а бороди були різно підстрижені, вуса – у старших по козацьки спадаючі, – у молодших до гори a la Kaiser Wilhelm II підкручені. Деякі носили “бачки”, як цісар Франц Йосиф І. Волосся на їжака стрижене, рідко у кого на розділ зачесане. Осінню носили чорні накидки з оксамитними вилогами, зимою натягали футра з кримськими або бобровими комірами (видри вважалися жидівською прикрасою), а на черевики взували великі теплі російські кальоші марки “Треугольнік” і обов’язково держали палицю в руках або парасоль. Модним було носити цвікер на чорнім шовковім шнурку, прип’ятім до горішньої кишеньки в камізельці. Лише старі професори носили окуляри, звичайно в золотій оправі… Не носили вони тоді ще течок з книжками. Якщо конечно було яку книжку до школи взяти, то несли її радше в руках… Зшитки з задачами приносили і відносили їм, призначені ними, учні до дому”, – так описував цісарсько-королівських професорів Степан Шах у своїх споминах про Академічну гімназію.

Першим директором гімназії став В.Ільницький. Його наступниками були Едвард Харкевич (1892–1911), Ілля Кокорудз (1911–1928), Микола Сабат (1928–1930), Северин Лещій (1930–1931 та 1934–1939), Денис Лукіянович (1931–1934), Петро Менчик (1941–1944).

Ілля Кокорудз
Ілля Кокорудз

За часів ІІ Речі Посполитої цей навчальний заклад називався «Державна гімназія №571 з руською мовою навчання у Львові». За радянських часів це була середня школа №1 з українською мовою навчання. Під час німецької окупації у 1941–1944 навчальний заклад називався Першою гімназією, але її будинок був перетворений на госпіталь, тож вона розмішувалася у різних тимчасових приміщеннях, зокрема, у будинку «Просвіти» на Ринку, 10. У 1992 році Львівську СШ №1 перетворено на Першу Львівську гімназію при університеті «Львівська політехніка».

Директорами (управителями) філії Академічної гімназії були Ізидор Громницький (1906–1917), Михайло Рибачек (1917–1920), Григорій Наливайко (1921–1924), Стефан Федів (1924–1926), Ярослав Вербицький (внук композитора о. Михайла Вербицького, 1926–1928), Михайло Залєський (1934–1939).

У 1928–1934 рр. управителем філії був Іван Бабій – старшина УГА, голова філії “Учительської громади” у Львові, директор Архиєпископського інституту Католицької акції, товариш владик Йосифа Сліпого, Микити Будки й Івана Бучка. І.Бабія застрелили 25 липня 1934 року за вироком Революційного трибуналу ОУН та наказом Крайового провідника Степана Бандери.

“Директора Бабія ОУН засудила на кару смерти за те, що він активно співпрацював з польською поліцією і свідомо поборював українське революційне підпілля, видаючи польській поліції українських ґімназистів та студентів, членів і симпатиків ОУН, і намовляв учнів своєї ґімназії стати поліційними донощиками й зраджувати поліції про всі вияви протипольської діяльности своїх товаришів-українців”, – говорив С.Бандера під час судового процесу 1936 року.

Вбивство Івана Бабія викликало неоднозначну реакцію в українському середовищі Львова. З цього приводу Митрополит Андрей Шептицький видав 12 вересня 1934 року пастирський лист під назвою “Святій справі не можна служити закривавленими руками”.

“Хоч він сам, від шкільної лавки почавши, був гарячим національним патріотом, впав жертвою револьверового замаху з руки українського “патріотичного” молодця, недокінченого гімназиста, коли вертав зі школи домів посеред вулиці Піярів в 1934 р. Була це велика трагедія так особиста, бо лишив жінку, доньку свого пароха о. Льва Юрчинського з Добромірки, і двоє малих дітей, як і національна. А вину в тім поносить не так молодий “революціонер”, як один нетактовний львівський український часопис, що цькував молодь і громадянство проти Ів. Бабія”, – писав про цей трагічний епізод у взаємному поборюванні радикальної та поміркованої течій національного руху в своїх спогадах Степан Шах [3].

