Перші друковані газети виникли ще на початку XVII ст. у Бельгії та Франції. А от перша газета українською мовою “Зоря Галицька” вийшла в Галичині 15 травня 1848 р. В 1849 р. у Львові засновано урядовий часопис “Галицько-Руський вісник”. Він виходив тричі на тиждень і друкував головним чином офіційні матеріали. Напівофіційним органом, що видавався в Австро-Угорщині для українців, був “Вісник для русинів в Австрійській державі” (1850— 1856).
Історія ж жіночої преси у Львові розпочалася у 1853 році з виходом журналу “Лада” та “Русалка” у 1868 р. Переломним моментом у виданні жіночих часописів став 1908 рік, коли вийшов перший номер журналу “Мета”, який дослідники вважають початком становлення української жіночої періодики в Галичині.
Сьогодні до вашої уваги 10 українських жіночих часописів, що видавалися від початку ХХ ст. до 1939 року у Львові.
1. МЕТА: Орган українських поступових жінок, заснований у 1908 році. Його організаторами були члени львівського «Кружка українок» Дарія Старосольська, Олена Охримочівна-Залізнякова, Ірина Січинська. Адреса редакції та адміністрації містилася на пл.Ринок, 10/1.
Виходив часопис два рази на місяць та був розрахований насамперед на провідниць громадських жіночих організацій та міську інтелігенцію. У програмні статті вказувалось, що видання сприятиме залученню жіноцтва до активної громадської праці, «щоб жінка могла і сміла забрати голос в усіх загально-людських справах».
На сторінках двотижневика широко висвітлювалася культурно-просвітницька та організаційна робота громадських жіночих організацій, акцентувалася увага на таких актуальних завданнях жіночих організацій, як розвиток самоосвіти шляхом організації лекцій, створення бібліотек, курсів для неписьменних, опікунська робота.
Також часопис приділяв увагу питанням освіти. Публікувалися матеріали про визначних жінок, які друкувалися у нарисах “Жінка в історії України”. Художня література була представлена ліричними та громадсько-патріотичними поезіями І.Франка, О.Олеся, П.Карманського, Х.Алчевської, оповіданнями К.Гриневичевої. Серед авторів видання були Г.Хоткевич, А.Павлик, І.Свєнціцький.
Поява “Мети” пожвавила дільність громадських жіночих організацій, що сприяло скликанню у грудні 1908 р. у Львові з’їзду українського жіноцтва. У розрахунку на те, що новообраний жіночий комітет організує роботу періодичного видання на значно вищому рівні, з’їзд закрив двотижневик.
2. ЖІНОЧЕ ДІЛО: Безплатний додаток до газети “Діло”. Виходив щокварталу з 1912 року. Відповідальним редактором був Володимир Бачинський, редактором Олена Кисілевська. Редакція видання містилася за адресою. Львів, пл. Ринок , 10.
У виданні обговорювалися питання політичної та економічної незалежності жінки. В публікаціях розглядалися праця жінки як засіб здобуття економічної незалежності. Висвітлювалися можливості жінки у розвитку народного промислу, торгівлі його виробами. Піднімалися актуальні питання жіночої освіти, зокрема у кореспонденції. Інформаційні рубрики публікували повідомлення про досягнення жінок на теренах культури та науки у різних країнах світу.
3. НАША МЕТА: Часопись робітного жіноцтва. Заснований у 1919 році, спочатку виходив два рази на місяць, а згодом щотижня у неділю. Відповідальним редактором часопису була Дарія Старосольська. Адреса редакції та адміністрації містилася по вул.Руській 3/1 .
Напочатку “Наша мета” ставила перед собою завдання “обзнайомити загал нашого жіноцтва з правами, які прислугують усім громадянкам Української Народної Республіки”, але з часом тематика публікацій значно розширилася. У редакційних матеріалах повідомлялося про воєнні дії на землях України, давалася оцінка політичній ситуації у західному та східних регіонах, пропагувалася ідея державності, внаслідок чого випуски часопису неодноразово польською конфісковувалися владою.
На сторінках “Нашої мети” обговорювалися: національно-патріотичне виховання дітей, проблеми шкільництва та освіти, діяльність вищих закладів освіти, різноманітних професійних шкіл і курсів. Друкувала газета і літературні твори.
На жаль матеріальне становище видання було важким, редакція неодноразово зверталася до читачів з проханням сприяти у поширенні переплати, і на початку 1920 року через нестачу коштів часопис перейшов у власність Української соціал-демократичної партії. “Наша мета” стала виданням “для жінок пролетаріату і тих, хто хотять змінити лад”. Така зміна викликала нарікання постійних авторів часопису та призвела до того, що зі сторінок видання зникли їх публікації., і редакція змушена була обмежитися дописами читачів. Відсутність підтримки стала важким випробуванням для редакції і протримавшись до липня, часопис припинив існування.
