15 цитат визначних людей про Михайла Грушевського

15 цитат визначних людей про Михайла Грушевського

29 вересня 2015 р. минуло 149 років від дня народження Михайла Грушевського – одного з найвизначніших українських істориків, політичного та громадського діяча, голови Української Центральної Ради.

Молодий вчений приїхав до Львова у 1894 році на новостворену кафедру всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи у Львівського університеті. Згодом почав брати активну участь у діяльності Наукового товариства імені Шевченка, а у 1897 році став його головою. У Львові він розпочав написання провідної праці свого життя – “Історії України-Руси” та виховав когорту істориків львівської наукової школи.

Михайло Грушевський, фото 1910 року
Михайло Грушевський, фото 1910 року

А ще у древньому місті Лева він зустрів свою майбутню дружину — Марію Сильвестрівну, тут у них народилася донька — Катерина. Загалом він прожив у Львові 20 найщасливіших своїх років.

Але яким був Михайло Грушевський у житті? Як оцінювали його працю ті, хто був поряд вченого? І яким видається особистість історика нашим сучасникам?

Іван Якович Франко – письменник, учений, публіцист, громадський та політичний діяч, який тісно співпрацював з Михайлом Грушевським у науковій, видавничій, громадській сферах

Іван Франко
Іван Франко

1. “Чоловік широкої освіти, незломної волі і невичерпаної енергії, він сполучує в собі серіозність і критицизм ученого історика з молодечим запалом для справи піднесення рідного народа, з трудолюбністю і терпеливістю, які тілько той може оцінити в повні, хто знає у всій повноті той галицький шлєндріян, серед якого опинився молодий професор прибувши з України, і з яким мусів боротися всіми способами розумної педагогії. Ті мало не 70 томів наукових і літературних публікацій, виданих за той час під його редакцією, за його ініціятивою і при його діяльній помочи, то далеко не вся, то може лиш половина його праці”.

2. “Сума духової праці, яку вкладає в своє житє сей незвичайний чоловік, мусить наповняти подивом кождого, особливо такого, що мав нагоду пізнати його близше”.

У 1906 році вийшов друком науковий збірник, присвячений Михайлові Грушевському з нагоди його десятилітньої праці у Галичині. Ось, що про вченого пишуть у передмові Володимир Гнатюк, Іван Кревецький, Денис Коренець, Степан Томашівський, Іван Франко:

3. “…діяльність Михайла Грушевського була головним осередком, коло якого згуртувалися відокремлені давні й нові сили. Українська історія, література, етнографія й етнологія, а за ними інші науки… перестали лежати облогом, або ледве примітивно обробленим полем, як було доси. В парі з науковим рухом пішов небувало доси зріст видавництв і видне піднесення освітнього рівня в суспільності, а вплив його відбився корисно на всім публічнім життю… Коли сьогодні справді почалося на українських землях весняне світання й нове життя розбуджує давно давлену надію кращої будучности народу найнещасливішого з нещасних — то історія колись згадає в тім переломові моменті ім’я Михайла Грушевського, як того, що вказував українській інтелігенції нові дороги й охороняв її від ідейної блуканини та повторення знаних історичних помилок.”

Дмитро Іванович Дорошенко — історик, публіцист, літературознавець, педагог, громадський і політичний діяч. Крайовий комісар Галичини і Буковини, міністр закордонних справ Української держави.

Дмитро Іванович Дорошенко
Дмитро Іванович Дорошенко

4. “Була це людина великого масштабу, бистрого розуму, надзвичайно широких розумових зацікавлень. Він мав подиву гідну ерудицію і почував себе дома в кожній ділянці східньо-європейської і взагалі світової історії. Працездатність мав колосальну. Ніколи ні при яких обставинах не залишався бездіяльним. У розпалі революційних подій 1917р. Писав книжки, брошури, статті, склав кілька шкільних підручників, як голова Центральної Ради — одночасно вів засідання, керував дебатами і справляв коректу. Мав глибоке замилування до світової літератури і, поруч безконечного числа статей українських письменників, писав цілі поправи про Альфонса Доде, про Золя, Чехова, Ожешкову та інших чужих письменників, повні глибоких та оригінальних думок. Любив мистецтво і глибоко розумів. Вічно зайнятий працею, коли мав вільну хвилинку, охоче переводив її в приятельскому гуртку. У Києві ішов звичайно до кавказької винарні і тут був душею товариства, сипав веселими жартами і влучними дотепами. Розмова з ним завжди була цікава, його слово блищало живим розумом та оригінальністю. Був людиною у повному значенні того слова. Але мав одну органічну хибу: безмежне честолюбство. Він звик володіти і наказувати, і всі йому підпорядковувались, бо він мав в очах людей авторитет, придбаний його розумом і працею. Його ваги як ученого, культурного діяча не можуть заперечити і ті, хто до його політичної діяльности ставиться негативно”

Олександр Петрович Оглоблин – історик, історіограф, археолог, архівіст, громадський діяч. Один із творців державницького напряму в українській історіографії. Фундатор школи українських істориків-державників в еміграції. Засновник і голова Українського історичного товариства і президент Української Вільної академії наук у США.

