5 українських “жіночих” підприємств Львова початку ХХ століття

0
1199
5 українських

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у Львові поступово збільшується кількість українських підприємств. Серед найбільш відомих: «Маслосоюз», «Народна Торгівля», «Центросоюз» та інші. Були серед них і спілки та фабрики засновані жінками-підприємцями нашого міста. Тож сьогодні піде мова про 5 таких промислів у Львові.

1. “Жіноча спілка промислова “Труд”.

У 1900 році з ініціативи В.Нагірного постала промислова жіноча спілка “Труд”. Важливу роль у її заснуванні та діяльності відіграли провідниці жіночого руху Ґресякова, О.Бачинська, Панкевичева. Спочатку спілкою керували її ідейний батько та активний засновник В.Нагірний, а також І.Кокорудзова, М.Білецька.

Герміна Шухевич
Герміна Шухевич

До І світової війни спілкою та школою жіночого кравецтва “Труд” керувала Герміна Шухевич (дружина видатного етнографа, автора “Гуцульщини” Володимира Шухевича та бабця славетного Романа Шухевича-Чупринки, команданта УПА). Після війни (1914-20) управителькою школи “Труд” була С.Олесницька; її продукція, за відгуками сучасників, “відзначалась артистичним кроєм”. Згодом при школі створили салон мод і дамських капелюхів, який вела Марія Драгомирецька (дружина письменника Льва Лепкого), яка опанувала фах модистки у Відні.

Рекламні оголошення, 1930-ті рр.
Рекламні оголошення, 1930-ті рр.

Основна мета діяльності товариства полягала у “виробництві, продажу всяких предметів, входячих в круг праці жіночої як: всякого роду убора, білля, предметі в для украшення, як також закупно і продаж всяких матеріалів до сих виробів потрібних, удержування курсів, які підготовляли б дівчат до кравецького фаху і торгівлі”.У 1904-05 роках “Труд” мав у своєму підприємстві такі відділи: робітню суконь; робітню білизни; салон мод; відділ гафтярський; відділ торговельний. Установа “Труд” була тоді найбільшим таким закладом не лише у Львові, але й на Галичині.У 1910-х роках товариство “Труд” організувало платні курси крою та шиття.

Українські робітниці “Труду” у 1920-30-х рр. влаштовували у Львові “ревії мод” (покази мод), рекламуючи модерний одяг з українськими національними елементами. Організовували вечори народного одягу та виставки не тільки у Львові , але й у Варшаві, Празі, Чикаго.

2. “Українське народне мистецтво”.

Цей жіночий промисловий кооператив з обмеженою відповідальністю був заснований у Львові,  влітку 1922 р. з ініціативи «Союзу Українок». Керівником закладу стала одна з перших найбільш наполегливих та заслужених українських кооператорок Емілія Стернюк. До дирекції кооперативу увійшли Марія Донцова, Марія Громницька, Ірена Домбчевська і Марія Біляк. Головою Наглядової Ради згодилася стати Костянтина Малицька.

Управління кооперативу «Українське Народне Мистецтво»: Директор Ірина Макух-Павликовська, інженер Стефанія Чижович. 1934 р.
Управління кооперативу «Українське Народне Мистецтво»: Директор Ірина Макух-Павликовська, інженер Стефанія Чижович. 1934 р.

Працівниці “У.Н.Т” займалися вишиванням, килимарством, різьбою по дереву тощо. Свої вироби вироби вони рекламували на виставках у Львові, Станиславові, Дрогобичі, Заліщиках , Варшаві, Ґданську, Празі, Чикаго.

Редакційна колегія «Нової Хати». Зліва направо: Марія Громницька, Євгенія Вербицька, Константина Малицька, Стефанія Савицька, Лідія Бурачинська, Ірина Бонковська, Олена Залізняк, Ірина Ґурґула. 1934 р.
Редакційна колегія «Нової Хати». Зліва направо: Марія Громницька, Євгенія Вербицька, Константина Малицька, Стефанія Савицька, Лідія Бурачинська, Ірина Бонковська, Олена Залізняк, Ірина Ґурґула. 1934 р.