В Академічній гімназії та її філії в різні часи професорами були видатні особистості, про декого з них варто згадати. Викладачами релігії та катехитами Академічної гімназії були греко-католицькі священики: Іван Гушалевич (член «Головної Руської Ради» у 1848 році та посол до Галицького сейму, автор гімну галицьких русинів «Мир вам, браття, всім приносим»), Олексій Торонський, Іван Чапельський, Діонізій Дорожинський, Леонід Лужницький, Іван Туркевич, Євген Монцібович, Гавриїл Костельник, Іван Фіґоль, Теофіл Горникевич, Василь Лаба.

Михайло Галущинський
Михайло Галущинський

Руську (тобто українську) мову та літературу викладали: Володимир Коцовський (автор «Руської граматики»), о. Омелян Огоновський (професор кафедри руської літератури Львівського університету, голова Товариства «Просвіта» у 1877–1894 рр.), Павлин Свєнціцький (еміґрант із Києва після повстання 1863 р., письменник під псевдонімом «Павло Свій»), Ілля Кокорудз, Михайло Пачовський, Стефан Федів, Стефан Ганущак, Микола Ластовецький, Амвросій Андрохович, Михайло Тершаковець, Володимир Радзикевич (автор «Нарису історії української літератури»), Михайло Возняк (академік ВУАН, пізніше професор ЛДУ ім. І.Франка), Ярослав Гординський, Іван Брик (голова Товариства «Просвіта» у 1932–1939 рр.), Іван Зілинський, Філарет Колесса, Михайло Галущинський (перший командувач Легіону УСС, голова Товариства «Просвіта» у 1923–1931 рр.), Василь Пачовський та Петро Карманський (поети з ґрона «Молодої Музи»), Станіслав Людкевич (видатний композитор).

Вчителями польської мови (за Австрії необов‘язкова) були: Ярослав Біленький, Вітольд Висоцький, Сидір Твердохліб (поет-молодомузівець), Генріх Бюґеляйзен (приятель поета Юліана Тувіма), Ольгерд Ґурка, Стефан Кавин, Марія Струтинська (письменниця та діячка «Союзу Українок»).

До професорів класичних мов (латини і греки) належали: Григорій Цеглинський, Юліан Романчук (голова Товариства «Просвіта» у 1896–1906 рр., довголітній голова Українського клюбу у Галицькому сеймі й Української парламентської репрезентації віденського Райхсрату), Іларіон Огоновський, Ізидор Громницький, Григорій Наливайко, Іван Копач, Спиридон Кархут (потім перший директор дівочої гімназії сс. Василіянок), Микола Сабат, Остап Макарушка (у 1920-х протестував проти запровадження «більшовицького» правопису в Галичині, бо вважав, що «Українець» має писатися з великої літери), Ярослав Вітошинський, Йосафат Назар, Михайло Посацький, Платон Горницький, Петро Мечник, Михайло Балаким, Володимир Дикий, Іван Зілінський, Стефан Федів, Тарас Франко (син Івана Франка).

Іван Боберський
Іван Боберський

Німецької мови в гімназії навчали: Омелян Партицький (видав у 1867 році «Німецько-руський словар»), Іван Боберський (голова українського гімнастичного товариства «Сокіл», організатор першого українського «Спортового кружка гри ніжної пилки», (копаного м’яча, футболу) у Львові, член Бойової управи УСС), Йосиф Роздольський (відомий етнограф, збирач народних пісень, які він вперше записував на грамофонні платівки), о. Йосиф Застирець, Гнат Павлюх, Юрій Рудницький (відомий письменник під псевдонімом Юліан Опільський), Платон Лопушинський, Лука Турчин, Іван Заболоцький, Микола Яцків, Юліан Стефанович.