Олександр Петрович Оглоблин
Олександр Петрович Оглоблин

5. «Грушевський, як і кожна людина, належав своїй добі. Вона – єдине мірило оцінки історичного діяча. Доба Грушевського цю оцінку зробила. Але творчість Грушевського – це вічна власність українства. І в історичній перспективі «Історія України-Руси» Грушевського завжди стоятиме поруч з Шевченковим «Кобзарем».

Василь Іванович Сімович — український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член Науковго Товариства ім.Шевченка.

Василь Іванович Сімович
Василь Іванович Сімович

6. «Людей із такою роботячістю, з такою незломною силою волі, з таким широким знанням, із такою багатогранністю інтересів – на світі небегато».

7. «…Грушевський – скрізь находить час на все і для всіх. Його память, яка допомагала йому не забувати не тільки найменших подробиць, таких нераз важних для історика, але й осіб, звичайних осіб – ця память була просто феноменальна».

Іван Петрович Крип’якевич – історик, археолог, громадський і освітній діяч, академік АН УРСР, професор Львівського університету, один з найвидатніших учнів Михайла Грушевського.

Іван Петрович Крип'якевич
Іван Петрович Крип’якевич

8. “Він обіймав своїм оком і обгортав своїми дужими раменами всю нашу землю, тішився, коли їй сонце світило, й болів її ранами, а як рани творилися на його очах, старався їх загоювати”

9. “Ще за життя Грушевського всі в нас відчували, що між нами живе хтось великий. Всі в нас дивилися на нашого історика як на незвичайну людину, як на вченого, що сміло може стати поруч найбільших людей науки на світі, всі ми дивувалися його працьовитості, всі ми бачили в ньому одного з найкращих борців за єдність нашої нації”

10. “Він писав нам нашу історію і творив нам нашу історію”

11. “Обов’язок кожного з нас пізнати всю невсипущу працю Грушевського для нашого народу, зазнайомитися з життям великого українця”

Ярослав Романович Дашкевич – видатний історик, сходознавець, археограф, політв’язень, дисидент, громадський діяч.

Ярослав Романович Дашкевич
Ярослав Романович Дашкевич

12. “Михайло Грушевський був складною особою та винятковою особистістю. Не одноколірною, а з світлими бліками і тінями”.

13. “Як і у кожної людини, у Грушевського були і сильні, і слабкі сторони діяльності, були великі досягнення і великі помилки”

14. “Велика творча сила — це, в першу чергу, колосальна працездатність та відданість науці. Стояння довжелезними годинами за пюпітром у Львові та читання майже сліпим М.Грушевським документів — під кінець життя — у Москві. Далі авторитетність — та авторитарність. Безсумнівна висока авторитетність в питаннях історії України та суміжних країн, авторитетність широко визнана в тогочасній Європі — та в сучасній історичній науці. Авторитарність — у ставленні до своїх учнів, формальних та справжніх, тому підбір як співробітників не лише талановитих творчих (у цій ділянці він розумівся на людях), але й послушних. Ця слухняність охоплювала — в науковому плані — також ближчих та дальших родичів.”

Любомир-Роман Іванович Винар – американський історик, бібліограф, громадський і науковий діяч. Дійсний член НТШ, УВАН у США, голова Українського історичного товариства, голова наукової ради при Світовому конгресі вільних українців, засновник грушевськознавства.

Любомир-Роман Іванович Винар
Любомир-Роман Іванович Винар

15. “Михайло Грушевський був символом всеукраїнського національного єднання, що його він розумів як з’єднання всіх частин української нації в єдиному національно-державному і національно-культурному організмі”.

Стилістику та орфографію цитат збережено згідно з джерелами.

Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові

Джерела:
Іван Франко. Молода Україна. Часть перша. Провідні ідеї й епізоди. Львів. Накладом Українсько-Руської Видавничої Спілки, 1910
Іван Франко. Причинко до Історії України-Руси. Львів. Накладом автора, 1912.
Володимир Гнатюк, Іван Кревецький, Денис Коренець, Степан Томашівський, Іван Франко. Передмова // Науковий збірник, присвячений проф. Михайлови Грушевському учнями і прихильниками з нагоди Його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894-1904). Львів, 1906 .
Дмитро Дорошенко. З моїх споминів про Михайла Грушевського // Український Історик, т. XLIII-XLIV 2006-2007
Олександр Оглоблин. Михайло Грушевський і українське національне відродження // Український історик. 1964
Василь Сімович. Велика індивідуальність. // «Назустріч» Львів, 1.ХІІ.1934р. № 23
Іван Крип’якевич. Михайло Грушевський. – Львів, 1935
Ярослав Дашкевич. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури / Упорядники: М. Капраль, Г. Сварник, І. Скочиляс. — Львів, 2007.
Любомир Винар. Михайло Грушевський – історик і будівничий нації. Київ, 1995

Напишіть відгук