10 записів про життя львівського купця XVII століття

0
554
10 записів з життя львівського купця XVII століття

Його персона користувалась і продовжує користуватись популярністю у львівських краєзнавців. Епізоди з його життя лягли в основу історичних романів відомого львівського письменника. Не менш цікаво про себе писав і він сам. Але чи достатньо цього, аби хоч щось про нього знали жителі Львова сьогодні? Мало хто з учасників, творців та жертв життя-стихії минулих часів, залишив після себе таку вибірку статистичної інформації, як львівський купець Петро Кунащак. Ділові та автобіографічні записи, заповіти, умови персональних договорів і ін., що він помістив до свого записника видатків, дають змогу сформувати уявлення про різні сфери життя у тогочасному Львові. Його жива мова та цікавий стиль викладу, не мали би залишати любителів історії байдужими.  

Зображення представників різних ремесел. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Зображення представників різних ремесел. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Перший запис. Вступ. Who is Петро Кунащак. Розмовами про те, що в друкарні якогось братства або колегіуму було видано якусь книгу, не варто обмежувати наші дослідження з історії книг та їх читання. Технологія та спосіб поширення книг є не менш цікавими явищами. Друкарня часто мала шанс на успіх лише в випадку поширення випущених у ній книг та потраплянні їх до цільової аудиторії. Продаж книг був не тільки засобом поширення ідей, але також способом фінансового збагачення. Аби досягнути потрібного ефекту, вдавались до різних прийомів. До прикладу, продукцію друкарні Ставропігійного братства поширювали купці і торговці. Одним з таких був Петро Кунащак. Як його самого, так і наступників, з книгами можна було побачити на ярмарках (Почаївському в день Успіння Богородиці, Унівському, або в Бродах). Поширювали книги і безпосередньо на місці. Якщо хтось купував багато книг, кілька примірників йому могли додати безкоштовно, для заохочення. Такий-от маркетинг.

Гербова печатка Львівського братства. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Гербова печатка Львівського братства. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Другий запис. “Війна – фігня, головне – маньоври”. Крім торгу книгами, Петро Кунащак мав також і інші товари. Навіть вів записник бухгалтерських видатків. Один з найбільш цікавих записів наступний: “Року 1672, 14 серпня. Коли був неспокійний час, відправив до Ярослава зятя свого […] дав йому для збереження […] 285 зол. в талярах і в вуртах старих […], шелягами теперішніми дав йому зол. 200, полотна тонкого штук 12”. “Неспокійним часом”, про який так мало і скромно сказано і який в записі є в тіні особистих фінансових інтересів, названо важку для Речі Посполитої війну з Османською імперією 1672 року, коли турки тривалий час стояли навіть під стінами Львова. Очевидно, що записи мали характер, перш за все, фінансової і бухгалтерської звітності, але дивно, що така неувага до фактору великої війни.

Облога Львова 1672 року. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Облога Львова 1672 року. Фото з http://photo-lviv.in.ua/hora-vronovskyh-shembeka-abo-turetski-shantsi/

Третій запис. Треба десь жити. “Року 1663, на святого Михайла, я найняв у пані Теодозії кімнату з сінями і з стришком над тим мешканням, на рік за золотих сорок, які віддав відразу, як впровадився до того помешкання. Окремо за направу печі дав золотих два і грошів 15”. Характерно для того часу, дні у Кунащука маркуються за християнським календарем і часом вшанування того чи іншого святого.

Швець і фінансист. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Швець і фінансист. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Четвертий запис. Кіт в мішку? “Року 1664, 22 березня. Олександр, челядник пані Теодозії, від’їжджаючи до Волощини з паном Манолієм, дав мені заховати запечатану торбину, повідомляючи, що в тій торбині є грубими шелягами 100 золотих. Я їх не лічив, тільки на слово взяв на збереження”. Для нас сьогодні мабуть дуже цікавим виглядає фраза “Я їх не лічив, тільки на слово взяв”. Очевидно, в той час “слово” мало значно більшу вагу.

Ремісники. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Ремісники. Фото з http://photo-lviv.in.ua

П’ятий запис. Братство. “Року 1664, 21 серпня. Богоявленське братство позичило в мене на дзвін 90 золотих найдалі на тиждень, на що й заставу дали: кілька білих срібних ліхтарів і позолочений хрест без підставки. За тих 90 золотих віддало мені братство Богоявленське золотих 40, другим разом віддало мені 30 золотих, третім разом віддало мені 20 золотих”. Добре проілюстровано як виглядає процес надавання коштів під заставу і яким може бути процес їх повернення. День означено звичайним числом.

Майстер за роботою. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Майстер за роботою. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Шостий запис. Хто чесний, з тим нечесно. “Року 1664, напередодні святої Агнешки, я віддав 20 золотих чиншу панні Олімпіаді за півроку, який повинен був віддати аж на великдень. Оскільки мала в тим потребу, я не сперечався, віддав їй перед терміном”. Бачимо в особі Петра Кунащака послушного перед законом і організованого перед собою громадянина. Але таке життя: як ти до нього, не так воно до тебе. “Року 1665, в ярмарок львівський, Іван, челядник пана Нестеровича, узяв у мене полотна за 6 золотих, від’їхав до Волощини, не заплативши мені”.

