Якщо завітати на мальовничу львівську Софіївку, піднятися вулицею Івана Франка, то на невеликому пагорбі можна побачити розкішний триповерховий будинок збудований на початку ХХ ст. Це спеціалізована школа для незрячих дітей (вул. І. Франка, 119). І хоча саме ця будівля існує лишень трохи більше століття, то історія самого Закладу для незрячих налічує значно більше років.
Тож пропонуємо до вашої уваги 15 цікавих фактів, які висвітлюють розвиток Галицької школи для незрячих від часу заснування та до сьогодні.
1. Львівська школа для незрячих є найдавнішою в Україні. Заснував її польський дворянин Вінцент Заремба-Скшинський (фундаційний акт затверджений Галицьким намісництвом 1 липня 1845 р.) на честь свого передчасно померлого єдиного сина Володимира. Фундатор був знайомий зі справою навчання незрячих у Віденському інституті сліпих і завдяки його активній діяльності був створений фонд (якому він пожертвував 18000 ринських) та зібрані кошти відомих громадян.
2. Перший будинок для незрячих побудували у 1851 році по вулиці Личаківській 37. Плац під будівлю дарував школі граф Менчинський. Офіційно ж “Галицький заклад для темних”, саме так колись іменувалася інституція, відкрили у неділю 1 червня 1851 р. за участі поважних осіб. О 10 ранку в парафіяльній церкві відбулася служба, присвячена цій події. Запрошені відвідали нову школу, оглянули кухню, їдальню, спальні та інші приміщення, обладнані відповідно до останніх досягнень науки. На жаль, сам засновник не дочекався відкриття школи. Він помер у 1850 році. На його честь у 1871 році була названа одна з львівських вулиць в районі Личакова (теперішня вулиця Гартмана Вітвера).
3. Адміністративне і фінансове керівництво школи здійснював директорат із 6 осіб: директор, католицький чи греко-католицький канонік, урядовий радник, чиновник, радник магістрату і громадянин Львова. Родина Заремба-Скшинських затверджувала директором школи одного з трьох запропонованих кандидатів, який мав виконувати свої обов’язки до кінця життя. На початкових етапах існування школи директорами були знатні особи: граф Казимир Бадені, граф Генрік Фредро, князь Єжи Чарторийський.
4. Першим директором школи став Марко Маковський, який за кошти фонду пройшов відповідну 6-місячну підготовку у Відні, отримав сертифікат і залишався на цій посаді близько 45 років. Вчителі школи проходили підготовку для роботи зі сліпими дітьми у Відні, Празі, Парижі та в інших містах Західної Європи.
5. Школа довгий час існувала як приватно-благодійна установа за кошти, які збирала як пожертву дирекція. Держава дотатувала лише утримання вчителів. Сліпих дітей приймали до закладу починаючи з 10-го року життя і лише християнських віросповідань. Батькам необхідно було представити при вступі до школи наступні документи: свідоцтво про хрещення, свідоцтво про офіційне членство в християнській громаді в Галичині, Кракові чи в Буковині, довідку про щеплення від віспи або довідку про те, що вже перехворіли на віспу, і довідку про стан здоров’я. Діти, хворі на епілепсію та розумово відсталі, до школи не приймалися.
6. Спочатку у школі навчалися лише хлопчики, а з 1868 р. – дівчатка. Учням надавалась загальна освіта в обсязі 7-річної школи. Вивчалась арифметика, географія, натуральна історія, фізика, релігія, історія Польщі, польська мова. Обов’язковими предметами були музика та співи. Готуючись до трудової діяльності, хлопчики оволодівали ремеслом щіткарів, кошикарів, поворозників, дівчатка – гаптуванню, мережництву, в’язанню (рукоділлю вихованок навчала дружина директора Марка Маковського – Амалія ). Пізніше було введено спеціальність настроювачів фортепіано та органів.
7. До 1890 року навчання сліпих дітей відбувалося по текстах, які друкувалися рельєфним латинським шрифтом, а писали учні шрифтом Клейна. Для цього при школі була створена невеличка друкарня, в якій друкувалися необхідні для читання сліпими учнями тексти.
Починаючи з 1890 року в школі в навчальний процес була введена система письма по Брайлю, хоча паралельно деякий час вчителі використовували під час уроків шрифт Клейна, оскільки при школі існував дуже великий фонд літератури для читання дітьми, надрукований цим шрифтом.