З 1926 року кооператив видавав популярний журнал “Нова хата”, на сторінках якого активно пропагували українське народне мистецтво. Головними редакторами «Нової Хати» були Марія Громницька (1925—1926), д-р Марія Фуртак-Деркач (1926—1929) і Лідія Бурачинська (1930—1939). До редакційної колегії належали С. Савицька, Марія Морачевська, К. Малицька, О. Залізняк, Е. Вербицька, Уляна Старосольська, І.Гладка,І. Ґурґула. З еміграції у Празі співпрацювали: Харитя Кононенко, Валерія О’Коннор-Вілінська, Зінаїда Мірна, Софія Русова, Платоні-да Щуровська-Росіневич.
Одною з ланок структури кооперативу були крамниці для збуту виробів народного мистецтва та матеріалів і знарядь, які одночасно виконували роль виставкових салонів. 1січня 1928 р. «У.Н.М.» відкрило власний «склад» при вул. Словацького, 14 на І поверсі. Там розміщувалася і редакція «Нової Хати» з відділом мод і ручних робіт. Окрім вишивок, розпочали продаж також дерев’яних і керамічних гуцульських виробів. 8 жовтня 1928 р. через економічні труднощі кооператив переніс своє розташування до будинку «Труду», на площу Ринок, 39.

Виставка товарів кооперативу "Українське народне мистецтво" у Чикаго, 1930-ті рр.
Виставка товарів кооперативу “Українське народне мистецтво” у Чикаго, 1930-ті рр.

У 1931 році Товариство відкриває крамницю у Львові на вул.Костюшка, 1а, а згодом ще одну у Варшаві. Культурно-виховний вплив кооперативу охопив усі західноукраїнські землі та діаспору, налагоджено зв’язки з головними осередками української еміграції у Європі, Америці, навіть — в Китаї.

3. О.Левицька і С-ка

У 1906 році п. Олена Левицька зі своїм братом Омеляном заложила у Львові найбільшу на той час фабрику хімічних виробів “Зоря” (“Елегант”). Підприємство розташовувалося по вул.Кордецького 51 (сучасна Олени Степанівни). На ній виготовляли пасти для взуття різних кольорів, віск та пасту до підлоги, шварц (чорну пасту) для чобіт, вазелін та лаки, мухолапки та ін.

Олена Левицька
Олена Левицька

У 1918-1922 роках фабрику зруйнували. Після війни вона відновила свою діяльність та за кілька літ розрослася в поважне промислове підприємство, бо опанувала до 1933 року весь галицький кооперативний ринок.

На фабриці хімічних виробів О.Левицькї і Спілки "Зоря" у Львові, 1930 рік
На фабриці хімічних виробів О.Левицькї і Спілки “Зоря” у Львові, 1930 рік

Свою продукцію фабрика збувала через “Центросоюз”, а також приватних купців із Галичини, Волині, Познаньщини, Сілезії, Гданська.

4. “Фортуна нова”.

Засновницею і власницею відомої відомої у Львові кондитерської фабрики була Климентина Авдикович.

Климентина Авдикович
Климентина Авдикович

На початках, у 1922 році, підприємство було невеликою ручною фабрикою у Перемишлі. Сама власниця розповідала, що при її заснуванні мала труднощі. Потрібно було мати промислову карту, а її видавали при відповідній кваліфікації. Необхідне свідоцтво справив Климентині Авдикович п. Стецьків – львівський цукерник з вулиці св. Миколая. На його підставі засновниця одержала промислову карту на ручний виріб цукерків під фірмою “Фортуна” у Перемишлі.
Для виробництва було закуплено відповідний інвентар – мідні котли для переварки цукру і картопляного сиропу, столи, ручна машина до прасування цукерок з різними валками для зміни їх форми, упакування на готову продукцію.