Обкладинка одного з видань "Ключа..". Фото з https://uk.wikipedia.org
Обкладинка одного з видань “Ключа..”. Фото з https://uk.wikipedia.org

Сьомий запис. Книга для отця. “Я, Семен Шонецький, підтверджую цим підписом моїм, що […] винен панові Петрові Кунащаку за “Ключ..” (“Ключ розуміння” о. Йоаникія (Галятовського), виданий у Львові в 1663 і 1665 роках) золотих 8.15, які повинен віддати на свято Агнешки 1666 року”. І ще раз Галятовський: “Перед новим роком руським позичив отцеві Йосифу Сиванському 20 золотих і “Ключ”, книжку цю отець Йосиф взяв у мене торгом за 17 золотих”. Цікаві нотатки з історії руху та поширення книг в побутових умовах.

о. Йоаникій (Галятовський). Фото з https://uk.wikipedia.org
о. Йоаникій (Галятовський). Фото з https://uk.wikipedia.org

Восьмий запис. Смерть з косою. “Реєстр на похорон […] небіжки Лаврентієвої Григоровичової, куми моєї: […] за труну і за смолу в труну ми дали 6 зол. 12 грошів; за шість фунтів воску і за виготовлення поставника дав 8, 24 зол.; за шість свічок до тіла […] 7,15 зол.; за чотири факели дали 3, 27 зол.; тим, що могилу копали, і дякові, що біля тіла ночував, 1,6 зол.; священику за читання Євангелія над тілом дав 3 зол.; за півтора аршина полотна на панчохи 0, 21 гр.; […] двом священикам і дякові за парастас 1,10 зол.; за сім мір полотна під тіло […] 3,15; […] тонкого полотна прикрити тіло 1, 15; співакам, за псалтир і за подзвонне ми дали 4; сімом священиками за похорон дали 4, 18; за чверть кадила і на службу божу при похороні 1, 7; за шафран і за перець дали 2, 3; кориця, цибуля, петрушка, сіль 18 грошів; 6 кварт гороху 14 грошів; за рибу 7; за олію і масло 1; за муку і за капусту 27 грошів; за хліб житній і білий 1, 27; за три кварти горілки 2, 3; за пиво і за оцет 2; […], хлопові і дівчині, помічникам, видали 25 гр.; убогим роздано 6 гр.; […]. На похорон усього сума видатку 72, 5”.

Ремісники середньовіччя. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Ремісники середньовіччя. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Дев’ятий запис. Вік живи, вік учись. “Року 1671, 22 липня, у день Марії Магдалини, віддав сина свого Семена в кушнірське ремесло в Яворові до Миколая, зятя небіжчика Павла Ворочовського, на два роки. Маю дати за нього дві грошові винагороди 60 зол. на початку. Я зразу дав панові Миколі 30 зол. “а вписання до цеху дав 4 зол. А на другий раз дали полотна за 4 злотих і других 30 злотих”.

Хотинська битва 1673 року. Фото з https://uk.wikipedia.org
Хотинська битва 1673 року. Фото з https://uk.wikipedia.org

Десятий запис.  І як же без страшного суду. “В 1673 році, коли військо йшло під Хотин, капітан […] Генрих Денгофф, заставив у мене свої речі: [..] сукняний одяг, китайкою підшитий, убрання, камізолю з срібною коронкою на кінці рукавів, штани, панчохи, шкіряний пояс, білою китайкою підшитий, старі черевики і червоні стрічки [..] все у простий килимок загорнуте. Той же [..] капітан Генрих Денгофф [..] тиждень перед польським різдвом, повернувшись з-під Хотина, ті вище описані речі відібрав у мене усі повністю [..]. А оскільки пізно, після закриття міста, відібрав ті речі від мене, просив я його, щоб відписав на реєстрі, що відібрав, а він не зробив цього з приводу скорого закриття міста, обіцявся до мене наступного дня з тим реєстром якнайскоріше з’явитися, але так не зробив, як чесній людині личило б. Більше його мої очі не бачили. А якби він сам або хтось інший з тим реєстром хотів би ті вище описані речі […] вимагати, то щодо нього на страшному суді буду просити справедливості. Петро Кунащак”.

Купці і ремісники. Фото з http://www.museomilano.it/storia-commercio-estero-milano-lombardia-parte-iii-comuni-visconti/
Купці і ремісники. Фото з http://www.museomilano.it/storia-commercio-estero-milano-lombardia-parte-iii-comuni-visconti/

Як можна бачити, запропонована вибірка статистичних записів львівського купця Петра Кунащака дає зріз з кількох галузей та сфер життя тогочасної людини. З записів дізнаємось не тільки як здобувати багатство та розпоряджатись ним, але також який рівень знань і вмінь в тій чи іншій сфері мав мати купець, як виховувати дітей та яку соціальну позицію мав займати. Також дізнаємось, що для тогочасної людини було нормою, а що рахувалось аномальним та девіантним. На перший погляд, подібні записи є сухою та нецікавою статистикою, але з іншого боку – це ціла енциклопедія життя людини того часу, до якої нам сьогодні вартувало би заглядати частіше.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Гіпіч В. Місто-держава чи місто в державі? Міщанський стан у політичній системі Речі Посполитої XVI – XVII століття // Проблеми політичної історії України, 2014. – Вип. 9. – С. 9 – 11.
  2. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. – С. 58.
  3. Кунащак П. Родинна хронічка XVII століття / Марія Хомишин // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/rizne/zhovt01.htm
  4. Шустова Ю. Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства (1586 – 1788). – Москва, 2009. – С. 202.

Напишіть відгук