4. ЖІНОЧИЙ ВІСНИК. Це перший офіційний орган “Союзу українок”, що неперіодично почав виходити з 1922 року. Редактором часопису була Мілена Рудницька. Редакція та адміністрація видання містилася на пл. Ринок, 10.
Своїм основним завданням “Жіночий вісник” вважав справу організації українського жіноцтва “на безпартійній, суто національній основі”. В опубліковані кореспонденції про Всеукраїнський Жіночий з’їзд, у березні 1922 р., підкреслювалась “виразно національно-державна ідеологія українського жіноцтва”, основою якої “являється принцип соборництва і здорового націоналізму”.
У виданні велася рубрика “З міжнародного жіночого руху” публікації у якій охоплювали широке коло країн світу, в яких створювалися або вже діяли жіночі товариства. Жіноча сторінка знайомила читачів з історією жіночої періодики в країнах Європи, творчістю українських письменниць. Авторами публікацій до цієї сторінки були: О.Кисілевська, М.Білецька, О.Коренцева, І.Герасимович, Н.Суворовцева, Є.Макарушка.
5. НОВА ХАТА. Журнал для плекання домашньої культури. Виходив з 1925 року. Спочатку раз на місяць, згодом двічі. Засновниками “Нової хати” були: С.Монцібович, С.Савицька, А.Вергановська, С.Чижович, С.Охримович, І.Лежигубська, М.Струтинська, І.Макух-Павликовська, С.Федак. М.Громницька.
Відповідальними редакторами двотижневика були Марія Громницька, Лідія Бурачинська-Рудик. Впродовж всього існування журналу (до 1939 року) його адміністрація та редакція містилася за декількома адресами: вул.Руська, 18; вул.Словацького, 14/1; пл. Ринок, 39; вул.Хоткевича, 18; вул.Костцюшки, 5.
Журнал призначався для інтелігентного жіноцтва. Редакція ставила перед собою мету культивувати українське народне мистецтво і “спопуляризувати його настільки, щоби воно стало необхідним у нашому щоденному житті, а не лише для свят”.
У Двотижневику публікувалися науково-популярні матеріали про архітектуру, художні промисли, у центрі уваги редакції був український народний одяг, описувалися його особливості у різних регіонах. У виданні були надруковані описи тканини ручної роботи, традиційних моделей, оздоблення одягу і жіночих прикрас у супроводі багатого ілюстративного матеріалу. Редакція організовувала конкурси ручних робіт, знайомлячи читачів із кращими взірцями вишивок. Розділ мод друкував розроблені в народному стилі моделі одягу, оздоблені традиційним вишиттям.
Пропагування народного мистецтва “Нова хата” проводила разом з кооперативом “Українське народне мистецтво”, який виготовляв за моделями журналу вироби, продавав матеріали для ручних робіт.
Журнал подавав вагомий матеріал про творчість українських художників, знайомив читачів з життям і творчістю визначних жінок-письменниць, громадських діячів, вчених, артисток. Також обговорювалися актуальні на той час питання становища жінки у суспільстві, її участі у громадському та політичному житті.
Часопис містив новини культурно-мистецького життя, вів спортивну сторінку. Приблизно третю частину кожного номера займала “практична частина”, в якій подавалися господарчі поради, моделі одягу.
Авторами публікацій у виданні були І.Свєнціцький, В.Січинський, І. Вільде, О.Мочульська, С.Русова, О.Дучимінська, К. Малицька.
6. УКРАЇНСЬКА ГОСПОДИНЯ. Додаток до “Сільського господаря”. Виходила щомісяця із 1929 року. Відповідальним редактором був Є. Храпливий. Розшовувалась редакція на вул. Зіморовича, 20.
У програмній статі додатку обговорювалося значення домашньої роботи жінки-селянки, важливість її обов’язків господині та матері.
Більшу частину видання займали матеріали на господарські теми проілюстровані фотографіями та малюнками, написані просто і дохідливо. Велися рубрики “Куховарство”, “Домашнє лікування”, “Лікування худоби”. Зокрема, у розділі “Домашнє лікування” свої поради та консультації щодо гігієни та санітарії давала лікар Софія Парфанович.
7. ЖІНОЧИЙ ГОЛОС. Цей часопис українських працюючих жінок почав виходити у 1931 році, спочатку раз у місяць, згодом двічі. Відповідальним редактором видання був Гриць Остапович, потім Франка Сахова. Редакція містилася за адресою вул. Міцкевича, 7. Спочатку “Жіночий голос “ друкувався як тематична сторінка “Громадського голосу”, з власною почисловою нумерацією. А з 1936 року часопис почав виходити як самостійне видання.