8. Після закінчення школи випускниками опікувалося Управління, особливо їх цікавила доля дівчаток. Їм надавалася або робота, або матеріали для рукоділля, або фінансова підтримка. Щорічно учні складали іспити з з релігії, загальних предметів, декламації, музики та ремесел, для їх прийому запрошувався губернатор Галичини.
9. У 1888 р. на міжнародному конгресі у Лейпцігу Львівський заклад для незрячих був відзначений як один з кращих у Європі.
10. Кількість учнів, котрі хотіли навчатись у школі постійно зростала і в кінці ХІХ ст. виникла ідея перенести Заклад для незрячих у більш вигідне місце та побудувати більший будинок. У 1894 році діяльність школи була детально представлена на національній виставці: план її розвитку, план майбутньої будівлі, були виставлені документи, а саме: звіти, бюджети, статути, таблиці витрат на технічне обслуговування, меню, підручники та навчальні матеріали, малюнки, колекції мінералів тощо. А у 1898 році було отримано дозвіл на будівництво нової школи.
11. У 1900 році на Софіївці, за проектом Ю.К. Яновського було збудовано триповерховий будинок школи у стилі неоклацисизму з елементами карпатського (закопанського) декору на піддашшях. На фасаді будівлі встановлено дати 1851-1901 (роки заснування закладу для сліпих та перенесення його на вул. Св.Софії). Архітектором нової споруди став Л. Рамулт, будівельні роботи виконувала фірма уславленого українського будівничого І. Левинського. Комплекс був зведений за кошти графів Єжи Чарторийського та Станіслава Мицєльського.
12. У 1901 році новий заклад, розрахований на 60 учнів, прийняв своїх вихованців. Це була єдина школа в Україні, в якій існувала дошкільна група для незрячих дітей (була створена у 1902 році). У школі на високому рівні була налагоджена навчально-виховна робота, для навчального процесу було придбане спеціальне обладнання, організовані майстерні, в яких виготовлялися щітки та кошики. Випускники школи складали спеціальний іспит з професійного навчання, після чого отримували посвідки, в яких відзначався розряд їх робітничої кваліфікації, й шли працювати в приватні майстерні. Такий документ полегшував пошук роботи незрячим. Сліпі випускники із заможних сімей організовували власні майстерні. Також у школі готували настроювачів музичних інструментів та масажистів.
13. З початком І Світової війни приміщення школи було забране Австрійським урядом для сліпих інвалідів війни, де вони знаходилися до 1916 року, а школа закрита. 15 грудня 1917 року школу було знову відкрито й зараховано для навчання лише 20 дітей. У зв’язку зі складним політичним та економічним становищем контингент учнів збільшувався дуже повільно. З листопада 1923 року Управління перераховувало школі невеликі кошти, яких вистачало на утримання лише третини всіх учнів. Кошти на утримання школи, призначені на 1925/1926 навчальний рік, складали 200 злотих на місяць, але ця сума не могла забезпечити повноцінний навчальний процес, оскільки під час війни було знищено навчальне обладнання, постраждали приміщення, які потрібно було відновлювати тощо. На той час директором школи був Станіслав Міцельський. Попри складні фінансові умови він використовував усі свої можливості, вплив та зв’язки, щоб забезпечити коштами заклад. Поступово у школі було встановлено електричне освітлення, повністю відремонтовані системи водопостачання, дах, паркан, туалети. Були придбані музичні інструменти: 5 нових скрипок і наприкінці 1925 року нове фортепіано фірми “Sting”.
14. З 1939 р. школа набула статусу державної. Навчання у ній не припинялось і під час війни: протягом 1941 – 1944 рр. школа була поділена на український і польський відділи. З 1959 р. – це середній навчальний заклад. З кінця 40-х рр. XX ст. до навчальної програми вводяться усі предмети загальноосвітньої школи.
15. Сьогодні заклад — це спеціалізована школа-інтернат № 100 для незрячих дітей. До школи примикає невеликий парк із кількома господарськими будинками і невисоким копцем.
Софія ЛЕГІН
-
Джерела:
- Федоренко С. Етапи становлення та розвитку Львівської школи для сліпих. [Режим доступу http://bibl.com.ua/istoriya/6330/index.html]
- http://internat100.lviv.sch.in.ua/
- Горак Р. Дім на Софіївці: Путівник по музею. – Харків, 2010
- Мельник І. Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012
- Nowości illustrowane. Kraków, 7 lipca 1906 r. Nr.27
- http://www.slideshare.net/
18000 римських – ха-ха!