Фабрика "Фортуна Нова" на вул. Кордецького, 1926 р. (взято з книги О.Пасіцької. Львів і льв'яни: український соціум та промисел (20-30-ті роки ХХ століття). - Львів, 2014 р.)
Фабрика “Фортуна Нова” на вул. Кордецького, 1926 р.

Підприємство “Фортуна” було чистеньке та гігієнічне. Завдяки використанню першосортної сировини її вироби були найвищого гатунку — тверді не топилися за літньої температури. Те саме можна було сказати про шоколадні цукерки “Фортуни”: “Тарасики”, “Оксанки” і т.д.
Один недолік мала “Фортуна” в Перемишлі – це брак споживачів. а початку 1924 року п. Климентина переносить свою “Фортуну” до Львова і приміщає її в колишній фабриці м’ясних виробів “Краєвого Союзу для збуту худоби” при вул. Павлінів.

Фабрика цукорків і помадок "Фортуна нова", 1930 р.
Фабрика цукорків і помадок “Фортуна нова”, 1930 р.

Згодом Митрополит Шептицький погодився фінансувати заснування фабрики “Фортуна Нова” і вложив у це підприємство понад 400000 золотих. Він закупив одноповерхову споруду по вул. Кордецького, 23 (сучасна Олени Сттепанівни), яку було перебудовано на приміщення парової фабрики, згідно з вимогами магістрату, докупив з обох сторін будівельні парцелі – з наріжної Кордецького та Ядвіґи (сучасна Марка Вовчка). Добудували котельню, сторожівку, різні господарські прибудови та стайню.

“Фортуна Нова” відкрила три роздрібні крамниці – на вулиці Руській в домі “Просвіти”, при вул. Пекарській під управою інженера-аґронома Івана Семківа і напроти Політехніки. З них втрималась тільки крамничка на Руській, а решта треба було продати, бо не оплачувались.

Фабрика цукорків і помадок "Фортуна нова", 1930 р.
Фабрика цукорків і помадок “Фортуна нова”, 1930 р.

Щоб поширити продукцію фабрики, п. Авдикович створила два склади виробів поза Львовом. Один склад був у Ряшеві, а другий – в Рівному.

За спогадами сучасника Івана Романюка : “Пані Климентина була людиною з добрим серцем. Скільки наші пані з різних інституцій не приходили просити о пожертви в цукерках, вона ніколи не відмовляла. А ті пожертви не раз, не два в місяць виносили і до 15 сотнарів метричних (прим. – погонних метрів) цукерок”.

Станом на 1936 рік на фабриці працювало 30-40 робітників. Окрім цукерок тут виробляли смачний мармелад і печиво.

Перша українська робітня волічкових виробів - "Трикотарня", 1930 р.
Перша українська робітня волічкових виробів – “Трикотарня”, 1930 р.

5. “Трикотарня”

1927 році Оленою Мельник і Катериною Венгер було засновано першу українську майстерню волічкових (прим. – шерстяних) виробів у Львові. Розташовувалася вона по вул. Костюшки 3/1. На “Трикотарні” виробляли светри, пуловери, камізельки, панчох , шкарпетки та ін. Також приймали до переробки старі светри і панчохи.

Софія ЛЕГІН

Джерела:

  1. Діло. – 1930. – ч. 9.
  2. Дутка Романа . Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура // Народознавчі зошити. No 3 (105), 2012
  3. Романюк Іван. На довгій ниві. http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/hto-e-hto/nadovgijnivicastina6avtorromanukivan
  4. Кодлубай Ірина. Львівська мода початку XX століття.
  5. Пасіцька Оксана. Львів і львів’яни: український соціум та промисел (20-30-ті роки ХХ ст.). – Львів, 2014

Напишіть відгук