У перші роки видання сторінки для жінок завданням для редакції було “політичне освідомлення жіноцтва та його підготовка до громадської праці”. Як самостійне видання часопис планував захищати “засади народоправства” і пропагувати ідеї демократії, а згодом конкретизувалося, що двотижневик “має бути зв’язковим між жіночими громадами і незорганізованим покищо покищо жіноцтвом, нести освіту в широкі ряди не тільки в старім краю, але й за кордоном”.
Видання пропагувало ідеї соціалізму, і Українська соціал-радикальна партія на сторінках двотижневика була названа першою політичною організацією, в програмі якої прозвучали слова про рівноправність жінки. З перших років видання “Жіночого голосу” в центрі уваги редакції були питання піднесення культурного і освітнього рівня жінки шляхом самоосвіти.
Часопис знайомив читачів з життям та творчістю українських письменниць Х.Алчевської, Н.Кобринської, Марка Вовчка, Лесі Українки, О.Кобилянської, Г.Барвінок. Публікувалися матеріали про Творчість Шевченка, Франка, Нечуя-Левицького, Федьковича , Стефаника.
8. ЖІНКА. Орган центрального українського жіночого товариства “Союз Українок” у Львові. Виходив з 1935 року. Редакторами двотижневика були Олена Федак-Шепарович, Мілена Рудницька. Адреса редакції розташовувалася по вул.Сикстуській, 44.
Часопис мав “служити з’ясуванню, поширенню і поглибленню ідеології українського жіночого руху, бути зв’язковим українських жіночих організацій, бути речником і оборонцем думок, прав і змагань українського жіноцтва та його репрезентантом назовні”.
У передовицях часопису піднімалися питання виняткової важливості роботи жіноцтва в сільських осередках організації, де “формується новий тип громадянки-патріотки”, висвітлювалась робота “Союзу українок” у розвитку національної свідомості.
Однією з головних у часописі була тема поширення громадського жіночого руху, обговорювалися відносини між громадським жіночим рухом та молоддю. Питання української культури та мистецтва на сторінках видання порушувалися в публікаціях про визначних жінок. Друкувалися матеріали на тему етнографії, значення жіночих образів у доробку сучасних художників.
9. ГРОМАДЯНКА. Двотижневик, що почав виходити у 1938 році. Його головним редактором була Мілена Рудницька, відповідальним редактором – Олена Федак-Шепарович. Адреса редакції знаходилася на вул. Сикстуській, 44.
У порівнянні з іншими періодичними виданнями для жінок, часопис мав чітке політичне спрямування, що проявилося, передусім, у його підтримці організації “Дружина Княгині Ольги” (організація інтелігентних жінок). Двотижневик знайомив з ідеологічними тезами організації широку громадськість, систематично друкував комунікати ДКО.
Помітне місце серед публікацій часопису займали матеріали про історичні жіночі постаті, у деяких публікаціях робилася спроба осмислити характер української жінки, простежити його багатогранність. Художня літератур була представлена творами іноземних авторів у перекладах Г.Чикаленко, що публікувались у супроводі коментарів та приміток перекладача, відомостями про життєвий шлях авторів, розповіддю про інші твори та ілюстраціями.
10. УКРАЇНКА. Місячник товариства “Союзу українок” у Львові. Редакторами часопису були Олена Федак-Шепарович та Марія Струтинська. Адреса редакції знаходилася по вул. Сикстуській, 46, згодом вул. Оборони Львова, 12.
“Українка” призначалася для широких верств читачок і мала об’єднати сільське та містечкове жіноцтво, допомагати “у кожній життєвій справі, у кожній господарській роботі”. Публікації часопису були розраховані на сільську жінку і мали сприяти пробудженню громадської активності селянки.
Видання порушувало педагогічні теми, висвітлювалася робота товариств “Просвіта” і “Рідна школа”. Обговорювалися питання професійної освіти жінок, розповідалося про організацію у селах господарських курсів, друкувалися фотографії груп, які закінчили навчання.
У розділі “Здоров’я наш скарб” друкувалися нотатки лікаря С.Парфанович. Велася рубрика “Що діється у світі”, а також друкувалися твори Павла Тичини, Уляни Кравченко, Ірини Вільде, Софії Яблонської та інших.
Джерела:
- Валентина Передирій. Українські періодичні видання для жінок в Галичині (1853-1939 рр.). Анотований каталог. Львів, 1996
- Степан Кость. Жіноча преса. Вісник Львівського університету, 2007 р. http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/natural/vlnu/Jur/2007_30/Visnyk%2030_P2_02_Kost.pdf
- Цимбалюк О.К., Маковецька Н.І. Становлення і розвиток журналів мод в Західній Україні (2-ї половини ХІХ- 1-ї тертини ХХ ст.). Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв, 2011р. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/had_2011_7_10
http://a-yak.com/