Анатоль Вахнянин
Анатоль Вахнянин

Професорами історії та географії були: Анатоль Вахнянин (перший голова Товариства «Просвіта» у 1868 році, організатор хору Академічної гімназії), Григорій Величко (автор першої мапи «України-Руси»), Юліан Целевич (голова Товариства ім. Шевченка – пізніше НТШ), Юліан Левицький, Василь Білецький, Юліан Чайковський, Василь Проців, Олексій Сушко, Степан Рудницький (видатний географ), Стефан Томашівський (відомий своїми нетрадиційними поглядами історик і політичний діяч); Іван Крип’якевич (найталановитіший учень Михайла Грушевського), Мирон Кордуба (видатний історик), Василь Пачовський (поет-«молодомузівець»), Омелян Терлецький; Денис Коренець.

Григорій Величко
Григорій Величко

Математику, фізику та хімію викладали: Петро Огоновський (голова Товариства «Просвіта» у 1906–1910 рр.), Емілян Савицький (член Крайової шкільної ради, автор перших підручників з математики та фізики українською мовою, з 1907 р. директор української гімназії в Перемишлі), Осип Янів, Володимир Андріянович, Северин Лещій, Іван Сітницький, Михайло Рибачек, Володимир Зілинський, Стефан Балей (відомий психолог), Василь Баран, Володимир Кучер (відомий фізик, дійсний член НТШ), Володимир Кузьмович, Зіновій Храпливий, Микола Чайковський.

Професорами природи (біології) були: о. А.Полянський, Іван Верхратський, Василь Чайковський, Лев Гаванський, Микола Мельник, Іван Раковський (голова НТШ у 1935–1939 рр., головний редактор «Української загальної енциклопедії» та голова Краєвого товариства абстинентів «Відродження»), Олександр Тисовський (один із засновників скаутської організації «Пласт»), Євген Жарський.

Стефан Томашівський
Стефан Томашівський

До необов’язкових предметів належали каліграфія, рисунки, стенографія, спів, французька й англійська мови, а також «гри і забави» (фізична культура). Шкільний рік в австрійських гімназіях тривав з 1 вересня до 15 липня. Навчання відбувалося 6 днів на тиждень (загалом 32 години). Навчальна година тривала 50 хвилин.

У 1907 році в Академічній гімназії було 808 учнів (795 греко-католиків та 6 православних). Треба зауважити, що в інших 5 гімназіях та двох реальних школах Львова вчилося ще 340 греко-католиків. Загалом того року у державних середніх школах Львова було 5490 гімназистів і реалістів. З них греко-католики становили 20,7%, римо-католики – 52,9%, старозаконні (юдеї) – 22,8%, лютерани – 1,1%. Частка греко-католиків у населенні міста була значно меншою – 17%.

Учні гімназії
Учні гімназії

Але серед учнів Академічної гімназії за австрійських часів лише 20% походили зі Львова. Більшість із них – це були селянські, міщанські та священичі діти з усієї Галичини.

За статистикою, у 1913/1914 навчальному році зі Львова походило 239 учнів Академічної гімназії (загалом їх було 495) та її філії (626). Найбільше з галицьких повітів до гімназії посилали: Львів – 193, Бібрка – 105, Камінка-Струмилова – 73, Перемишляни – 70, Жовква – 55, Рава-Руська – 45, Сокаль – 42.

Учні гімназії
Учні гімназії

За походженням учні поділялися на селян і маломіщан (572), священиків (176), державних службовців (135), народних вчителів (63), ремісників і промисловців (47).

Не всі вони доходили до матури, бо вимоги до навчання були набагато складніші, ніж у нинішніх середніх і навіть вищих школах. Але ті кілька тисяч вихованців Академічної гімназії, які вийшли з її класів до 1939 року, стали справді провідною верствою Галичини.

Ігор МЕЛЬНИК

Джерела:  http://zbruc.eu/node/28376

  1. Шах С. Львів – місто моєї молодости. Цісарсько-Королівська Академічна Гімназія. – Мюнхен: Вид-во “Христіанський Голос”, 1956. – Ч. 3. – С. 9.
  2. Орлевич І. Боротьба між українофілами та русофілами за “Народний дім” // Вісник Львівського університету. Сер. істор. 2007. Спец. вип. – С. 339-358.
  3. Цит. за книгою Петра Мірчука “Нарис історії ОУН. Перший том: 1920–1939”.

Напишіть відгук